Коли я відіспалась і поснідала, то пропустила Емілі й неквапливо покинула кімнату.
Усі слуги на моєму шляху, помітивши мене на горизонті, поспішно схиляли голови. Я вийшла через задні двері особняка, ігноруючи пристельні погляди в спину.
Сьогодні я повільно прогулювалася довкола будівлі. В останні дні ніхто в герцогстві не діяв мені на нерви. Мені сказали, що за мною будуть стежити, але ніхто не перешкоджав мені вийти з кімнати.
Вінтер теж не виявлявся в пометі, можливо він зрозумів мене і може почав сумніватися у Івоні після нашої розмови.
Я не бачила, як втомлені люди проникли у складні умови і я відпочивала душею та тілом.
'Похоже, вони бояться, що я знову приму отрута.'
Я ходила скрізь з обличчям сварливої старовини, приховуючи свої саркастичні думки. Коли я відлучилася з кімнати, всі ті, хто стежив за мною, перехоплювалися. Навіть у Емілі.
Здається, всьому особняку було наказано спостерігати за мною на випадок , Якщо я знову зіберуся щось витворити. Хоча мене дратувало постійне стеження за кутами, я намагалася мислити позитивно.
'Що ж, краще так, ніж відкрито приставляти до мене охорону під виглядом супроводжуючих.'
На відміну від лицарів, які зберігали цегляний вираз обличчя, слуги боялися мене. Раніше вони жахалися, опустивши очі в підлогу під час зіткнення зі мною.
- Ой...!
У задній частині особняка миттєво стало тихо, схоже, невмілі слуги-поглядачі випадково потрапили з полічним. Я озирнулася в сторону, де тільки що був чутний шум, і попливла далі.
Мій шлях лежав до пічки для спалювання за палацом, у найбільш віддаленому місці на території маєтку. Коли я досягла мети призначення і вставляла перед пічкою, то поринула в кишені спідниці й витягнула на світ маленький скляний флакон та брудне дзеркало.
'Яд і осколок артефакту.'
Поглянувши на них, я відчинила дверцята розжареної печі, яка була вимащена всередині, як виявилося, вологою зеленкою, вміщала отруту та осколок реліквії у піч, зачинила двері і повернула важіль. Велика піч, споряджена магічними приладами, не потребувала дров. За маленьким віконцем на дверцятах весело заспівали алі язики полум'я.
Я сіла на кісточки перед пічкою, очікуючи, поки вона закінчить свою роботу і не залишить предметів навіть попелу.
- Пхах...
Я не могла перетравити ту жалюгідну ситуацію, в якій опинився.
'Чорт. Я ж все одно піду, навіщо мені виконувати квіст?"
<СИСТЕМА>
Позазапний квіст! Будь ласка, вкажіть [Осколок стародавнього чарівного дзеркала] у безпечне місце!
Наступного дня, коли я знову відкрила очі, системне вікно тихо висіло поруч.
Я вирішила не ховати осколків у безпечному місці, а спалити їх разом з отрутою.
"Так де мені взагалі шукати це безпечне місце?"
Замість того, щоб ховати, краще знищити, аби його ніколи не знайшли.
Я говорила собі тисячі разів, що буду повністю ігнорувати цю божевільну гру і все одно знову це роблю.
Але тут нічого не зробиш.
'Що, якщо це не спрацює?'
Я досі чітко пам’ятаю це видовище.
Жінка в білому халаті, яка висмоктує життя чоловіка за допомогою завершеного артеріоля. Кожного разу, як пригадую це, по мені пробігає табун мурашок.
Отже, перш ніж я покину це місце, мені треба позбутися всього того, про що я можу жалкувати в майбутньому.
Треск-, Тріськ-...
Плавання швидко поглинало ганьбу, і горіння почало затихати. Ша~а-- Через деякий час вода з шлюзу автоматично охолодила гарячу піч зсередини. Я терпеливо дочекалася завершення процесу і нарешті відкрила дверцята, щоб переконатися, що неймовірно важлива місія під назвою "знищення доказів" завершена. Звичайно, магічний вогонь повинен був спалити все, не залишивши навіть попелу...
- Що?
Коли я заглянула в піч, то з подивом упустила щелепу. Я отримала отруту від Вінтера, але на щастя, вона зникла. Однак...
- Чорт візьми, чому він ...!
Осколок дзеркала залишився неушкодженим. Навіть не закопувався.
Я повільно простягла руку до нього в марну надію, що він виглядає неушкодженим лише зовні.
'Будь ласка, ти повинен розсипатися в порох, як тільки я доторкнуся до тебе ...'
Я нервово схопила шматок дзеркала. У цей момент. ...Топ-, Топ-.
- Пані, - звернувся до мене знайомий голос. Я здригнулася, проковтнувши різке зітхання.
Края дзеркала помітно стирчала з ніжних лазень. Я обернулася, ховаючи руки за спину, і побачила чоловіка, який спирався на зовнішню стіну будівлі. Його мокре, потне обличчя обліпили сиві волосся.
Це був Ікліс.
- Вы... Тут.
З дивним блиском в очах він повільно випростався з напівсогнутого положення, у якому намагався відпочинкуватися. Кап-, кап... Почувши звук капаючої води, я нахмурилася. З його руки стікала кров, залишаючи сліди на землі. Не тільки тильна сторона його долоні, його брудні босиі ноги теж були розодрани. Єдине, що залишилось від шкіри його тіла - це обличчя.
- Що за...
Моє серце мало не вистрибнуло з грудей від несподіванки.
Його раптова поява і жахливий вигляд. Все було несподівано. Він втік з в'язниці? Я повільно закрила рот. Моє прискорене серцебиття поступово сповільнилося і повернулося в норму. Не знаю, звідки він дізнався, що я тут, але мене не стосується, поранений він чи ні.
Я невтомно встала і швидко зайшла геть. Мені треба негайно повернутися і подумати, як позбутися огнестійки.
Але я не могла проїхати через дорогу, перш ніж почала відходити від пічки для сміття. Я зупинилася, холодно дивлячись на з'явилися перешкоди.
- Забирайся з дороги.
- ...Госпожа.
Ікліс дивився на мене з невиразливою особою. У мерехтливих сірих очах щось з'явилося. Такі почуття, як туга, смуток, гнів, тривога та інші, не особливо приємні емоції.
- Хіба ти не чув, що тепер мертвий для мене?
Ікліс тихо відповів на моє сухе питання, облизнувши губи:
- Я чув. Чув...
- ....
- Чому ваше обличчя... було таким розчарованим?
- Ха.
Він заявляє, що чув мене і поводиться так, ніби не почув.
Коли я фирнула, він похмуро подивився на мене. Такими темпами мені ніколи не звільнить дорогу. Я з тихим подихом відступила від нього.
- ...Що з твоїм видом? Ти втік з в'язниці?
Він нудьгував і сильно почервонів, можливо, від сорому.
- Я вийшов з в'язниці відразу після нашої останньої зустрічі. Але до церемонії досконалого літа пані я був у гуртожитку.
- ...
Коли я дізнався, що пані знепритомніла, то багато разів намагався пробратися в особняку... І мене повернули назад до в'язниці.
Виходить, він втік. Відчувши мій крижаний погляд, Ікліс додав, дряпавши нігтями поранену руку:
- Я дізнався, що ви прокинулися сьогодні.
- Ти виламав в'язницю або щось у цьому роді?
- ....
Мовчання звучало згодою. Це було... Це пригнічує.
- Думаю, тобі краще повернутися, поки за тобою не прийшли, - байдуже відповіла я і пішла далі. Мені більше нічого було сказати, і я не хотіла знати, що він хотів від мене.
- Я...
Але перш ніж я змогла пройти повз нього, мені знову заблокували дорогу.
- Тепер я добре володію мечем, пані.
Чому ти раптом говориш мені це? Я глибоко зітхнула, намагаючись придушити зростаюче роздратування.
- Справді? Вітаю.
- Я отримав статус простолюдина, тому більше не раб.
- Рада за тебе.
- Тепер я можу зробити для вас все, як ваш лицар.
- Що?
Я його не зрозуміла. Ікліс трохи сором'язливо пробурмотів, поступившись:
- ...відомити людям, які зробили це з вами.
- Хаха, - цілком натурально розгулювалася я.
'Який незвичайний божевільний.'
Я хотіла додати, що ніхто інший, як він зробив це зі мною, але дотрималася. Він так зі мною розмовляє, ніби у нього взагалі навіть думки про таке не збагнало. Який сенс говорити з людиною, яка мене не зрозуміє? Просто марне струсіння повітря.
- Кому ти збираєшся мстити? - запитала я, роблячи вигляд, що поняття не маю, про що він.
- Івоне, - негайно відповів відповідь, — Слугам і лицарям, які розпускали плітки про вас, герцогу Еккартіку Еккар, Рейнольда Екпритка, палацом Феннелю, покоївкою, яка обвинуватила господиню.
- ...
- Марку Альберте, Пітеру Райнеру, Ґеріку, Ґансу.
Він також швидко зачитав інші імена. Я знала декого з його списку, а деяких ні. Але те, що він запам’ятав усіх цих людей, здавалося мені моторошним.
Ікліс, що бормоче поволі опустився на коліна переді мною. Як і в нашу першу зустріч, він обережно притиснув мою руку до свого обличчя та потерся про неї щокою.
- Я був необачливий.
- ...
- Того дня, після того як пішла пані, я багато про що думав.
- ...
- Пані не хоче відмовитися від свого безтурботного життя і статусу...
Він повернув голову і притиснувся вологими губами до моєї руки.
- А ваш єдиний лицар насмілювався невірно тлумачити ваші слова як бажання втекти ...
- ...
- Я переглянув свій план по передачі герцогства в руки пані.
- ...
- Якщо хочете, я піднесу вам імперію.
Ікліс з розпачем дивився на мене, благаючи.
- Просто дайте мені дозвіл. І я все зроблю...
- Ікліс, - негромко покликала я його, припиняючи його беззв'язкове брмотування, яке я більше не могла слухати. - Якщо ти чув від слуг, що я розіграла власну п'єсу, хіба не повинен бути в курсі, як я випила отруєне вино, знаючи що воно отруїлося?
- Це...
Він замовк.
Секундне коливання сірих очей було відповіддю. Ми обоє знали, що сталося. Незважаючи на те, що в минулому я дозволяла йому робити все, про що заманеться, зараз я вирвала руку, за яку він тервся обличчям.
- Цей палац, ці люди...
Але він поспішно перехопив мою зап’ясток своєю закривавленою рукою.
- Люди цього особняка змусили пані зробити це.
- Це через тебе.
- Що?
- Я випила його через тебе.
Звичайно, це було не тільки через Ікліса, але й з багатьох інших причин. Яка різниця, навіть якщо це брехня?
'Не він один може бути сволотою.'
З посмішкою дивлячись на його приголомшене обличчя, я відчукала:
- Це ти змусив мене померти.
Яке це? Що відчуваєш, коли чуєш, що твоя улюблена намагалася померти через тебе?
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert