Вінтер втупився на мене червоними очима, змушуючи відповісти. Хоча ні, можливо мені просто здалося.
- Це...
Я довго вагалася, ледве шевеля губами. Відповідь, що це питання довіри, була б двозначною, адже він думав, ніби я вб'ю Івону, але все одно збирався приховати мої гріхи.
'Ні. Останній раз він так метушився, коли вважав мене підлою злодійкою, може бути, справа все ж у довірі?'
Після довгих роздумів я відповіла йому, не зводячи очей з мене:
- Ну... Це у вашій характері.
- Ви маєте на увазі мою особистість?
- Так, ваша особистість.
Сині очі Вінтера розширилися, а потім він раптом розсміявся, немов всередині нього лопнув повітряний кульок самовладання.
- Вперше чую коментарі про мою особистість...
Мене трохи збентежило його бурмотіння. Навіть для мене це було грубим і неввічливим. Правда, його раптовий сміх трохи розрядив атмосферу. Я поглянула на нього і запитала:
- Чому ви сказали, що були зацікавлені в мені?
Показавши обов'язкові "вступки" в контракті, він пояснив, що просто хотів задовольнити свою цікавість. Я не могла точно сказати, коли він змінив своє ставлення.
- Не знаю, - з посмішкою пробурмотів він, не давши прямої відповіді на моє питання. - ...Кожен раз, коли я приходив в себе з тих пір, як повернув вас до вашої кімнати, я згадував про вас.
- ...
- ...Я так шкодував про дні, які міг провести з вами, і думав, що зіпсував все своїми власними руками.
Сказавши це, він повільно відпустив мою руку. Я проковтнула слова про його постійні підозри щодо мене і досить стримано відповіла:
- Мені дуже шкода, але я не можу цього прийняти.
Вибач, мені не потрібна твоя сумнівна любов. Вінтер спокійно прийняв мою відповідь.
- Я не прошу вас прийняти це. Але хочу сказати вам...
- ...
- Будь ласка, не піддавайтеся небезпеці.
Вінтер зневірився, коли побачив мене і нарешті розкрив мету, заради якої пішов за мною.
- Використовуйте мене. Я подбаю про це.
- Про що?
- ...Обо всім.
Його відповідь загнала мене в ступор. Я поглянула на шкалу інтересу, яка все ще ширяла над головою Вінтера, незважаючи на кінець складного режиму.
'... Що означає фіолетовий?'
Щоб відповісти на це безглузде питання, я спробувала змусити його передумати:
- Що, якщо ваша маска... буде знята, якщо ви допоможете мені?
- Я був готовий до цього з тих пір, як створив цей отрута.
- А що, якщо я попрошу вас зробити Івону злочинницею?
- Тоді я переверну все з ніг на голову, підвівши спогади людей.
Мені стало цікаво, наскільки далеко він готовий зайти.
- Що, якщо я попрошу вас вбити її для мене?
Його дар мови остаточно позбавив останнє питання. Обличчя, на якому майже було написано, що він готовий на все заради мене, зблідло.
- Тоді...
Він деякий час вагався, то закриваючись, а то знову відкривши рот, і нарешті відповів пронизливим пошепки.
- Я залишу заявку в гільдії вбивць ...
- ...
- І сам прийму в цьому участь.
Я лише соромилася його відповіді. Це був такий... Неправильна відповідь.
'Не було б краще, якби ти зробив це незадовго до закінчення складного режиму?'
Хоча його проблеми з довірою все зіпсували, спочатку Вінтер був дружній і уважний до мене. Тому я кілька разів подумувала використати його як страховку замість Ікліса, але тепер все було марно.
- А як щодо дітей, яких ви захищаєте?
Вінтер, почувши мій сміючий голос, широко розкрив очі.
- Я чула, деяких нащадків чарівників, можливо, все ще переслідують послідовники Лейли.
- Це...
Його обличчя раптово затьмарилося, ніби він згадав про це лише після мого нагадування. Його любов або місія. Продовживши вірити одночасно і в свою місію, і у мене, він взяв на себе дуже важкий тягар. Те ж саме було зі мною. На жаль, на відміну від нього я планую відмовитися від усього.
Зрештою я вирішила припинити дражнити Вінтера, якого вже майже довела до сліз.
- Не хвилюйтеся, маркиз. Я не проситиму вас про це.
- Благородна леді.
- Не знаю, повірите ви чи ні, але я пацифістка, - додала я, потиснувши плечима. - Не відмовляйтеся від своєї місії через мене. Я не хочу, щоб ви виправдовувалися мною, наче у вас не було вибору.
На відміну від нього з його мирним голосом, я говорила дуже холодно і ранила його почуття. Я робила все можливе, щоб не помітити цього.
- Я просто хочу якомога тихіше покінчити з цим і покинути герцогство.
- Але це була не ваша ідея. Очевидно, що хтось націлився на вас. Так чому ви намагаєтеся підставити себе, леді?
Я раптом відчула, що втомилася від його наполегливих розпитувань. Якщо подумати, минуло багато часу з тих пір, як я востаннє стояла в саду за особняком. Я зітхнула і чесно відповіла:
- Це дійсно була зупинка.
- Тим не менш... Яд був іншим.
- У такому випадку це була зупинка того, хто дістав цю отруту.
- Про що ви говорите...?
- Я придбала отруту через свою особисту покоївку.
Я схилила голову і загадала йому загадку, на яку ніхто в маєток не знайшов відповіді за весь той час, що я пробула без свідомості.
-Тоді хто замовив отруту через мертву служницю?
Вінтер дуже зітхнув на моє запитання:
- Чого і слід було очікувати. Ви все знаєте.
Топ-.
Він підійшов до мене, зв'язуючи дистанцію між нами.
- Хто це? Хто все підбудував ...?
Подивившись на моє непроникне обличчя, він раптово замовкнув, наче щось зрозумів, і обережно уточнив з приголомшеними очима:
- Це леді Івонна?
- ...
- Будь ласка, дайте мені відповідь. Це зробила леді Івонна? Леді Івонна спланувала це?
Я замовкла. Я не знала, що він повірить мені.
- Боже...
Вінтер з силою провів руками по обличчю, очевидно, йому було важко змиритися з цим.
'Ну що ж, важко прийняти те, що героїня-ангелочок, яка завжди допомагає іншим, зробила подібне.'
Можу зрозуміти, що він відчуває прямо зараз. Через багато років він зрозумів слабкий голос:
- ...Тоді чому ви пили вино, якщо знали, що воно отруєно? Навіщо ви замовили отруту, якщо не збиралися використовувати його на леді Івонне.?
Вінтер раптом замовк. Він повільно забрав руки з обличчя, а потім подивився на мене.
- Ви дійсно... намагалися померти?
Бездонні очі наповнилися тривогою.
- Те, що я сказала нещодавно, правда. Я хотіла померти.
Його бліде обличчя з величезними очима спотворено. Перед тим як пояснитись, він несподівано ступив до мене і схопив мене за плечі.
- Чому... Чому, леді, чому...!
- Я вже казала, - недбало відповіла я.
Коли я вийшла з коми, то замість того, щоб складати казки, йшла до своєї мети. Мені потрібно вибратися звідси.
(...) Невже мені потрібна вагома причина випити отруту?
Було не ясно, чи він думає про те ж саме, але його лазурні очі пронизувало розпач. Його руки тремтіли так сильно, що я також не міг стримати тремтіння. Але невдовзі він негайно відпустив мене.
- Ах, хха...
Вінтер похитнувся, доторкнувшись чола з виснаженою особою. Дивно, але ця картина не викликала у мене жодних емоцій.
- Так що мені робити... Якщо ви вип'єте створений мною отрута, я ...
- Ви нічого не можете з цим зробити.
- Благородна леді.
- Якщо ви так хочете зробити для мене, я буду щаслива, якщо ви триматимете рот на замку і молитися за моє щасливе видужання, - відчекувала я те, що збиралася сказати. Мої слова безжалісно вганяли Вінтера у тремтіння.
- Отрута... Ще залишився отрута, яку я дав вам - спробував він і раптом закричав, ніби це була катастрофа: - Що якщо ви знову вип'єте отруту і на цей раз помрете?
- Цього не станеться.
- Чим ви можете це гарантувати?
- Я не буду проходити через це двічі, - хмуро відрізала я.
Це була правда. Нехай я і пішла на крайні заходи, мій план провалився, так навіщо мені наступити на ті ж граблі в другий раз?
Я не хотіла даремно вмирати як персонаж масовки, потрібний тільки в якості тла для Івони.
Невідомо, чи він побачив тверді наміри на моєму обличчі або щось інше, але Вінтер почав говорити більш гладким тоном:
- Тоді що ви будете робити з отрутою?
- Я подбаю про нього.
- Будь ласка, поверніть його мені. Щоб я був впевнений, що...
- Маркиз.
Я хотіла закінчити цю безглузду розмову, тому перервала його і змінила тему.
- Ви все ще думаєте, що Івонна хороша дівчинка?
- Це...
Він не зміг відповісти відразу і все ще здавався збитим з пантелику. Можливо, він задумується, чи мої слова правдиві.
Мушу визнати, Івонна, яка поставила параної сліпо вірити в те, що вона невинна і добра людина, вражає.
'Йому теж промили мізки?'
Насправді, не має значення, що з ним зробили. Я збираюся вийти з цієї шаленої гри.
Я оголосила Вінтеру, що час його розпитувань вийшов:
- Досить, маркиз.
-Леди, будь ласка, дайте мені час на повторне розслідування...
- Я попрошу вас про послугу.
Хоча він поспішно спробував придумати відмовку, я не дозволила йому сказати щось ще. Вінтер, який закусив нижню губу, неохоче відповів:
- Який?
- Та мертва покоївка Беккі.
- А...
- Маркиз, заберіть її тіло і влаштуйте скромний похорон.
Очі Вінтера широко розкрилися, як ніби він очікував що завгодно, але тільки не це.
- Чому...
- Просто мені її шкода, - тоскливо пробурмотала я, дивлячись на безіменні пурпурні квіти, що розпустилися в саду за особняком. - Вона, як другорядний персонаж, була використана, і зустріла ганебну смерть.
Потім мене осяяло. Чому я повинна піклуватися про покоївку, через яку мене виставляють злодюжкою? Несподівано в мене спалахнула гнів.
Я нахмурилась і зарозуміло поцікавилася у Вінтера:
- Добра і хороша Івонна не просила вас про це?
- Вона...
Після моїх слів Вінтер на мить задумався.
Добра героїня, яка допомогла іншим попри свою бідність, потурбувалася б про тіло служниці раніше за мене. Однак...
- Вона... Ніколи не заговорювала про свою мертвого покоївки.
Він у замішанні запитав:
- Вони були разом недовго, але їй повинно було бути сумно назавжди розлучитися з нею, так чому ...?
- Ігриво простягла я з ухмилкою. - Вона була у неї на службі дуже короткий час, з якого стати їй горювати?
Це була його місія, тому він повинен думати про це сам. Вінтер застиг з скам'янілим обличчям. Залишивши його стояти посеред саду, я без коливань повернулася до нього спиною.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert