Біп-, Бипе.
- ...Це... білий кролик.
Кролик раптом перестав їсти, наче його метою було просто заявити про своє існування.
Я не зводила очей із хустинки, у страху чекаючи наступних слів хрипляючого голосу. Але нічого не сталося.
У кімнаті швидко настала тиша.
- Що з ним не так?
Тільки тоді я усвідомила, що моє тіло оніміло від шоку. Мене затрясло.
- Чому він використовує цей божевільний спосіб спілкування? Чи не можна відправити повідомлення, як всі нормальні люди?
Коли я намагалася заспокоїти своє перелякане серце, переді мною несподівано спалахнуло біле вікно.
<СИСТЕМА>
Ви отримали [Загадкове запрошення] від [Чарівник Вінтер Верданді]
Ви хочете переміститися в штаб-квартиру?
[Так.\ Ні.)
Мій розум на мить спорожнів.
- Чому з'явилося системне вікно?
Системне вікно зазвичай означає початок нового епізоду. Або одне з сюжетних відгалужень гри.
Я вже відчула це в останній Скритті.
Але те, що я не помічаю того, чим займаюся за сюжетом гри, вислизнув від мене.
'Ні, це просто означає, що я досягла хороших результатів в грі.'
Я намагалася зберігати оптимізм.
У будь-якому випадку було незручно повідомляти палацом, що я збираюся на прогулянку в місто, так що цей квіст дуже до речі.
- Система, почекай, - поспішно виплюнула я наказ. Не те щоб система розуміла мої слова.
Я зібралася дістати балахон і маску, сховані в шафу.
- Ох.
Але раптово зупинилася.
Стривайте, я ж не можу вдягнути маску. Адже Дерік її конфіскували. Я поринула у роздуми.
'А є взагалі необхідність приховувати своє обличчя як в останній раз?'
Оскільки ми вже знаємо характери одне одного, маскуватися дійсно безглуздо. Хоча ми зустрічаємося на його базі, Вінтер повинен бути в масці, тому що така була ігрова установка.
Якщо він одягне маску і буде прикидатися, що не знає мене, чи не виставлю я себе дурною, розкриваючи свою особистість перша?
- Безпоганий виродок.
Під час лайки в адресу Деріка, який конфіскував мою єдину маску я раптом дещо згадала.
Потім підбігла до столу і швидко висунула другу скриньку.
Всередині лежав плетений платиновий браслет, який Дерік дав мені після віднімання маски.
(...) Коштовні камені зачаровані. Якщо ти одягнеш його, активується захисна магія і на тебе буде лякана ілюзія.
(...) Чарівник, який зачаровував його, сказав, що для інших ти будеш виглядати як хлопець твого віку.
Так він сказав тоді.
- Магічний предмет, який змінює вигляд свого господаря.
Я викинула браслет з ящика і начепила зап'ястя. Малінове каміння спалахнуло яскравим світлом.
Я з цікавістю роздивлялася браслет і поспішила до туалетного столика.
- Неймовірно. Це правда!
Подивившись у дзеркало, я не побачила себе. Замість мене в ньому відобразився симпатичний хлопчина з коротким волоссям.
Від мого обличчя залишилися лише сині-зелені очі. Колір і довжина волосся змінилися.
Зацікавлені риси моєї зовнішності тільки надали мені природи.
- Дивовижно. Ох... Голос теж змінився? - Пробурмотала я.
Замість мого початкового голосу, з моєї горла доносився чийсь тонкий і хриплий. Щось подібне можна сказати і про хлопця, який ще не зламався.
- Раз-раз, перевірка мікрофона - я намагалася звикнути до свого нового голосу. А звикнувши, довелося визнати користь Деріка. - Треба віддати цьому придурку належне. Віщиця непогана.
Побачивши у дзеркалі чорне волосся свого нового "я", я згадала Деріка, який подарував мені цей зачарований браслет.
- Може, в дитинстві він виглядав якось так?
У нього такий різкий і серйозний вигляд, що я зовсім не могла уявити, яким він був у дитинстві.
Коли я замітила Деріку-підлітка, то раптом усвідомила, що на мені жіночий одяг. А ілюзія хлопця як би не дуже поєднується з бордовою сукнею.
На щастя, у мене був одяг, який змінив мій вигляд. Я замовила костюм на мисливські змагання.
Переодягнувшись у сірий піджак, бриджі та гольфи, я придбала пристойний вигляд.
- Я бачу як багатий молодий пан, який збирається звабити гарну дівчину.
Я посміхнулась у дзеркалі і взяла спущений з хусточки кролика та білий конверт, який лежав на моєму столі.
- В дорогу.
Давайте замість гарненької баришні звабимо красивого чарівника.
***
Я відкрила очі засліплені яскравим спалахом світла, і я побачила, що перед Старим будинком стоїть стоянка. Коли я опритомніла, то піднялася сходами і зупинилась перед знайомою дверима.
Коли я прийшла постукати, то згадала, що в останній раз двері відчинилися сама по собі. Тому схопилася за ручку і повернула її. Но. Клац-, Клас.
- Ха?
Двері не відчинилися.
Я ще раз проковтнула ручку дверей.
Клац-, Клас.
- Що сталося? Чому вона не...
- Хто ви? - Здалося холодний голос.
Я здивовано обернулась.
Високий чоловік у білій кроличій масці і дитина в масках лева вказували на мене палицями.
'Ні! Якщо ти приховуєш те, що ти чарівник, так чому завжди відразу хапаєшся за тростину!'
Я вагалася перекласти погляд з одного палаючого на кінці жезла вогника на інший. Раптом мою увагу привернуло шкала над макушкою Вінтера.
Яскраво-пурпурний індикатор швидко блимав.
- Хто ви такий, щоб ломатися в чужі двері? - Холодно запитав Вінтер, поки я відрешесно співала на його голову. - Я не приймаю запити людей вашого віку. Будь ласка, повертайтеся.
- Я клієнт, який прийшов після отримання повідомлення через білого кролика, - я опам'яталася і швидко відповіла, не даючи його інтересу часу впасти. - Сер, - ніяково додала після. Я більше не можу вдавати з себе пихату аристократку, яка розмовляє зі всіма неформально, як раніше.
На щастя, після моєї відповіді пурпурна шкала перестала блимати. Ву-у... У пустельній частині заливно зворушений вітер.
Незабаром чоловік у масці кролика опустив палицю, спрямовану на мене і спантеличено пробурмотів:
- Що це за обличчя...
Вінтер повернувся до Львінової маски поруч з ним:
- Відбій. Це гість.
Льовенок мовчки опустив маленьку ручку.
І швидко забрав жезл. Цей рух здавалося відпрацьованим до автоматизму.
Він прикрив мене перед вінтером минулого разу, тому я була рада його бачити.
І все ж, навіть якщо я хотіла привітатися з ним, він би мене не впізнав.
- Спершу... пройдемо всередину і поговоримо.
Засунувши палицю в глибокий внутрішній кишеню, він махнув рукою і ...
Щелк-, Скип-.
Раніше щільно замкнені двері позаду мене відчинилися.
- Заходите, - ввічливо запросив мене Вінтер.
Особливих причин не було, однак я нутром чуяла, що в його ультрамариновано-сінових очах, які дивляться на мене, плюскувалися складні, заплутані емоції. Я безтурботно увійшла всередину.
Його офіс, який я бачила лише одного разу, залишився незмінним.
- Будь ласка, сідайте.
З його дозволу я акуратно знайшла диван.
Потім він увійшов слідом і закрив за собою двері, залишивши хлопчика зовні.
Коли я запитала його, Вінтер недбало відповів:
- Він увійде через чорний вихід.
Знявши пальто, він сів навпроти мене. І, як і раніше, щось поманив рукою.
Двірці шафи на стіні відчинилися, і в кімнату залетів чайний сервіз.
Чайник почав розливати гарячий чай по чашках.
- Оскільки минулого разу ви прийшли швидко, я спробував прийти відразу після того, як закінчив роботу, - сказав раптом Вінтер. - Але я не думав, що ви приїдете так скоро.
Ультрамариново-блакитні очі вдивлялись у мене.
Я вже десь це чула. Коли я трохи подумала, то відразу згадала його минулі слова:
(...) Я не думав, що ви приїдете так скоро. Зазвичай люди приходять через день або два, після того як отримали повідомлення...
Такий звичай був поширений у аристократів.
'Ох, чорт, я знову як ніби з усіх ніг приходила до нього по першому поклику!'
Моє обличчя миттєво почервоніло.
Знущаючись, я зайшла у вдачу кашлі:
- ...Кхем! Не люблю даремно втрачати час. Краще закінчити з усім швидко.
- ...
- ...Сер.
Я ляпнула перше, що спало на думку.
А коли додала "сер", очі в прорізах кроличої маски звузилися.
- Ви можете продовжувати говорити так, як раніше.
Вінтер намагався приховати свою посмішку, коли відчував мої почуття.
- Зрештою, тут я лише ваш найманий інформатор, а ви мій роботодавець.
- Так я можу?
Я беззастережно прийняла його думку. І зовсім не тому, що була збентежена.
- А це не... магічний браслет, який змінює зовнішній вигляд свого господаря? - запитав він, дивлячись на моє зап'ястя.
Я показала йому все ще слабо світлий браслет, отриманий від Деріка.
- Так. Мені потрібно було непомітно улизнути.
- Радий, що ми один одного зрозуміли - кивнув Вінтер і додав. - Я теж довго думав про кращий спосіб зв'язуватися з вами.
- Пригорнула я голову.
А потім він продовжив:
- Я збирався послати кролика, як минулого разу...
- ...
- Але тоді ви були занадто налякані.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert