- Зупиняться перед судом?
Я не могла зрозуміти, як має до цього ставитися.
Цікаво, що думав Дерік, коли питав мене про покарання для них.
- Що станеться, якщо наша сторона виграє суд?
- Вони будуть ув'язнені.
- В'язничному... ув'язнення?
- Так. Або ж їм доведеться виплатити величезну компенсацію, якої вони не можуть собі дозволити.
У мене промайнула думка, що це занадто для простого образи.
Тим не менш, я швидко викинула її з голови. Що б я не хотіла, з ними все одно розбирався би Дерік.
- І, леді.... - Раптом збив тон палацовий. Я знайшов наставника Ікліса.
Те, що я почув, приносило мені велике задоволення.
- Невже? Кого?
- Це сер Спенсер, заступник голови імперської дивізії, який вийшов у відставку два роки тому. Після того як він пішов, то залишив свої справи і поїхав за межами столиці, де навчав дітей фехтувати.
Звучить так, ніби він прихований майстер меча.
Неначе на підтвердження мого розуму палаций додав:
- Коли він ще служив, ходили чутки про його талант у фехтування.
Я замислилась. За моїми підрахунками, Ікліс стане наступним майстром меча вже після мого втечі.
У нормі він приховував свої вміння і зрештою зрадив Пенелопу.
'Ну, це не має значення.'
Але я не почала думати про це далі. Оскільки я найняла його наставника, його інтерес, сподіваюся, зріс.
Принаймні одне можна сказати напевно: він більше не впаде.
Крім того, Ікліс рідкісний геній, так що він менше ніж через місяць стане майстром меча.
- Трохи пізніше я приведу його до сера Спенсера. Екіпаж біля чорного входу вже підготовлений.
- Тоді спочатку поклич Ікліса. Я швидко зберуся і скоро вийду.
- Ви теж, леді?
Дворецький здавався дивним.
- Так. Сьогодні його перший день, так що мені потрібно проводити його.
Я з усмішкою кивнула.
До появи справжньої героїні залишилося лише три тижні. Щоб втекти з цього проклятого місця і повернутися у свій рідний світ, я вирішила спробувати зробити все можливе та неможливе.
***
Поки палаци ходили за Іклісом до гуртожитку, я вмилася і переодягнулася. Надела темно-бордове, майже чорне плаття з тонкого матеріалу.
Пам'ятаю, перед від’їздом у місце проведення полювання я була в криваво-червоній сукні, і коли Ікліс побачив мене у дверях, його інтерес став трохи вищим.
- Добре.
Подивившись у дзеркало і задоволено посміхнувшись, я відразу покинула кімнату. Потім попрямувала до задніх воріт особняка.
Як тільки я тихо відкрила двері, на мене відразу ж стали згадувати про нещодавню зустріч з нашим принцом в саду.
Дзвінки ніжно тремтіли на вітрі.
Проходячи до задньої частини особняка, я пристачилася, помітивши дещо. Перед садом розпускалися незнайомі мені світло-зелені квіти.
Підійшовши до них, я зірвала один з найпривабливіших їх представників. але він був того ж кольору, що і мої очі.
Він стане моїм ватажком за засохлий квітковий вінок, який я отримала від Ікліса кілька днів тому.
Через деякий час, отримавши призначення, я побачила, що Ікліс і палац вже прибули. Вдалині чітко виднілася темно-червона шкала.
Я прискорилась, сховавши за спиною квітку.
- Ікліс.
- ....Госпожа?
Його очі стали круглими, як у цуценя. Він не очікував, що я прийду?
- Навіщо ви...?
- Проводити тебе. Це ваша перша зустріч, так що ти напевно нервуєш.
Не такий неспокійний, як Ікліс. Я посміхнулась, знехтувавши цим:
- Ти задоволений? Все так, як ти і хотів.
Від моїх слів його очі здригнулися.
Його обличчя було настільки невиразливим, що суд за ним про його почуття не міг бути.
Але через багато років він нарешті розкрив свої найпотаємніші думки:
- ...так.
- ...
- Я радий.
Це була чудова відповідь.
Тільки тоді я витягла те, що ховала за спиною.
- Вот.
Перед носом Ікліса з'явилася світло-зелена квітка. Вітер розніс солодкий аромат по сусідству.
Сірі очі повільно розширилися.
- Це...
- По дорозі сюди я думала про тебе і підібрала його.
Я повільно піднесла квітку до його обличчя.
Потім, обережно заправивши волосся рослини, вона вставляє їх у вухо.
У мене не було ніякого плану дій, на випадок якщо він відкине мою руку, але, до щастя, Ікліс навіть не шепохнувся, поки я не закінчила.
Цей колір не підходив сухому обличчі і жорстким сірим волосом, тому я робила це тільки для того, щоб розрядити атмосферу.
Хоча Ікліс з квітами виглядав...
На диво, це дивовижно і гармонійно.
Похлопом очей кілька хвилин, дивлячись на нього, я виклала свої думки:
- Ти милий.
Це був неприхований комплімент.
У цей момент вираз обличчя Ікліса змінився. Він відразу ж опустив голову, ніби щось приховуючи.
Проте я все одно бачила палаючі алім кінчики його вуха.
"Прекрасно. Його інтерес безумовно виріс.'
Дивившись поперемінно то на його блискучу темно-червону шкалу, те на нього самого, я з посмішкою сказала:
- Я дуже намагалася знайти тобі наставника, так що наполегливо працюй заради мене. - Хвалилася я, зарозуміло задерши ніс. Про те, що все це завдяки Деріку, йому зовсім не потрібно знати. - Ясно?
- ...Так, - покірно відповів Ікліс. Потім підняв голову і подивився на мене з невизначеним виразом. - Я буду багато працювати.... і стану лицарем, яким ви гордитеся.
Це була відповідь на мій наказ.
На мить його сірі очі з'явилися мені набагато темніше, ніж зазвичай.
- Боюся, нам потрібно йти, леді, - нагадав підійшовший палац.
- Э-э... Тебе пора. Йди за палацом Ікліс.
Я соромилася усміхнулася і помахала Іклісу.
Навіть після нагадування дворецького він все ще деякий час згорів мене поглядом, але потім повільно відвернувся. Темно-червона шкала почала віддалятися від мене.
Поспостерігавши, як вони зникають за дверима чорного входу, і ще через кілька секунд я прийшла в себе.
- Ой, інтерес.
Я забула перевірити його інтерес.
З якоїсь причини, мене не відпускало відчуття, що я щойно проминула бурю.
***
Повернувшись у свої апартаменти, я подумала про те, що мені повідомив палаций сьогодні вранці.
- Вінтер Верданді....
До речі, я давно з ним не перетиналася. Думаю, було б непогано хоч раз побачитися з ним.
Мені було цікаво, як змінився його індикатор інтересу і чи не зустрілася з ним ще героїня.
Тук, Стук-. Я барабанила пальцями по столу, бормоча:
- Укладання контракту кращий привід зустрічі з ним?
Але я не можу використати смарагдову шахту.
Мені не варто визнавати, що я - її власник, оскільки мене вже представляє палац.
Я витягла білий конверт з дна ящика столу. А разом з ним на світ випадково явилось ще дещо.
- Хм...
Це був кролик з білого хустинка.
Вінтер зробив його для мене за допомогою магії після суду.
Я віддала його Емілі, а та поклала його в ящик. Щоб не розчепити фігурку, я обережно підняла кролика на білому конверті.
- Вважаю, мені потрібно буде заодно повернути його.
Подивившись по черзі на обидва знайдені предмети, я прийняла рішення.
"Зазирну до Вінтера пізніше."
Я піднялася зі свого місця.
Спершу треба подрімати.
Оскільки рано - вранці до мене прийшов палац, а потім мені треба було проводити Ікліса, я не виспалася. І тільки я збиралася залізти в ліжко...
Шух-!
Як від сильного вітру закрите вікно поруч з книжною шафою розвернулося.
- А-а! Щ-що це!
У мене не могло навіть відкрити очі.
Я інстинктивно прикривала руками все, що могла дотягнутися.
Займала споживання свого бичка, і я зовсім не звертала уваги на підкрадальні почуття дежавію. З бігом часу вірш був ніби нічого не сталося.
І тоді.
Десь пролунав хрипкий чоловічий голос, що супроводжується гучними перешкодами:
- Давайте... розсудимо.
Коли моє серце пішло в п'ять, я скрикнула:
- Яка сволота...!
А потім знайшла джерело звуку.
- Будь ласка... приходьте до агенції ...Білого кролика.
Як не дивно, вони мали носову хустинку в кролика.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert