Він хотів убити цих гігантів і підняти свій рівень. І, до того ж, збільшити кількість своїх теневих солдатів. Ось чому він вимагав, щоб усіх цих монстрів віддали йому. А уряд Японії чітко прийняв цю вимогу з розпростертими обіймами.
Го Гун Хі видав ледь помітний сміх:
- Це тільки тому, що там є монстри?
Джін Ву теж посміхнувся:
— Я просто хочу битися с монстрами.
— Якщо це те, чого ти хочеш, то ми нічого не можемо з цим зробити, - Ґон Хі простягнув руку, і Джін Ву міцно її потиснув. Потім старий мисливець щиро побажав хлопцю щасливої дороги.
"Сподіваюся, що ти повернешся до нас в цілості і безпеці", - подумав він.
— Натисни клацни- клацання!
Сотні камер запечатали, як ці двоє потискали один одному руки.
Новини про приїзд Джін Ву стали єдиним відблиском надії серед темної бурі для японських виживших. Невеликі залишилися японські телеканали продовжували знову і знову крутити репортажи, пов'язані з Джін Ву.
Люди дивилися на його можливості і продовжували триматися за цю з’явлену нитку надії.
Кожного разу, коли мурахи-монстри рівня S падали завмерти на екранах їхніх телевізорів, глядачі відчували, як по їхньому тілу пробігає струм. Багато японців, які раніше не цікавилися спільною рейду Кореї та Японії, тепер відчайдушно продовжували переглядати терейда. І коли з'явилися новини про те, що безупинний марш гігантів на південь збільшував свої темпи, вони ставали дедалі більше і важчими.
- Кажуть, що мисливець Сон Джін Ву прибув до Японії! — Закрикнув маленький хлопчик, який слухав радіо. Обличчя людей навколо нього відразу ж оживають.
Але, на жаль, не всі дізналися про цей промінь надії.
Ті, хто був відірваний від електрики та газу через напади гігантів, не могли дізнатися про своєчасну виручку.
Замість цього, вони були єдиною надією на прибуття рятувального загону.
- Сили самозахисту Японії вже тут!
Двоє блідих солдатів увійшли в маленьку сільську лікарню, де заправляла старша пара.
Літній лікар і його дружина з полегшенням зітхали, побачивши молодих солдатів. Бог почув їхні молитви про те, як вони прибули до рятувальників.
На жаль, ситуація не була такою гарною, як вони сподівалися.
Солдати безпомічно похитували головами.
- У нас просто немає місця, щоб вивезти всіх ваших пацієнтів. У кращому випадку ми можемо вмістити ще трьох або чотирьох.
Літня жінка звернулася до солдатів: « Але так само не можна... У нас тут більше десяти пацієнтів, які не можуть самостійно пересуватися.
Доктор кивком підтвердив її слова.
Реакція солдатів із Сіл Самооборону була несподіваною для медичних працівників, які звикли допомагати хворим.
— Зараз не час непокоїтись про людей, які можуть померти в будь - який момент! Прямо зараз сюди йдуть гіганти! — Розізившись, крикнув молодий хлопець з Сил Самозахисту. На його обличчі виступив піт.
Мешканці навколишніх територій вже були евакуйовані. Ця лікарня була єдиним місцем, звідки міг походити запах людей. Отже, поява тут гіганта було лише питанням часу.
Після того як старенький лікар подивився на нього, він підняв голову: « Я не можу кинути своїх пацієнтів. Ми з дружиною пообіцяли, що залишимося разом до кінця.
У голосі лікаря звучала тверда рішучість. Двоє молодих солдатів з злодієм подивилися на нього, але зрештою їм нічого не залишалося крім того, як взяти свої рації.
- ...граджанські відмовилися евакуюватися. Ми виїжджаємо з цієї точки, вони навмисно говорили це голосно. Здавалося, що всі присутні хотіли почути їх. Вони поспішно покинули будинок, як тільки закінчили докладати. Незабаром почувся звук від'їзду. Літня пара зітхнула, і вони тихо почали потішати одне одного.
Але потім один з них, як вони думали, відібрався назад у табір. І у нього в руках була заряджена гвинтівка.
- Що ви робите? — На здивування літньої пари. Вони в страху закохалися один в одного. У солдата на шиї здулися вени, і він вигукнув: « Якщо ви залишитеся тут, то вас розорять! Замість того, щоб загинути такою жахливою смертю краще я вас просто вб'ю!
Приціл був наведений на старшого лікаря. Тоді солдат перевів його на дружину. Літня пара злякала кожного разу, коли він наводив гвинтівку на когось із них.
- Це останнє попередження. Ви підете з нами? Чи загинете з моєї руки? — Молодий солдат замовк і прицілився.
Літня пара нічого не відповідала. Вони мовчки дивилися на хлопця, який стояв перед ними. Вони розуміли, що він хотів забрати їх з собою.
Але лікарі не могли так легко погодитись. Для них це було б наче відмова від своїх переконань. Тих, хто привів їх до служіння на добро людям протягом усього життя.
—...
—...
Вони мовчали. Миттю тягнулося, як вічність.
Молодий солдат вже дуже добре схотів. Ще одна велика крапля поту скла по його лобі вниз. Вона покотилася по його брови і зачепила в око, тому зір трохи розмився і у нього замикалося очі.
Тоді він насупився брови. Тоді відбулося наступне.
— Уррир...
Молодий солдат дав світові знати, що він голодний. Але хлопець не звернув на це ніякої уваги і продовжував зберігати грізний вигляд. Але потім...
- Вибачте, молодий чоловік почув тихий голос.
Говорив хтось з хворих. Молодий солдат швидко перевів приціл у бік того, хто говорив.
— Що вам потрібно? — запитав він.
У темній палаті лікарняної кімнати на одній з квартирів сиділа стара жінка. Вона мовчки підштовхнула до хлопця піднос. На ньому було кілька рисових кульок.
Старенька усмішка сказала: « Якщо ви голодні, то з’їжте їх. У мене останнім часом зовсім немає апетиту.
—... — І тільки тоді молодий солдат опустив гвинтівку.
— Уходи же. Швидше,-звалювала бабуся.
Отримавши рисові кульки, руки молодого солдата затремтіли. У цей момент він згадав, чому він взагалі вирішив одягнути цю форму.
Хіба він не для того вирішив стати солдатом, щоб захищати і боротися за цих порядних громадян? А тепер, якщо подумати, він збирався залишити їх і втекти тільки через те, що якісь монстри збиралися напасти на це місце.
І йому стало дуже соромно за свою безсилість.
По його обличчю покотилися сльози, яких він не міг зупинити.
Він швидко схопився і дав команду своєму товаришу виїхати без нього. Літній лікар здивувався і схопив молодого солдата за плече: « Що ви збираєтеся робити, молодий чоловік?
— Я залишаюся з вами, — і молодий солдат Сіл Самооборони Японії підвісив свою гвинтівку на плече, - Я солдатів, сер. Я не можу втекти, знаючи, що тут залишаються беззахисні громадяни.
Він проковтнув ці рисові кульки, хоч у нього в горлі і стояв ком. Потім він низько вклонився улюбленці, яка його пригощала.
- Дякую вам за обід. Було дуже смачно, мем.
Тоді це і сталося.
— ТТОП-ТЕТ.
Земля заходила ходуном.
Молодий солдат з рішучим обличчям вибіг із лікарні. На вулиці він побачив велетня, який на приголомшливій швидкості наближався до будинку лікарні. Монстр повз на колінах, ніби якийсь дикий звір.
"Хіба це не ...??" - коли молодий солдат прицілився, він помітив дещо незвичайне.
Цей гігант жував його товариша, якого він відправив виїхати пару миттєвостей назад. Очі солдата миттєво налилися кров'ю.
— Ууаа! — І він почав стріляти з гвинтівки по наближеному велетня.
- Бам-бам бам-бах!
На жаль, зброя сучасної цивілізації не могла завдати цим монстрам жодної шкоди. Гігант з легкістю відмахнувся від цієї хвилі куль і в мить оку виявився перед солдатом.
— Щелк-щелк!
Опустила гвинтівка могла тепер тільки видавати порожні щілини і нічого більше. З очей молодого солдата знову покотилися сльози:
- О, боже, будь ласка...
Гігант-монстр підняв голову. Йому залишилося тільки проковтнути того чоловіка, якого він вже жував. Потім він збирався з'їсти наступного.
І в той самий момент без будь-якої перестороги у бік гіганта вдарився величезний Нага.