- Вони справжні.
Хоча Ганс сам дав йому це завдання, він дійсно не очікував, що Сан Мін впорається. Він сказав чотирнадцятирічному юнакові перемогти п'ятьох орків! Крім того, хлопець адже не мав ні бойових чи магічних навичок! Звичайний чотирнадцятирічний Безкласовий!
І ось він приніс йому десять зарочих очей!
— Я мало не помер.
Лі Сан Мін виглядав жахливо. Після облоги він був помазаний брудом. Весь потний, з покритим брудом обличчям, а повітря навколо нього пронизував неприємний запах крові і піт.
— Ти ж не підбирав їх просто з землі, правда?
— Ороки очі валяються просто на землі.
- Ти міг наткнутися на труп.
— Ви просто не хочете дати мені те, про що ми домовилися, вірно? — Запитав Лі Сан Мін.
Ганс розсміявся з його запитання. Він з радістю насміявся і похитав головою.
— Ні, це обіцянка, тож я віддам її тобі. — Пробурмотів Ганс, витягаючи нагороду, — а це просторова сумка вартістю 60 000 Ері.
Лі Сан Мін зі швидкістю блискавки перехопив сумку біля Ганса. Він посміхнувся і затонув її у свою сумку.
- Дякую!
ти схожий на дитину, коли посміхаєшся. — З смехом сказав Ганс.
- Що значить ваша "поїздка на дитину"? Я і є дитина.
- Минуло близько двох тижнів з тих пір, як я зустрів тебе... я ніколи не бачив дітей, схожих на тебе. Звідки в тебе таке зріле мислення?
Він потрапив в точку. Лі Сан Мін підтиснув губи і пробурмотів:
— По-моєму це нормально!
— Хахаа!
Ганс, вхопившись за живіт, розсміявся. Було важко поводитися так, наче він був справжнім сином. Сун Мін, роздумуючи над цим, дістав п’ять сокир.
- Купіть їх, будь ласка.
— Эй ты, бешкетник. Навіщо мені їх купувати? Края зі сколами, та й сама зброя вже готова от-ось зламатися.
- Ви можете просто витягнути сталь з нього і потім продати.
- Що за ідіот купить сталь, яка навіть не чиста?
— Но... Я приніс ці важкі сокири для вас...
- Це вже твої проблеми. Я на це не куплюся.
Ганс, здавалося, був добрий до нього, тому Сун Мін спробував продати йому сокири, але, на жаль, він виявився не настільки прихильний, щоб купувати мотлох. Його плечі поневолені.
— Не роби так. — Проворчав Ганс.
- Ти б хотів стати найманцем? — Несподівано запитав Ганс.
— Наемником?
— Ага.
Наемники. Лі Сан Мін знав про них. В попередньому житті він був у гільдії найманців.
Це одна з найважчих робіт, які міг отримати Безкласовий. Одним з них був великий привілей. Гільдії будуть брати комісіонні, але стане легше продавати предмети через їх посередників, а відвідування більшості міст з карткою найманця буде набагато простіше.
Крім того, було набагато легше отримати « роботу». У місті зазвичай була лише одна. Роботи були різними, але найманці все одно могли виконувати свої обов’язки — заробляти гроші та здобути славу.
- У мене з цього питання поки що немає ніяких планів. - Похитав головою Лі Сан Мін.
В минулому житті він був найманцем C ранга. Середнячок. Більшість найманців були того ж рівня.
Ранг С. По суті, це була межа для Безкласових. Можливо, він наткнувся на успішну можливість і можливо досяг би вищого рангу, ніж зараз, але це було неможливо для звичайних Безкласових — яким то був тоді й був.
« Якби я приєднався до них прямо зараз, я б став найманцем рангу F".
Найнижчий ранг - це G. У минулому, він починав саме з нього і піднявся до C. Наемники з однаковими рангами також сильно розірвалися між собою. Існували різні порівняння сили, такі як C+, C та C, а він сам був просто С.
Він вже знав про процес постановування найманцем, як і те, що він не матиме багато користі від вступу. Хоча було просто потрапити в гільдію, то підніматися у рангу було набагато важче. А от опуститися в рангу було дуже легко. Достатньо кількох провалених місій, щоб отримати зниження на один ранг.
Буде краще поки що зберегти сили і записатися до них пізніше. Почавши у якості D- рангового, він виявиться в більш вигідному положенні, ніж якби він почав з G або F. Його метою було зареєструватися відразу саме в якості D-рангового. До того часу, він не планував вступити в гільдію.
— Гм, раз сам не хочеш, тоді ладно. — Пробурмотів Ганс.
— Але не так і погано стати найманцем. Приєднання до них приносить багато переваг.
— Напевно.
Він уже знав про свої привілеї. Але воювання від бою все ще лишалося на його тілі, відволікаючи його.
— Ем, я можу піти?
- Як тільки закінчив справи зі мною, відразу йдеш. Що за неприємний хлопець.
— А тобі приємно увагу хлопця?
— Нет. Уходи. — Помаал руками Ганс. Сан Мін вклонився і підібрав сумку з землі. Після чого пішов.
— Эй! Забери свій мотлох! - Крикнув йому Ганс, але він проігнорував його.
***
- Ей, ти воняєш.
По поверненню до готелю він почув таке зауваження.
Дівчина з рум’яними щоками подивилася на Сан Міна і відвела голову. Він знав, що зробив, тому не зреагував на це.
— Я знаю.
- Ти знову зневажаєш мене! — Сказала дівчина різким тоном. Її звали Лула, і вона була дочкою Джека.
— У нас різниця у віці лише в один рік. Цікаво, що треба називати когось старшого за тебе на один рік, старшу сестру.
- Що в цьому кумедного? Ти ж молодший за мене.
Ти повинна бути більш зрілою, перш ніж люди почнуть звертатися до тебе як до старшої сестри.
Лі Сан Мін поклав сумку. Луле було п'ятнадцять; вона, звичайно, була старше його, але...
Але він не мав наміру звертатися до неї, як до своєї старшої сестри. Хоча він виглядав чотирнадцятирічним хлопцем, його ментальним віком було двадцять сім років. Так що він ніяк не міг до неї звертатися як до старшої...
- Як там Джек?
- Він у кухні. Сьогоднішнє меню — тушковані гриби і курка. Це повинно бути смачно, так? — Сміючись, сказала Лула. Страва Джека була зразковою. Якби Сан Міну довелося вибирати дві речі, які йому найбільше подобалися, це стало б підвищення ефективності його техніці культивації та кулінарні навики Джека.
Він не зміг належно поснідати, бо рано - вранці покинув готель. Тому, його сніданок складався в основному з жорсткого хліба. Але, як і обід.
- Що ви їли на сніданок?
— Хліб, яєчня і картоплина.
— Мабуть, було дуже смачно.
- Батько хороший в готуванні. Якщо хочеш снідати разом з нами, тобі доведеться йти трохи пізніше. - Ворчала вона, сидячи на столі і гойдаючи своїми ногами. Сун Мін посміхнувся у відповідь на її зауваження.
Була причина, чому він йшов так рано. Вранці людей завжди менше. За день ліс наповнюється іномирцями. Якщо він зіткнеться в лісі з іншими, можуть виникнути непотрібні неприємності.
Замість того щоб боротися з можливістю виникнення таких проблем, йому було легше йти під ранок і їсти жорсткий хліб.
"Навіть, завтра я зможу полювати".
За допомогою сумок буде набагато легше носити з собою їжу. Раніше він не брав молока — боявся, що воно псується на півдорозі, але з простором сумкою міг би схопити трохи із собою.
Молоко мало велике значення. Зараз він росте. Якщо він не підтримував збалансованого харчування, то він може і не дорости до того росту, який був у нього в попередньому житті.
- Чому ти щодня б'єшся в лісі? За поверненням від тебе завжди смердить. — Запитала вона. Напевно, їй було нудно, звідси і причини виникнення цієї розмови. Оскільки готель розташовувався далеко від лісу, клієнтів у ньому було небагато, а регулярних відвідувачів приходили через стряпні Джека.
Звичайно, нікого віку Лули серед клієнтів не було. Лі Сан Мін став другом, якого вона ніколи не мала.
— Я Иномирец. Мені треба полювати на монстрів, щоб заробити гроші.
- Ти думаєш, що я тупа? Іномирці не зобов'язані полювати. Вони можуть просто влаштуватися на звичайну роботу і працювати! — Взяла Лула. Він міг лише гірко посміхнутися у відповідь.
Лула була права. В Ерії було набагато легше вижити. Становчення найманцем і мисливцем на монстрів, як це зробив Лі Сун Мін у попередньому житті, було лише одним і безліч способів для виживання.
Іномірці, які не мали сил, зазвичай наймали на роботу.
- Як щодо роботи в готелі? Думаю, ти подобаєшся батькові.
— Я не вмію готувати і прибирати.
Це брехня. Він знав, умів і практикував перше й друге. Це перша робота, яку гільдія найманців змусила його виконувати після того, як він був приєднаний до них.
Однак він не хотів витрачати свій час після повернення, займаючись важкою чорною роботою.
— Але що, коли ти помреш?
- Я спробую уникнути цього.
- Легше сказати, ніж зробити, хіба ні?
- Звичайно, розумію. Я ледь не помер сьогодні.
— Я не розумію. Хіба не краще працювати в готелі, ніж ризикувати своїм життям? — Проворчала Лула. Можливо, вона має рацію. Лі Сан Мін з власного досвіду знав, що його плани можуть бути лише безглуздою надією.
- Поклич мене до вечері. — Сказав він, піднімаючись по сходах.
Сон Мін знав, що все може погано закінчитися, але він хотів почати все з початку.
Прожити це життя краще, ніж минуле.