Маленький диявол Ви Джі Хюн.
Сан Мін часто чув це ім'я в попередньому житті. Його призвали приблизно в той же час, що і Сан Міна, але він покинув Дженабіс набагато раніше за Сон Міна.
Сан Мін не знав, чим займався Ві Джі Хюн після того, як залишив Дженабіса. До нього доходили деякі чутки, але він мав лише маленькі уривки спогадів.
Але одне він точно знав. Перед тим як померти, Ві Джі Хюн жив якийсь час в Ерії і до всього заробив непогану репутацію. Було багато майстрів бойових мистецтв, які прибули з сект. Але Ві Джі Хюн не був одним з них.
Незважаючи на все це, ім’я Маленького Диявола лягло в розуми багатьох людей. Протягом коротких тринадцяти років, Ві Джі Хюн піднявся з найзовнішого до самого верху, в той час як Сун Мін вийшов з G-ранга до -C рангу.
Хоч Сун Мін і чув про Ві Джі Хюне, сам він ніколи особисто не зустрічав цього хлопця. Дженабіс — це велике місто, і вони можуть жити в різних частинах міста. Незважаючи на те, що Сун Мін прибув на місяць раніше за Ві Джі Хюна, перший вже перебував у вищій стадії ніж тоді був Сан - Мін.
Протягом того чотирнадцятирічного періоду Лі Сан Мін розвивався зі швидкістю слимаків, може навіть повільніше, але через багато часу він ледве наблизився до точки, де був Ві Джі Хан за прибуттю в Дженабіс.
Сон Мін навіть не здогадувався порівняти себе з ним і подумати про свою власну недовершеність. Занадто багато відмінностей було між ними. Ві Джі Хюн просто був у відмінній від Сун Міна лізе.
Але це не перешкоджало йому виявляти цікавість.
Це була своєрідна цікавість. Він хотів побачити, хто так високо підноситься над ним. Незважаючи на звичайний розклад дня, Сун Мін не пішов до лісу подивитися на Ві Джі Хюна.
- Ти сьогодні не збираєшся до лісу? — Запитав Джек, підняв голову, щоб подивитися на Сан Міна.
Коли Сун Мін спускався сходами, вже було одинадцять. З тих пір, як місяць тому Сун Мін прийшов до готелю, він щодня вирушав у ліс.
— Ні, просто сьогодні я хотів відпочити.
Дивно. Ти не хотів відпочивати навіть після слів Лули. - Сказав Джек, перш ніж розсміявся. — Якщо ти не збираєшся в ліс, то сьогодні пробудеш увесь день у своїй кімнаті?
— Ні, я піду на вулицю і прогуляюся небагато.
Лі Сан Мін активував "Один Грім", щоб дістатися до центральної площі Дженабіса. Оскільки він вже місяць практикував "Один Грім", його майстерність поліпшувалась.
Не існувало конкретної частоти, з якою виникали інші чужоземці. Це може відбуватися кожного дня, кожних кілька днів або навіть раз на місяць.
Але одна річ у всьому цьому залишалася незмінною. Вони завжди з’являлися на центральній площі Дженабіса опівдні. Його теж місяць тому призвали в цьому самому місці.
— Як він виглядає? — запитав Лі Сун Мін. Як тільки час наблизитися до 12, дзвін задзвонить. Лі Сан Мін сів біля фонтану і зітхнув.
Він не міг заспокоїтися.
Ім’я Ві Джі Хюн спонукало його до заздрості. Більшість іноземців були такими ж. Особливо ті, кому важко було в цьому світі. Сан Мін відчував те ж саме, що й інші Безкласові.
Прагну. Можливо, саме це спонукало його побачити Ві Джі Хюна.
Донн, Донн.
Звуки дзвона. Час прийшов. Він зковтнув слину і подивився на центр площі.
Незважаючи на те, що всього декілька секунд тому там нікого не було, зараз в центрі площі стояв хлопчик.
Він був одягнений в чорний шаманський одяг, який натякає на його походження. Сан Мін знову сковтнув і пильно подивився на хлопчика.
Хлопчик постояль там секунду і озирнувся. Напевно, він у замішанні. Це було очевидно. Заклик надто позазаплений. Ніхто не пояснював іншому, що з ним сталося.
Поморгуючи кілька разів, хлопчик розкрив рот. Він сказав щось, але Сан Мін не почув з цієї відстані.
Ви Джі Хюн. Він виглядав ... Молодше, ніж уявляв собі Сан Мін. Він начебто навіть молодший за Сан Міна.
« Скільки було років Ві Джі Хюну...? »
Він не знав. Він чув про його силу та могутність, але ніколи не цікавився її віком чи виглядом.
Минали секунди, а Лі Сан Мін сидів біля фонтану і дивився на Ві Джі Хюна. Ві Джі Хюн просто озирнувся, але нічого не зробив. Ті, хто теж накинувся на нього, нічого не сказали. Для громадян Дженабіса, заклики були звичайними явищами і вони не дивувались їм.
« Я... Хотів побачити когось... лютого»
Сан Мін розчаровано дивився на Ві Джі Хюна. Він багато разів чув його ім'я в прошарку життя, тому думав, що Ві Джі Хюн виявиться кимось винятковим з самого початку, але на його здивування, Ви Джи Гюн не виглядав таким.
« Ну, думаю це все одно схоже на виклик» — Подумав Сун Мін, встаючи. Коли Сун Мін побачив, що Ерію підкорять, то був задоволений. Вони більше не зустрінуться. Тепер, Ви Джі Хюн почне поширювати своє ім'я по всій Ерії.
А що буде з ним? Він буде намагатися працювати, щоб отримати краще життя. Сун Мін відчував образу, коли обертався.
— Эй.
Перш ніж Сун Мін зробив крок, він завмер, почувши голос за спиною, що кликав його.
— Чому ти дивився на мене?
Голос належав молодому хлопцеві. Голос, що ще не перейшов період статевого дозрівання. Сан Мін обернувся з жорстким виразом.
За спиною стояв Ві Джі Хюн. Його зріст... Він був подібний до нього. Лі Сан Мін подивився Ві Джі Хюну в обличчя. Ві Джі Хюн з серйозним виразом на обличчі, не типовим для дитини, стояв зі складеними руками за спиною.
- Відповідай мені. Чому ти дивився на мене? - Повторив своє питання Ві Джі Хюн. Оскільки Лі Сун Мін не в стані передбачити, що станеться, він втратив дар мови. Бачачи це, Ви Джі Хюн нахмурився.
- Чого це ти так здивований? Виглядаєш так, ніби побачив привида.
— А... Що... це...
— Просто дай відповідь. Чому ти дивився на мене? — Знову запитав Ві Джі Хюн. Тепер, він більше не міг мовчати. З запинкою, але Сан Мін відповів:
— Про... Просто. Я здивувався твоєму раптовому заклику...
— Закличу?
Ві Джі Хюн відреагував на це слово.
- Ти повинен знати щось про це. Що означає бути покликаним? Де я? Я тренувався у себе в кімнаті... Чому я тут? Що це за місце? — Завалил Сюн Міна питаннями Ви Джи Хюн. Поглянувши на Ві Джі Хюну в очі, Сун Мін вважав, що це очі того, хто взагалі не розумів що відбувається.
« Я не сподівався такого...»
Хоч Сан Мін і був здивований, він спробував спокійно відповісти. Перш за все, він не обманював. Хоч він і не міг відповісти, чому дивився на нього.
— Эм... Так...
Він почав свою розповідь. Він розповів про те, чого навчився перед прибуттям Ві Джі Хюна, у тому числі і чому його призвали сюди.
Ві Джі Хюн слухав мовчки, не ставлячи зайвих запитань.
Дивно. — Не виказавши емоцій, сказав Ві Джі Хюн після закінчення розповіді. Незважаючи на вражаюче, його обличчя не видавав ознак емоцій.
"Що з ним таке?"
Тепер здивований був Лі Сун Мін. Що не так з цим хлопцем? Він не дорослий і, можливо, не дуже досвідчений. Ні, це дійсно неважливо при закликі до Ерії. Люди просто з'являються в мить ока. Що за безумець просто скаже "зрозуміло" і відразу все прийме.
—... Ти розумієш мене?
— Якби ти це сказав за інших обставин, я б не повірив тобі. Але зараз, я можу на власні очі бачити доказ. — Відповів Ви Джі Хюн, ніби це дрібниця. Потім він звернув увагу на мешканців Дженабіса.
— Иномирци. Це не ті люди, яких ти зазвичай бачиш. Але в цьому місці... є багато іносвітців. Більшість людей є чужими. Чорноокі, темноволосі як ти і я вони схожі на жителів іншої планети. - Пробурмотів він, коли повернувся, щоб показати на будівлі.
- Будівлі такі ж. Я ніколи раніше не бачив такого типу будівель. Да... Ясно. Цей світ називається "Ерія". — Кивнув он.
- І це вікно статусу. Я вижу. Я тільки подумав про нього. Хмм. Мене звати Ві Джі Хюн... і моя спеціальність - бойові мистецтва? Хаха! Это забавно. — Ви Джі Хюн засміявся, — сказав він. — Вікно стану... Воно працює. Зрозуміло. Тепер, побачивши все це, як я можу сумніватися в твоїх словах?
— А... да...
Вони відрізнялися, ні, можливо, це суперечив адаптації? Однак його реакція на Дженабіс повністю відрізнялася від реакції Лі Сун Міна. Лі Сан Мін плакав, коли зрозумів. Тоді, він тільки хотів відправитися назад. Повернутися додому.
А Ві Джі Хюн просто розсміявся.
— Ти, як тебе звати? — Запитав Ви Джі Хюн.
—... Лі Сан Мін.
— Вік?
- Чотирнадцять.
— Я - Ви Джи Хюн. Мені тринадцять.
Він був наймолодшим на рік. Лі Сан Мін розкрив рот і втупився на нього.
- Я почув гарну історію. Цей світ... Ерия. Тут потрібно полювати на істот, які називаються монстрами? Добре. Хаха. Мені вже набридло моє навчання. Чудово. — Ви Джи Хюн розсміявся. Лі Сан Мін подивився на нього дивним поглядом, а Ві Джі Хюн поплескав по його плечах.
— Тоді пішли.
—... Так? Куда?
— Хм. Я повинен спершу сказати дещо. — Пожалкувався Ви Джі Хюн тихим голосом і, опустивши руки, склав їх за спиною.
— Я народився як заступник голови і був високо оцінений усіма. Але в Ерії немає сект. І це означає, що я не заступник голови, а я лише проста людина.
Ти не так чекаєш почути від тринадцятирічного хлопця.
— У цьому світі я проста людина. Так що, тепер, з цього часу, ти мій друг. - Сказав Ви Джі Хюн з серйозним виразом на обличчі. Лі Сан Мін не зрозумів, як Ві Джі Хюн зміг стати звичайною людиною просто тому, що в цьому світі не було поклоніння.
Ні. Він може якось зрозуміти це. Але друг? Як це пов’язано з його словами?
—... ух... Навіщо мені тобі дружити?
—... Гм? Я не розумію. Раз ми одного віку, хіба не друзі? І ця зустріч між нами об'єднала нас. Хіба не очевидно, що ми друзі? — Прихиливши голову, запитав Ві Джі Хюн. Лі Сан Мін не міг нічого відповісти.
Але він знав одну річ. Він зрозумів, якою дитиною був Ві Джі Хюн.
Ві Джі Хюну не вистачало навичок спілкування.
— А... да. Звичайно. Друзі... Друзі.
— Да. Так що, тепер ми друзі. Так, чому ти такий нервовий і ввічливий? Ми тепер друзі.
— А... Добре. Так... - Відповів Лі Сун Мін з мертвою-ближкою.
Він, 20 - річний чоловік, недавно подружився з тринадцятирічною дитиною.