"Срань паниня, і це називається танк?" Німецький експедиційний солдат подивився на танку очима, сповненими недовір’я: « Ця штука занадто...». — Якби це була епоха Інтернету, то він міг би сказати "милим" але зараз немає такого популярного слова і йому довелося вигадувати слово півхвилини: « Він надто маленький, чи не так? »
Солдат, що стояв поряд з ним, сказав: « Це ще м'яко сказано, він простий миша в порівнянні з нашими легенями танками».
Це італійський надлегкий танк CV33, який вони коментували. Як кажуть два солдати, він надзвичайно малий — але наскільки крихітний? Якщо хтось може відвідати військовий музей у столиці Італії, то чи можна в цьому сидіти? Його довжина становить 3,2 метра, ширина — 1,4 метри, висота — 1,2 метра.
У групі було двоє чоловіків, водій і командир машини, а також кулемет. Озброєння - спарований 8-м кулемет. При повному бойовому вазі лише близько 3 тонн, цілком можливо, що броня може бути достатньо товстою, щоб забезпечити безпеку членів екіпажу. Броня була не тільки клепною, але і настільки поганої якості, що іноді заклепки розліталися після пострілу, і вони вибилися, як швидкосні кулі, убиваючи багатьох солдатів.
Єдине, що можна сказати про нього добре - це його швидкість, те що він може розвивати швидкість 43 км/год, незважаючи на двигун потужністю всього 41 л.с., трохи невірне!
Будь - яка інша країна могла б використовувати CV33 як розвідувальний танк, але італійці використовували його не лише вторгнення до Ефіопії, а й на громадянську війну в Іспанію і навіть оприлюднили тисячі своїх танків.
Також легко зрозуміти, що легкий промисловий рівень та відсталий воєнне мислення італійців не без причини стали причиною їхньої низької наслідків у Другій світовій війні.
« Де наші танки?» — Хтось інший сказав: « Нам треба триматися подалі від маленького хлопця, якщо ми випадково роздамо його? »
«Хаха!» — Невеликі німецькі солдати навколо них розлютилися довгою сміхом, змушуючи італійських солдатів дивитися на них з нерозумними обличчями.
У цей момент з тила почувся гуркіт руйнівної артилерії: сотні гармат зі гуркотом завалили на урядові позиції через дорогу, в околиці Мадрида, які можна було прорвати, щоб увірватися в Мадрід.
Постріли спадали на позицію, встромлюючи пил і утворюючи великі лійки. Дехто навіть падав прямо в траншеї, а ті, кому не пощастило, потрапляли під уламки снарядів та помирали на позиції.
У глибокому зарому штабі урядовий офіцер не звертав уваги на пил і попіл, які час від часу висипалися зверху, і зосереджено покладав маленький пістолет. Інші в кімнаті займалися своїми справами, не звертаючи уваги на звук обстрілу зовні.
У цей момент він почув кроки біля дверей і озирнувся, коли декілька людей в кімнаті стали й віддали честь: « Командір, що привело вас сюди? Ви могли сказати мені по телефону". Сказавши це, офіцер ступив вперед своїм тілом і рукою, щоб допомогти, і дозволив командиру полку сісти на табурет поруч.
Ліва рука начальника полку була обмотана товстою пов’язкою, яка висіла на шиї: « Я прийшов подивитися атмосферу і приєднатися до війська солдатів твого батальйона».
« Поповнити кількість солдатів?» — Офіцер, здається, був трохи здивований: « Не потрібно використовувати резерви так скоро, чи не так? Ворог ще не напав на нас. Командир полку, не хвилюйтеся, я можу протриматися тут принаймні тиждень."
Командир полку похитав головою: « Це не резервісти, а солдати, які були відреаговані з Аранхуесу».
Офіцер злегка підійняв брову: « Аранхуес» впав так швидко? Я думав, що вони зможуть протриматися три-чотири дні".
Командир полку безпорадно зітхнув: « Вони зазнали сильного проникнення німецьких снайперів, і ці сонайстри були просто як мисливці, що прийшли полювати. Багато з них впали, не побачивши навіть тіні ворога. В результаті солдати були занадто налякані, щоб показати голову на своїх позиціях, і були з'єднані ворогом." — Але він не міг звинувачувати солдатів, зрештою страх перед німецькими снайперами в минулій війні був очевидним для всіх, навіть ті ветерани, які пережили Велику війну, говорили і боялися їх. Не кажучи вже про цих нових солдат, що переживали першу війну.
"Небагато снайперів?" — Обличчя офіцера стало трохи похмурим: « Ці тупі британці! Рано чи пізно їм доведеться заплатити за свою помилку! " — Як Німеччина змогла б так швидко відновити своє озброєння, якби ці мерзенні люди неодноразово не підтримували її? Невже ці виродки не бояться годувати лютого тигра? Чи вони справді думали, що німці стануть на їхній захист? Навіть він знав, що німці хочуть помститися за сором більш ніж десять років тому, як же Британія та Франція могли цього не бачити?
Після міцних ругацій він продовжив запитувати: « Хіба Рада не послали снайперів до нас?» — Але відповідь вже була в його голові. На цей раз Рада справді отримала багато зброї, літаків і танків. Але їхні літаки поступалися німцям, танки відступали за німців і тепер здавалося, що навіть снайпери вступають у бій з ворогом. Він навіть запитував себе, чи не поставляють Ради їм второзрядні товари, щоб обманути їх.
Командир полку видав гіркий сміх: « По суті, було надіслано декілька снайперських команд, але шість з них були знищені менш ніж за пів дня роботи. Хоча вони повідомили, що знищили три снайперські команди з іншого боку, я не думаю, вони взагалі бачили німців. Отже, ми не можемо зробити з німецькими снайперами".
Деякий час їм не було про що говорити, і вони просто сиділи в зневірі, поки звук стемніє ззовні, а командир не встав: « Час готуватися до атаки. Я займуся наступною позицією, а ти триматимеш це місце до останнього моменту!»
Офіцер віддав честь з великою урочистістю: « Не хвилюйтеся, я буду тримати оборону до останнього солдата! » — Відіслав командира полку, підняв телефонну трубку і зв’язався з нижчими штабами рот по черзі, попросивши їх підрахувати поранених та втрат.
Невдовзі після цього додали: « Противник почав атаку, і ті, хто йде попереду - італійські танки й солдати італійців! »
« Маленьки італійські танки?» « Офіцер відчув полегшення, здавалося, що ця хвиля не забарилася. У них залишалося ще дві радянські підкріплення, які підбили 26 танків і вистачило б для цих маленьких танків ».
Щодо того, чому італійці опинилися попереду, то про це попросили самі італійці.
Не знаю, чи тому що видатні результати Німеччини в небі і на землі за цих днів змусили Муссоліні червоніти та заздрити, але сьогодні вранці генерал Рохата, який очолив італійську армію інтервенції, прийшов до Хуґо Шпірера, котрий керує німецькими експедиційними силами, і попросив їх слати своїх італійських солдатів у Мадриді.
Після недавньої війни в Ефіопії німецьке верховне командування тепер просто знехтувало бойовими здібностями італійців. Як сказав Його Високість, що ще можуть робити італійці, крім як готувати і грати в футбол? Як можна назвати танк, який декілька солдатів можуть обкинути голими руками? Як солдати, які зовсім не схожі на солдатів, можуть прорватися через позиції уряду, який їх чекає?
Хоча Гуго Шпірер насміхався, він швидко погодився на прохання італійської сторони, в будь-якому випадку, Німеччина та Італія зараз не є союзниками і навіть можуть стати ворогами у майбутньому, яка різниця.
Тому німці здалека спостерігали, як італійці « агресивно» кинулися до ворожих позицій вдалеку на своїх маленьких танках.
https://literna.net/uk/books/246-ya-stav-spadkoyemtsem-nimechchini