« Я справді помру через тебе сьогодні»
Тільки коли перше світло відбило східне небо і забракло світанку, двоє чоловіків на вершині водонапірної вежі зрозуміли їхню хитку позицію.
Лише за 20 метрів від водонапірної вежі стояли п’ять урядових солдатів, які схилилися над важким кулеметом « Максим ». Все виглядало так, ніби їх давно розмістили там, і снайпери дивувались, як вони не помітили їх, забраних на водонапірну вежу минулої ночі. Тепер, якби ці хлопці раптом захотіли піднятися по примсі або якщо б їм було занадто нудно, і вони вирішили розвернути зброю і зробити кілька пострілів за водонапірною вежі, тоді їм дійсно не пощастило би.
Снайпер злегка висунув голову, щоб подивитися вниз і обережно відступив: « Залишимо їх у спокої».
Спостерігач тихенько бурчав: « Звичайно, ми залишимо їх у спокої, подивимось на антитанкову гармату в 100 метрах від нас, якщо ми стріляємо, вони зреагують досить швидко і знищать цю водонапірну вежу за кілька секунд. Я думаю, нам краще йти звідси. Це місце біса небезпечно." Йому не пощастило, що він став партнером такого конкурентного хлопця. Якщо ви хочете заслугу, вам спочатку потрібно врятувати своє життя.
Снайпер слухав його базікання і нічого не відповідав, здавалося, погоджуючись на його пропозицію.
Побачивши його мовчання, спостерігач зітхнув і серйозно виконував свої обов’язки, не відриваючи очей від потужного бінокля в руці.
Побачивши, як внизу снідають урядові війська, декілька пострілів роблять і відбивають військо Франко лише після десятої ранку спостерігач зауважив: « Гей, там їде машина. Відстань сягає 2000 метрів. Схоже, він прямує до командування. Шкода, що ми не дістанемо до нього. Непогано було б мати снайперські гвинтівки, які били на 2000 метрів.
За кількістю населення, тут була група батальйонного рівня, а командир батальйону вирішив бути обережним щодо своїх команд на відстані понад 2000 метрів звідси. На жаль, дальість G43 в руках спостерігача становила 800 метрів або близько того, а 98К у руці снайперу не більше 1000 метрів.
Почувши, як спостерігач підняв снайперську гвинтівку, який мовчав до цього Снайпер нарешті відкрив рот: « Я чув, що важкий кулемет NSV має добру точність, він може потрапити в ціль з відстані 2000 метрів із встановлений прицілом."
NSV, про якого він говорив, був важким кулеметом, розробленим Радянським Союзом в останні роки. Завдяки чудовій загальній характеристикі і серії конструктивних інновацій, кулемет широко використовувався членами Варшавського договору в якості великогокаліберного автомата загального призначення для піхоти, конкуруючи з великим запеклим пістолетом Браунінгу типу M2, який широко використовується на Заході. NSV також був рекомендований і випробуваний деякими членами НАТО десятиліття потому для заміни застарілого M2.
Якби в цей час армія США не удосконалила M1921 і офіційно не назвала його М2, Янік взяв би його і використовував для своїх цілей.
На жаль, у 1932 році американські війська завершили свою роботу і США не погодилися б говорити з ним про ліцензію. Крім того, NSV був набагато легшим M2 і мав значно вищу швидкострільність, тому Янгола просто взяв і розвинув його.
Спостерігач сказав: « Це штука важить 25 кілограмів, ти можеш носити її з собою? Гей, він виглядає як Командир".
Прочекавши близько години, вони побачили, що кілька людей вийшли з будинку управління. Включаючи командира полку, який увійшов раніше, у супроводі начальника батальона, офіцера штабу і двох команд рот, все виглядало так, ніби це було бойове нарадо.
Спостерігач спокійно зітхнув: « Жаль, що немає можливості зв’язатися з артилерійськими позиціями, інакше один снаряд вже б їх усіх прикінчив. Як ти думаєш, навіщо нас вчили в школі наводити артилерійські удари? І хіба нам скрізь доведеться підключатися до телефонної лінії? Яка тоді мобільність?»
Слухаючи його безперервний базікання, снайпер став трохи нетерплячим: « Якщо в школі цього вчать, то чи не знаєш ти, що танки можуть спілкуватися за бездротовою зв'язками?» — Цей хлопець був досить кваліфікованим спіттером, але у нього була проблема: коли він нервував, то перетворювався на базіку і міг півгодини розголосити на будь - яку тему. І це якщо він не заводив розмову, а якщо і заводив, то він міг продовжувати базікати годинами.
« Гей, цей хлопець не сів у машину, що він хотів зробити? Оглянути лінію фронту?». — У потужний бінокль він побачив, що начальник полку не сів у свою машину і не поїхав назад. Він продовжив дорогу зі своїми людьми з ентузіазмом вітатися із солдатами, яких зустрічав на дорозі.
« Як ти думаєш, він прийде на цю кулеметну позицію, щоб перевірити її?» — Він сказав спостерігачу, обережно зтиснувши гвинтівку G43 в руках.
Через десять хвилин ця група все-таки дійшла до кулеметної позиції внизу. Спостерігач обережно дістав дві гранати і поклав їх на рівноправне місце. Як уже згадувалося раніше, водонапірна башта була всього за 20 метрів від позиції тяжкої кулемета.
Хрестик у снайперському прицілі вже був міцно зафіксований на лобі командира. Відстань між ними була настільки близькою, що навіть смужки поту на обличчі капітана були добре видно. Вперше він прицілився так близько до людини, і після того глибоко вдихнув і тихо запитав: « Ти готовий? »
На той час спостерігач також підняв свій G43 і сказав: « Хм. Ти вбиваєш командира, я командувач батальона та інших, і відразу після цього ми відступаємо! Нехай благословить нас Господь!"
"Три, два, один!"
Одночасно з цим словом снайпер рішуче натиснув на курок, і коли його плече відчув віддачу, обличчя командира, що зайняв весь приціл, спалахнуло в тумані крові, краплі якої, здавалося, виризнули на приці.
П'ятеро солдатів, які стояли вітали своїх офіцерів, обшарашено дивилися, як майже одночасно в головах командира їх полку і батальона з’явилися криваві діри. Не встигли тіла двох офіцерів впасти, як роздалися постріли швидкої черги, і командир роти та супроводжуючий їх штабний офіцер були застрелені й впали на землю.
Стрілок тяжкого кулемета був ветераном, він миттєво почув стрілянину і закричав: « На вершині водонапірної башти! » — Він одразу ж взявся за важкий кулемет, але коли він націлив його на вершину водонапірної вежі, то побачив дві темні фігури витонченої лінії опустилася на його позицію.
"Чорт!" « Перед тим як великий удар обірвав усе його життя, кулемет почав вимовити лише одне слово — білий шматок заліза, який димить. Дві гранати легко вбили тих, хто залишився на траншеї.
Снайпер пнув гвинтівку мотузки, який вже давно лежав біля його ніг, і встав, закинувши рушницю на спину. "Уходимо!"
Постріли десять патронів з магазину, спостерігач швидко підвівся і викинув ще дві гранати. Потім стрибнув вниз з водонапірної вежі слідом за снайпером.
У той момент, коли він схопився за мотузку, заднім зором він побачив далекі антитанкові знаряддя, які вже повернули дуло, щоб прицілитися в це місце. Серце спостерігача підскочило до горла, і він не сміявся ні на секунду сповільнитися, поки ковзав по мотузці: « Годяче, гаряче!». — Він не зупинився і побіг геть, наче зажурена рука.
Вони встигли пробігти лише два кроки, як почули оглушливий вибух над головою.
А коли над землею полетіли уламки водонапірної вежі, ударні хвилі відкинула снайперів, які не встигли втекти достатньо далеко.
...
Тієї ночі в Берліні, у палаці Імператорів Німеччини.
"Ваші Високість, у снайперській команді, яку ви послали, дві людини набрали більше 50 очок".
"Так швидко?" — Почувши звіт Енні, Янік не міг здивуватися, бо минуло лише кілька днів.
« Група вчених, які втекли з ворожого полку, сховалася у водонапірній вежі за 20 метрів від оборони ворога і на одному диханні знищила командира полиць, командувача батальона та начальника роти, що приїхали оглянути лінію фронту. Раніше вони мали 35 балів. І в результаті цього у цьому районі виникло замішання в лінії ворога, що дало змогу армії Франко швидко прорвати цю лінію і пройтися на 30 кілометрів".
Настільки вражає те, що Янік не міг зітхнути: « Вони живі? »
« Так, тільки злегка поранений. Жоден з них не потребував госпіталізації".
"Дайте їм обом Залізний хрест 2-го класу, так, а як звали снайперів?"
« Перший — Маттіас Газенауер. Його інструктором був Еван Кеніг. Інший снайпер - Джозеф Сепп Еллерберг, а його інструктор — Сімо Хяюхія.
Янік кивнув і відірвав аркуш паперу, щоб записати імена двох снайперів. Потім він написав два простих слова для кожного: « Віддайте це Зауеру, нехай вони виграють його на корпусі дуйперської гвинтівки СВД. Пришліть також готові снайперські нарукавники».
Звичайно, СВД була старою маоїстською снайперської гвинтівкою. Він безпосередньо скопіював останню модель СВД з відстанню обертання 240 мм. Як і оригінальна СВД, нинішня SWD була просто не дуже точною при використанні звичайного гвинтівкового патрона калібру 7,62X51 мм.
Хоч декотрі люди питали чому він називається SVD, Його Королівське Високість не збирався пояснювати і ніхто не наважився поцікавитися.
https://literna.net/uk/books/246-ya-stav-spadkoyemtsem-nimechchini