Глава 55: Трио рятувальників
Мадам Помфрі швидко підійшла з глибини палати і із тривогою запитала:
- Що сталося?
Говорячи це, вона допомогла Джону перенести Асторію Грінграсс на ліжко.
Навіть після того як її укрили ковдрою, Асторія продовжувала сидіти в комок, безпорадно стираючи маленьку руку Джона, не бажаючи відпускати.
— Це був боггарт, Поппі... — Почулись важкі кроки ззаду, — прибув Альбус Дамбльдор.
У його голосі чулася нотка провини:
- Це моя недбалість.
— Боггарт? — мадам Помфри нахмурилась. - Вона, схоже, просто злякалася, але її реакція... Надзвичайно сильна.
- Ви можете допомогти їй, мадам Помфрі? — Засмучений запитав Джон.
— Звичайно можу! — З упевненістю відповіла шкільна медсестра, кивнувши. - Нічого серйозного, але їй доведеться залишитися на ніч.
З цими словами вона кинула Джону теплий рушник:
— Допоможіть мені витерти їй лоб.
Джон кивнув, взяв рушник вільною рукою і обережно почав витирати Асторію лоб. Поступово сильний тремтіння вщухав, а дихання почало вирівнюватися і вона почала опановувати себе.
Мадам Помфрі повернулася з великою пляшкою, наповненою блідо-блакитною рідиною.
З допомогою Джона вони піднесли Асторію.
— Выпей это, дитя... Скоро тобі стане краще, — м'яко сказала мадам Помфрі.
Після того як блондинка зробила кілька ковток, в її очах з'явився слабкий блиск. Вона підняла погляд: спочатку на директора — швидкий, вибачливий Джон.
- Вибачте, професор Дамбльдор... — Прошепотіла вона.
— Ні, це моя провина міс Грінграсс, — похитав головою Дамбльдор. - Я забув про ваш особливий стан...
Двері відчинилися, і в палату залетіла Дафна Грінграсс.
— АСТОРІЯ!
— Не кричіть в палаті! - Помфрі, пані.
- Вибачте, мадам... Це моя сестра - вона на ліжку...
Мадам Помфрі не стала її зупиняти. Дафна кинулася до ліжка і міцно обняла молодшу сестру.
— Сестрёнка... — тихо схлипнула Асторія.
Дафна відкрила рот, збираючись щось сказати, але потім поглянула на Джона.
— Містер Харт, дякую вам за те, що привели мою сестру сюди, — сказала вона стримано. — Але зараз... Чи не могли б ви залишити нас на хвилинку?
Джон злегка нахмурився, але кивнув. Обережний бік долоні Асторії обережно підійшов, аби показати йому, що він мусить йти. Потім піднявся і тихо вийшов з палати.
...
Незабаром після того як він вийшов, повз нього пройшла жінка середніх років з короткими золотим волоссям, в чорному пальто і з монклелем. Вона поспішила всередину палати.
Це, мабуть, мати Дафни та Асторії - місіс Ґрінграсс.
Асторія точно щось приховувала... Він підозрював це ще в поїзді. Але оскільки вона не сказала, то були причини. Було б неправильно витягувати зізнання.
І що міг би зробити першокурсник, навіть пізнай він правду?
Хтось покликав його на вихід з лікарняного крила.
— Джон? Дівчина з густим каштановим волоссям і яскравими карими очима здивовано дивилася на нього. - Що ти тут робиш?
- Доброго дня, Герміона... — Джон так само здивувався. — Одна з моїх однокурсниць має проблему на уроці захисту від темних мистецтв. Я привів її сюди.
Перед ним стояла Герміона Грейнджер. Вони не бачилися півроку.
— Зрозуміло... — Гермиона кивнула. - Який збіг. Я теж тут через друга. Він отримав травму кілька днів тому. Його вже виписали, але мадам Помфрі хотіла сьогодні провести повторний огляд.
Як за сигналом, до палати зайшли двоє хлопців — один з вогняним волоссям, інший - худий і темний.
Невже він і правда збирався зустрітися зі знаменитим тріо? — Мигнула у Джона, і на обличчі з'явилася легка усмішка.
Що ж, краще зараз, ніж пізніше.
— Гаррі, Рон! — Герміона помахала їм, і вони підійшли.
— Дозвольте познайомити вас. Це Джон Гарт, син друга мого батька, першокурсник Пуффендуя.
- Джон, це Рон Уїзлі і Гаррі Поттер.
— Почекай... це ім'я... Здається, Джінні згадувала його... — пробурмотів Рон. — Джон Харт... Вона сказала, що ти дуже старанно вчишся... і найкращий першокурсник Пуффендю?
- Я все ще трохи відстаю від міс Візлі, — скромно зауважив Джон.
- Здається, ще один Персі... — буркнув Рон упівголоса.
Джон зробив вигляд, що не почув і повернувся до Гаррі Поттера.
— Почекай... Ти дійсно Гаррі Поттер? — Питав він, прикидаючись вражений. - Герой, який допоміг професору Дамбльдору знищити монстра Слізерін... Хлопчик, який вижив...
— Э-э... да... - Гаррі спокійно посміхнувся.
- Приємно познайомитися, Гаррі.
Вони потиснули руки.
— Да... Я теж, Джон.
Перекинувшись ще пару слів, Джон попрощався з Трійцями біля виходу із палати.
Вийшовши на вулицю, він не міг стримати усмішки.
Невже він тільки що розблокував досягнення "В сутичку з трио рятувальників"?
Вже минуло більше шести місяців від початку першого семестру, не найшвидше досягнення, але все ж таки.
Він не встиг відійти далеко, як почув конкуруючі голоси позаду:
— Гаррі, ти повинен сказати мадам Помфрі, що ти в порядку, щоб вона дозволила тобі завтра грати у грі Гріффіндор проти Пуффенда, — наполягав Рон.
- Не кажи дурниць, Рон! - Вона різко обірвала його Герміона. - Мадам Помфрі ще три дні тому сказала, що отрута Василіска в організмі Гаррі повністю не виведена. Його і виписали з оглядкою - тиждень йому не можна навантажувати організм!
- Ти не розумієш... Герміона... це квідич... Мова йде про Кубку факультетів! — Подзвонувся Рон. — Ти просто не розумієш, наскільки це важливо!
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya