Глава 54: Боггарт у шафі (Часть II)
- Ріддікулус!
Всi клас вимовив це слово в унісон.
- Дуже добре! — Дамбльдор посміхнувся і кивнув. — Але цього недостатньо... Заклін, який відганяє богагарта, просте і водночас вимагає сили волі того, хто його промовляє. Що дійсно відганяє богагарта, так це сміх. Ви повинні змусити його прийняти форму, яку ви вважаєте смішною!
- Щось смішне? — Згідно з порадою Дамбльдора, клас опустив голови в роздуми.
Джон злегка стиснув губи.
Боггарт прийме форму того, чого він найбільше боїться. Що це може бути?
Василіск?
Навряд чи. Коли він вперше зіткнувся з ним, його очі були щільно закриті. Він навіть не бачив, як той виглядав. Якби боггарт з'явився, він, ймовірно, виглядав би як темна безформна кляскса.
Порожній бланк результатів вступних іспитів у коледж?
Ці іспити були багато років тому. Навіть якщо б боггарт перетворився на щось подібне, він не зміг би його налякати.
Жива ядерна бомба?
Итак... Чи було б таке велике у класній кімнаті? І поява водневої бомби перед учнями явно було б дивним сигналом.
Поки Джон блукав у цих диких думках, Альбус Дамблдор вийшов вперед і сказав:
- Добре, давайте спробуємо... Міс Селвін, хочете почати першою?
Першокурсниця зі Слізеріна, Селвін, сміливо зробила два кроки вперед. Вона трохи тремтіла, коли дістала паличку і направила її на шафу.
— Не нервуйте, — заспокоїв Дамбльдор. - Уявіть щось кумедне... Всі інші, будь ласка, відійдіть і дайте міс Селвін трохи простору ... Я покличу наступного учня.
Решта відступили до стіни, залишивши Селвін одну біля шафи.
Вона зблідла, страх явно пройнявся на обличчі.
- Я рахуватиму до трьох міс Селвін... — Дамбльдор м’яко сказав, також направивши паличку на шафу. — Раз, два, три - вперед!
З кінчика бузинної палички вилетіла іскра, яка вдарила по ручці шафи. Двері відчинилися.
З темряви виповз величезний золотий лев з гладкою шкірою і без гривів. Він попрямував до Селвіна хижим поглядом і видав низького, загрозливого ричання.
Дамбльдор злегка насупився і вимовив:
— Людоїдський лев Чаво з Танзанії... Міс Селвін, швидко, придумайте щось смішне...
Селвін відступила, підняла паличку і застила.
Лев наближався, крок за кроком.
— Рид... Рид... Ріддікулус! — Викрикнув вона нарешті.
Полум’я відразу охопило лева, спалило його суміжну вовну і залишило на підлозі обвуглений кошок.
— Ха-ха-хо! - Студенти розігралися сміхом.
— Молодець, міс Селвін... Наступний, містере Сміт.
Захаріас Сміт вийшов вперед.
Той, хто двічі облетів довкола нього, почав змінюватися.
Він перетворився на жінку середніх років, з суворим, сердитим обличчям.
Вона пішла до Захарія, залізла рукою в мантію.
— Ма-ма... — Пробурмотів він, схиляючи голову від страху.
Кілька учнів Пуффендуя тихо хіхнули. Незважаючи на звичайну сміливість і зухвалість, Сміт дійсно боявся власної матері.
- Не панікуйте, містер Сміт. Пам’ятайте, що це лише боггарт.
Закаріас зібрався, підняв паличку:
- Ріддікулус!
Образ місіс Сміт відлетів назад, і тут же кремовий торт розмазався по її обличчю. Вона безпорадно замахувала руками, намагаючись його стерти.
Захаріас розхохотився.
Клас підтримав його сміх, навіть Джон не стримувався.
Дамбльдор глянув у журнал:
— Мисс Міджен!
Перед нею боггарт прийняв форму обмотаної бінтами, покритою мумією.
Але бинти швидко розмотувалися, і мумія безглуздо впала на підлогу.
- Наступний... містер Ейвері!
Колишня мумія миттєво перетворилася на велетенського валлійського зеленого дракона, який заповнив собою майже всю кімнату.
Через секунду він схопився в крихітну мишу, яка висячи вниз головою за хвіст.
- Боггарт слабшає. Наступний, міс Грінграс.
Асторія, яка ще хвилину тому мала справу з Селвіном над вишуканою мишкою, вийшла вперед.
Ми висіли в повітрі, але тепер її погляд заспівав в Асторію.
Вона почала повільно змінюватись...
І перетворилася у дзеркало.
Джон нахмурився, а серед учнів почулися шьопоти.
Це було гарне бронзове дзеркало з різьбленими візерунками і вирізьбленими рунами на кутах раму. Більше нічого дивного... але воно повільно ширяло в повітрі, наближаючись до Асторії.
Але крики "Ріддікулус" так і не пішло.
Джон подивився на Асторію, і його обличчя різко змінилося.
— Почекай! - Він гукнув.
Обличчя Асторії Грінграсс стало мертвим-бледним. Вона стояла, оцепенів, тремтячи так, що здавалося, вона ось-ось рухне. По її лобі стручав піт.
Клац! Іва паличка вислизнула з її пальців і впала на підлогу.
Джон не зволікав. Він кинувся вперед і встиг зловити її.
Блондинка обм’ятала в його руках, притискалася до нього, тремтячи і ридаючи; її голос був сповнений страху та безпорадності. Вона навіть не могла вимовити ні слова.
Дамбльдор вже діяв - ще за секунду до того, як Джон дістався до неї, він став між Асторією і богомгартом.
Дзеркало знову почало викриватися, перетворюючись на дивне створіння з чорного туману, яке відчувався фізично.
- Ріддікулус! — Дамбльдор вимовив, і в його голосі звучала лють.
Богґарт, який вже прийняв форму Обскуруса, був майже знищений заклинанням.
— Професор Дамбльдор, їй потрібна лікарняна палата! - Джон сказав негайно.
— Думаю, ви праві, містер Харт, - серйозно кивнув Дамбльдор.
З його дозволу Джон підняв безжалісну Асторію і забрав її з класу.
Коли він пішов, то почув голос Дамбльдора позаду:
- Міс Селвін, будь ласка, відправляйтеся до класу заклинань і скажіть пані Дафне Грінграсс, щоб вона негайно попрямувала в лікарняне крило. Її сестра погано себе почуває.
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya