Глава 39: Нічна битва (Часть II)
Через смертельний погляд Василіска Джон не міг відкрити очі. Він міг покладатися тільки на свої вуха і інстинкт.
Коли будильник-петух раптово замовк, величезна істота в далекому кінці коридора раптом зашевилася.
Він кинувся на нього з страшною швидкістю.
Звук його грубих лусок, що скріплювали по підлозі, різав вуха.
Озираючись назад, Джон зрозумів, що якби він повністю покладався на будильник-петух, то зараз був би мертвий.
У той момент, коли він почув як Васильск увійшов у коридор, кінчик його палички спалахнув оранжево-жовтим світлом - це було заклинання "Кон'юнктивіт", яке він практикував безліч разів. Він націлився не на саму істоту, а на те місце, де секунди тому стояв будильник.
Василіск був розумним. В його очах будильник-петух, ймовірно, уявляв велику загрозу, ніж сам Джон.
А це означало, що коли півень перестане кукарати, він спочатку нападе на будильник, а не на нього.
Це було ризиковано, але за звуком було майже неможливо точно потрапити в очі василіска. У нього не було кращого варіанту.
Як і передрікав Джон, Василіс вислизнув з-за рогу і кинувся на будильник із розкритою пащею.
Коли він розчавив пристрій кликами, оранжево-балте прокляття вдарило його по голові, поплескавши у одне з очей. Проклясти кон’юнктивиту було розроблено так, щоб автоматично націлюватися на очі — за умови, що удар був достатньо точним.
— Ссіс... сеанс... — Василіск видав крик болю. Якби поблизу був хтось, хто розуміє мову зміївста, він міг би почути, як той люто лається.
Джон не міг цього зрозуміти, і не хотів.
Прокляття завдавало нестерпного болю. Це був шанс, який йому був потрібен.
У його правій руці загримів напівавтоматичний пістолет Desert Eagle Mark I.
БАХ! Вистрелив відлунням, як грім, ймовірно, потрясаючи весь замок.
В магазині пістолета було всього вісім патронів. Проти такої істоти перезарядити пістолет було неможливо. У нього було тільки вісім шансів, і Джон не збирався їх витрачати.
Бах! Бах! Бах!
Один постріл за іншим. Завдяки гострому слуху і досвіду в боях інстинктів майже всі кулі потрапляли у ціль.
Патрони .375 Magnum були розроблені для полювання і володіли величезною силою. На відстані 20 метрів вони могли пробити череп бурого ведмедя. Товста шкіра Василіска, яка непроникна для більшості магічних атак, не могла протистояти таким кулям.
За кожним глухим ударом слідував металевий запах крові, який наповнив повітря.
За кілька секунд Джон випустив сім куль. Віддача була такою жорстокою, що навіть загартована права рука Сергія Павліва здавалася готовою зламатися від сили удару.
Він залишив одну кулю в запасі.
Вона була для останнього моменту - якщо Василіск нападуть на нього з широко відкритою пащою, він вистрілить прямо в його мозок через рот.
Якщо б це спрацювало, звір був би убитий. Але це також означало б, що отрута Василіска потрапила б в його тіло - і Джон, ймовірно, теж помер би.
Це було б взаємно фатальним.
Але Василіск не напав.
Будучи істотою з дивовижним інтелектом, він, здавалося, зрозумів, що високий східноєвропейський чоловік перед ним не був безпорадним здобиччю. Він стікав кров’ю з безлічі ран і чітко усвідомлював небезпеку.
Що ще важливіше, його господар не наказав йому вбивати цього чоловіка. Його завдання вже виконано, більш ніж було здійснено.
Він не знав, що Джон більше не міг підтримувати такий рівень атаки.
Василіск почав повільно відступати.
Він заповз по коридору і з цього поверха...
...
Джон слухав, як скрегіт його лусочок затихав здалека.
Він піднявся на ноги і видихнув.
Він вижив. Ледве.
Але все ще не було скінчено.
Знизу тепер доносився шум бігаючих кроків — можливо, десятки і більше.
Шуміха розбудила весь замок. Вчителі та старші учні кинулися до джерела шуму.
У Джона залишалося, може бути, дві-три хвилини дії зілля Полійс. Цього було явно недостатньо, щоб добігти до спільної кімнати Пуффенда в підвалі.
І навіть якщо б він зміг бігти досить швидко, топ-агент ніяк не міг би виділитися під пристойною увагу вчителів Хогвортсу.
Джон швидко поклав пістолет у ліву руку і сховав його разом з паличкою в кишені. Потім, підтримуючи свою майже безболісну праву руку, він кинувся назад на восьмий поверх.
Йому вдалося уникнути кількох старшокласників з Гриффіндору, які мчали до місця події і нарешті він досяг виручку-комнати - якраз вчасно.
У той момент, коли він переступив поріг, його коліна підторгувалися.
Його тіло почало тривожитися.
Перетворення закінчилося.
...
- Гаррі... Зачекай мене...
Як тільки Джон залишив місце події, прибули два второкурсника з Гріффіндору.
- Відвідав звук! — Задираючись, проговорив Гаррі Поттер. - Це було чудовисько Слізеріна, воно знову вбило і я думаю, що воно поранене... Цього разу я його зловлю!
— Але що це був за шум? Схоже на бійку! Рон Уїзлі сказав, що сталося.
— Сподіваюся, хтось зупинив його, — пробурмотів Гаррі про себе.
— Почекай! — Рон схопив його за рукав ззаду.
На підлозі лежав високий хлопчик з вогняно-рижим волоссям... Його тіло було холодним і жорстким. На його обличчі застигло вираз жаху, а окуляри неживо дивилися в стелю.
— О нет... — Рон впав на коліна, голос його тремтів. — Це... це мій брат... Персі...
— Нет... — Майже в той самий момент з західного крила, біля вежі Когтевран, пролунав крик.
Це був професор Флітвік.
У його голосі лунали шок і лють.
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya