Розділ 38: Нічна битва (Часть I)
Замок Хогвортс виглядав особливо зловісно під покровом ночі.
Тускле світло смолоскипів блимав на кам'яних стінах, що супроводжується слабким скрипом кроків ... Незнайоме східноєвропейське обличчя з'явилося в коридорі на восьмому поверсі, більшість якого була прихована під чорним плащем.
Джон Харт прискорив крок. Було вже пізно, і була велика ймовірність, що вчителі або старости патрулювали коридори. Йому треба було поспішати, і найважливіше — не дати себе зловити.
Повертаючи за ріг, він помітив портрет в кінці коридору. На ньому була зображена повна, багата в рожеву жінку з закритими очима, ніби спляча.
Схоже, це був портрет Толстої леді, а значить, відразу за ним знаходився вхід до загальний зал Гриффіндора.
Поки Джон ще думав те, що побачив, з картини пролунав раптовий звук.
Його вираз обличчя змінився. Він швидко сховався за доспехами.
Портрет Толстої леді відчинився. Через нього виліз високий рудий хлопчик. Джон впізнав його - це Персі Уїзлі, старосту Гриффіндора.
Шестикласник наспівував мелодію, проходячи повз фігуру, яка приховала в тіні за доспехами.
Тільки коли Персі повністю зник, Джон тихо почав слідувати за ним.
На жаль, здавалося, що вони пливли в одному напрямку.
Персі пройшов повз клас маглівських досліджень і почав спускатися сходами. Джону не залишалося нічого іншого, як сповільнити крок і йти за ним на безпечній відстані.
Вони спустилися на кілька прольотів, пройшли по довгому коридору, а потім Персі повернув направо - мабуть, в сторону вежі Когтеврана?
Джон подав свою цікавість і зупинився в кутку, плануючи почекати, поки Персі повністю зникне, перш ніж спуститися у підвал та повернутися до загального зал Пуффенда.
Але Персі зробив кілька кроків, перш ніж зупинився і витягнув з кишені дзеркало, щоб неквапливо привести в порядок зачіску.
Джон був приголомшений. Справді? Ти чекав до останнього, щоб підготуватися до побачення?
Він прийняв лише невелику дозу багатоскової зелені — всього на десять хвилин трансформації. Тепер майже чотири з них були вже витрачені через цього префекта Гриффіндору.
Не маючи іншого вибору, Джон сів у кутку і почав чекати на терпеливість.
...
Раптом, в тиші ночі, Джон почув дивний звук.
Він доносився з боку Західної вежі — спочатку слабкий, але все голосніше... Звук нагадував стару шкіру, що простягалась по підлозі.
Цей звук? Джон зблід. Не може бути...
Може це Василіск?
Але чому Василіск з'явився саме зараз?
Згідно з першим часовим шкалою, щоденник Тома Реддла мав бути в руках Гаррі Поттера.
Чи історія дійсно могла змінитися в такий випадок?
Не вагаючись, Джон заліз у кишеню і завів будильника в формі півня.
— Хто там? - Персі Уїзлі, схоже теж щось помітив, але перш ніж він встиг дістати паличку, було вже занадто пізно. У дзеркалі він побачив спалах болючого жовто-зеленого світла. Його тіло замерло на місці, а потім перетворилося в камінь.
Звук ковзаючого шкіри знову пролунав, і він стає дедалі голоснішим. Джон насупився.
Він помітив Василіск, який рухався до нього!
— Ку-ка-ре-ку... Ку-ка-ре-ку... — У цей момент будильник у формі півня вийшов різкий механічний крик.
Здавалося, що в темряві велика істота засміялася.
Васильськ зашипів — явно стурбований крик півня.
Але він не відступив. Замість цього він почав кружляти по протилежній стороні коридору.
Справжній крик півня був смертельний для Василіска... але симуляція будильника була тільки імітацією. Вона не могла повністю відтворити смертельний ефект. У ліпшому випадку вона могла викликати в істоти умовний страх.
Почалася напружена ситуація.
Джон обережно поставив будильник на підлогу.
Він буде кусати тільки двадцять секунд. Якщо він зупиниться, йому знадобиться як мінімум п'ять секунд, щоб завести його знову - 5 хвилин, які він не міг собі дозволити, якщо Василіск був занадто близько.
Він вже був небезпечно близько. Джон не міг ризикувати, що він до нього дійде за цей короткий час.
Тому він почав повільно відступати від будильника.
Але він не біг, навіть далеко від нього.
За останній семестр він провів багато часу, вивчаючи поведінку Василіса. Він знав зі своїх досліджень, що попри величезні розміри ця істота була надзвичайно логікою. При атакі його максимальна швидкість могла сягати 15 метрів за секунду.
Навіть зловленим тілом Сергея обігнати його було неможливо.
Втеча була б фатальною помилкою. Якби він повернувся спиною і побіг, навіть на сто метрів, то через кілька секунд опинився би з кишками в хребті.
Його або з’їли б, або він помер би від отрути. І він не міг розраховувати на те, що фенікс прилетить і врятує його.
Його єдиною надією був він.
Джон відступив трохи більше десяти метрів.
Згідно з історичними записами, Васіліск Ґерпо Гнусней прожив майже 900 років і був завдовжки дев’ять метрів. Слізенський прожив понад тисячу років, і він мав бути принаймні десять метрів.
Таку довгу істоту потрібно було б деякий час, щоб повернути за кут у коридорі.
Чим далі, тим безпечніше - але надто велика відстань знизить точність і потужність Desert Eagle Mark I.
Це місце пропонувало ідеальний баланс — досить далеко для безпеки, але достатньо близько, щоб завдати сильного удару. Коли йдеться про життя і смерть, то треба йти на ризик.
Він підняв смарагдову паличку в лівій руці, міцно стискаючи пістолет у правій.
Джон Гарт, чи точніше Сергій Павлів, лежав на підлозі і подивився у коридорі. Потім закрив очі.
Не сподівайтесь, що з’явиться мисливець чи здобич.
Нарешті будильник замовк.
І знову по коридору пролунав звук старої шкіри, що скреготалась по підлозі...
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya