Екстра (2)
Коли початкова незручність нарешті розійшлася, вони й не подумали розійтися.
Насправді Роберт, який приїхав побачити Моллі, був поглинутий іграми з Іритом.
Про це навіть не слід було згадувати, що тиск на Роберта міг бути серйозним. Несподівано, усиновлені маркерами й несподівано покладені на дітей надії вже стали тягарем для їхніх маленьких плечах.
Моллі стежила за дітьми, які гралися як щира група однолітків. Коли на їхніх обличчях почав виступати піт від втоми, вона покликала дітей до столу, не втручаючись, наскільки це було можливо, за винятком часу чаю.
Моллі була щаслива, коли бачила дітей і непокоїлася.
Здавалося, вони були задоволені тим, що колись мусили просто лежати в ліжку і ледве визирати у вікно.
Дуже швидко пролетіла приємна пора. Роберт мусив повертатися додому навіть раніше, ніж сподівалися.
Іріт, ще дитина, виразив глибоке розчарування, але Роберт дійсно не міг змінити свого розкладу.
- Я приїду наступного разу.
Незважаючи на ввічливість Роберта, його обличчя було переповнене жалем. Не варто і згадувати про вираз обличчя Іріта.
- Правда?
- Звичайно.
Зрештою Іріт підійшов і обійняв Роберта.
Роберт помелив, коли ці маленькі ручки обняли набагато більші за його тіло.
Перш ніж Роберт повільно простяг руку і обняв його, стоячи обличчям до обличчя, то був дуже приємний.
Теплий будинок.
Роберт ніколи не забуде цього місця.
Навіть після того, як Роберт піднявся в карету, Іріт, який безтурботно махав рукою, зупинився і почав рухатися.
Невдовзі дитина знову заспокоїлася.
- Ходімо всередину, Ірит.
- Так, я розумію.
Моллі потягла дитину, яка козалася кілька знелісним, за руку. Коли вони трималися за руки, навряд чи Іріта мав стати похмурим.
« Цікаво, чи сильно він розчарований?»
Вона ніжно погладила дитину з маленької головки. Дивно, але той тільки тихенько штовхнувся в обійми матері.
"Скоро все буде добре".
Ірит робив це не вперше. Хоча в нього з’явився перший друг, він залишався дитиною, яка озиралася кілька разів лише тому, що не міг витримати розлуки.
Молли спокійно посміхнулася.
Однак, незважаючи на сподівання Моллі, що все буде гаразд, Іріт усе ще був дуже пригнічений.
Хоча Моллі дала йому улюблені закуски, він трохи хвилювався і навіть став дуже нудним.
Він навіть зітхав, час від часу поглядаючи у вікно. Тільки тоді Моллі, почувши це від його няньки, зрештою зрозуміла, що поведінка сина дуже відрізнялася від звичайної.
- Ну мама...
Саме перед заходом сонця Ірит заглянув у спальню Моллі.
Моллі, стоячи посеред кімнати, майже що подружньою, просто закрила книгу і подивилася на Ірита.
- Ірит?
Він неохоче замкнувся, хоча вже підійшов до Моллі. Дитина, кілька разів помахаючи пальцями, незабаром вирішила кинутися до Моллі з твердим виглядом.
- Мені дещо хочеться.
- Чого ж?
Здається, що Моллі була здивована новим рішенням для Іріта. Ця дитина раніше у своєму житті не слухала своїх бажань.
Звичайно, він був багатий в матеріальному плані завдяки герцогу, але вона не чула таких слів, тим більше, доросла дитина розумно приховувала свої бажання.
Ірит чогось хотів. Моллі відчула, як її серце переповнюють батьківські сподівання.
- Чого ж хоче мій син? Кажи.
- Ти мене вислухаєш?
Моллі уважно стежила за дуже серйозною поведінкою дитини.
- Якщо я почую це і повірю, що тобі це потрібно, то...
- Це...
Незважаючи на свою рішучість, Іріт все - таки вагався, коли заговорив. Неодноразово проковтнувши слова і постійно надуваючи щоки, він повільно відкрив рот, його голос був нерелізований.
- Я хочу брата.
- Брата?
Здивована його несподіваною відповіддю, Моллі широко розплющила очі.
- Мені б хотілося когось, на зразок Роберта!
Побачивши округлі очі матері, Іріт швидко вчепився у спідницю мами з наполегливим виглядом. Його обличчя вже відчаїлося.
- Ну, я думаю, що зміг би вчитися набагато ретельніше і робити з ним домашнє завдання.
Коли Моллі дивилась на дитину, яка пояснювала їй переваги від брата, то просто дивилася здивованою.
Вона не знала, як їй зараз поводитися, розсміятися чи бути серйозною?
Вона слухала сина, стискаючи губи і потім розгулювалася.
- Ірит.
Коли вона гукнула сина, він глянув на неї і його очі наповнилися передчуттям. Молли ніжно змащувала волосся дитини, м’яко кажучи, як теплий сонячний промінь.
- Це не та річ, що я можу зробити повністю сама.
- Я... я прошу надто багато, так?
- Зовсім ні.
Зрештою, Моллі вже не може виносити милості свого сина і ніжно обійняла Ірита.
Хоча він сказав, що йому вже п’ять років і не подобається обіймати матір, але в нього все одно було привабливе плетиво.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache