Екстра (1)
Герцогство Лінеріо відвідав особливий гість.
- Давно не бачилися, герцогиня.
- Роберт!
Мовчазна усмішка дитини відразу спалахнула.
- Дякую, що запросили мене сюди.
- Ти так виріс.
Моллі ніжно поглянула на дитину. Лише кілька років тому він був незрілим малюком, який чіплявся за її спідницю.
Тепер дитина вже виросла, і в порівнянні з минулим вона виглядала дорослою.
Проте він залишався дитячим убозтом, чого йому вистачало для того, щоб пригадати приємні спогади.
- Правда?
Очі дитини відразу виблискували від слів Моллі.
- Я старанно їв, щоб швидше вирости. І зовсім не був прискіпливим.
- Так ось чому.
Губы Молли поднялись в променярною, вільною від будь-яких зморшок усмішку Роберту.
Після трагічної смерті спадкоємця марказа Вернера пішли плітки про те, що стосунки двох сімей зіпсуються. Вони вважали, що половина вже була відкрита, і факт, ніби з маркизом, який втратив своє багатство, майже нічого не можна було змінити, грав свою роль.
Але стосунки марказа Вернера і герцога Лінеріо зовсім не впали. Принаймні, правда про те, що герцог не повністю відвернувся від нього, ймовірно, була точна.
Було багато припущень, що герцог Лінерйо не припинив спілкування з маркою, а натомість був окремим відшкодуванням.
Роберт Вернер.
Врешті-решт, маркіз відрікся свого єдиного сина і усиновив Роберта як наступника.
Лист Роберта, який з нетерпінням чекав на молитву, викликав сильний переполох після вечірки. Проте Моллі не противилась цьому відвертому почуттю простих дітей.
Замість цього, тому що вона щиро відповіла, то Роберт почав писати її ще більш захоплено.
З часом стосунки між ними стали міцнішими.
Як він міг упустити таку можливість?
Маркіз Вернер був дуже збентежений тим, що Роберт сильно подобався самій герцогині Лінеріо.
Маркіза поступово допомагав Роберту як матеріально, так і фізично — постійно надсилати листи. Зрештою Роберту вдалося вчасно потрапити в герцогство Лінерйо.
- Ти більше не будеш звати мене сестрою?
Роберт почервонів ще сильніше від гри в Моллі.
- Як я можу?
- Раніше ти мене так кликав.
- Ну, я тоді і правда був маленьким. Прошу вибачення, якщо грубив.
Роберт, який не міг нервуватися, незабаром схилив голову. Це виглядало так мило, що Моллі не змогла стриматися і розсміялася, нарешті.
- Нічого. Просто свого роду дивовижно, що ти, раніше такий мишка, тепер такий дорослий. Мене це зовсім не дратує, так що не хвилюйся про це.
Очі Роберта округли, а на обличчі Моллі з’явилася приємна усмішка. Тоді обличчя Роберта освітлювала ніжна усмішка.
І тут ззаду затулив маленький знак обпалення.
Дитина, яка висунула голову через широкої спідниці Моллі, коли йому спало на думку, що шорох можуть почути.
- Ірит, привітайся. Це молодий пан Роберт.
Коли Моллі м’яко підштовхнула дитину до затилиць, Ірит моргнув великими очима.
Робертове мислення стало твердим, коли він почув слова Іріта.
Здавалося, що верхня губа Іріта також напружилась.
- Здрасьте... Привіт.
- Це моя перша зустріч, герцог Іріт.
Роберт завів розмову з маленьким запізненням, але його не було так легко затримати. Дитина, що стояла за спиною в матері, ледь висунулася назовні.
- Вперше бачу, щоб він так соромився. Однак він звик усміхатися незнайомцям.
Моллі, щоб заспокоїти сина, погладила його в голові. Його вперті руки не залишали у спокої посол її спідниці.
Роберт, дивлячись в насторожі очі Ірита, спочатку вклонився, перш ніж підійти.
- Герцог Ірит, вам подобається верхова їзда?
- Верхова...
- Якщо ви не проти, я хотів би прокататися разом з вами на коні, щоб трохи зняти втому від своєї подорожі.
- Хочу!
Коли Ірит вирішив сам, то згадав про присутність матері і почав піднімати очі.
- Можна, мамо?
- Звичайно.
Його нереалістичний погляд сповнився радістю, тимчасом як на обличчі Моллі залишилась спокійна усмішка.
- Але ти повинен бути обережним.
- Так!
Дитина втекла так швидко, що навіть не помітила, як насправді переховувався за спідницею. Останнім часом його вміння значно покращилося, оскільки Рувим навчав верхівки.
Але деякі ровесники Ірита вже були кращі за нього. Ось чому він катався з Рувимом.
Пропозиція Роберта стала небаченою раніше можливістю для дуже засмученого цим Іріта.
- Чи можу я звати вас братом?
- Звичайно.
- Тоді можете звертатися до мене, як вам зручно!
- Можна?
- Так!
Моллі просто не могла приховати теплої усмішки, дивлячись, як двоє дітей йдуть разом.
Вона обернулася, роздумуючи чи варто їй приготувати закуску для хлопців, щоб вони могли поїсти зголоднівши.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache