Екстра (3)
Дитина ніжно обійняв маму за шию. Коли мати м'яко обхопила його, щоб він не був занадто приголомшений, тільки тоді вона подивилася йому в очі.
- Просто... бути старшим братом для Іріта - це, як мати ще одного члена сім'ї. Я не думаю, що це хороша ідея - вирішувати таке без відома батька.
- Ах...
Він широко розкрив маленький рот. Дитина, яка роздумувала про щось, деякий час, дивилася на матір сяючими очима.
- То якщо я по-справжньому добре поговорю з батьком, у мене буде старший брат?
У результаті Моллі не могла розгулюватися. По суті, її не дражнила тільки виявлена невинність, бо він ще не знав, як з’являються діти.
- Можливо, тобі буде важко, але... У тебе міг би бути молодший брат.
- Брат!
Очі Ірита забили ще яскравіше.
- Я буду обожнювати свого брата! Якщо у мене буде молодший брат, я буду грати з ним, прямо як Роберт!
Вона злегка вщипнула Ірита за щоку, так як той вже почав бігати кругами, ніби все було вирішено.
- Да, да. Я теж про це скажу.
- Так!
- Але ти добре повечеряєш сьогодні?
- Звичайно!
З радістю стискаючи руку малюка, Моллі піднялася. Вона віддала служниці ковдру і книгу, яку читала, та взяла Іріта за руку.
Поки вони розмовляли і шепотіли, зі спини вони, повільно заходячи в обідній зал, здавалися дуже дружніми.
*
Рувим, незважаючи на звичай, прибув до герцогства далеко за північ. З досить виснаженим виглядом він ослабив краватку на шиї і відправився не до себе в спальню, а в кабінет.
У ретельно приготованій спальні була Моллі, яка відкинулась на стілець. А на колінах у неї лежала ледь прикрита книга.
Він вже казав, що не потрібно чекати. Але все ж вона тут спала. Слабка усмішка виникла на губах Рувима, коли він згадав, що його дружина, мабуть, чекала його, хоча його серце було повністю розбито через те, щоб він побачив її сплячою без зручності.
- Молли.
М’який голос пощекотив її вуха. Оскільки Рувим не думала прокидатися, він обійняв свою дружину.
Її повіки затремтіли, коли вона відчула тепло Рувима, але не шевнулася від його голосу. Невдовзі після цього фіолетові очі повільно подивилися на Рувима.
- Рувим?
Хоча вона вже прокинулася, її голос все ще був сонним. Рувим притиснув губами до теплого лбу Моллі.
- Ти повинна була поспати спочатку.
- Я хотіла тебе побачити.
У відповідь на молитву Рувима усмішка стала трохи ширшою.
- Тоді ти могла просто поспати і побачити мене.
- Я хотіла сказати трохи більше, ніж просто...
Вона зганьбнула спогади, які ще не покинули розуму.
- Що ти хочеш сказати?
- Знаєш, що сьогодні казав Іріт?
Рувим схилив голову, коли вона раптом згадала сина.
- Що?
- Не дивуйся.
Молли навмисно чекала. Тільки після того, як Рувим виділив їй достатньо часу подумати, вона нарешті впевнено відповіла:
- Брат, він сказав, що хоче брата.
- Брата?
- Хіба він не милий? Після від’їзду Роберта він став таким млявим і нарешті відчув полегшення.
На обличчі Моллі читалося щастя. Вона просто не могла цього пожвавити, згадуючи знову і знов.
- Не знаю, як мені триматися, коли він так милий, що його полювання покусати.
Моллі замовкла, коли зрозуміла, що Рувим надто притихався доти, доки вона просто записувала свою дитину. Вона підняла погляд і відразу побачила, що він дивиться на неї жорстко.
- Рувим?
- Дай мені сказати пару слів.
Молли в паніці повільно відчинила рот. Що це означає?
- Я скажу йому, що насправді у його матері досить слабке здоров'я. І йому не слід просити про таке. Я повинен чітко сказати це так, щоб він ніколи не попросив знову.
Здавалося, що вираз обличчя Рувима не пом’якшився, коли він акуратно опустив Моллі на ліжко. Навпаки, він кивнув з більш серйозним видом, ніж завжди, хоча вже рішуче заспокоївся.
- Я не думаю, що надлишокна милота - добре. Ти повинна це знати.
Рувим, почекай хвилинку.
Моллі стримала Рувима, який вже був готовий піти до Іріта в кімнату.
- Ірит сказав, не подумавши. Що в цьому поганого?
- Все одно скористатися можливістю і сказати про це, йому б не перешкодило.
- Ты правда...
- Іріт теж повинен про це знати. Тоді ти...
Губи Рувима замерли. Той жах, здавалося, знову почекав його. Запах крові ніколи не був такий різок, як того дня.
Її руки не витягнулись, обличчя похололо, а навколо ділово розгулювала служниця. Згадавши про це, Рувим відчув дибки волосся.
- Рувим...
Коли Моллі уявила, що з ним щось не так, вона тихо гукнула його. Той дивився на неї, але вона знала, що він її не бачить.
Його погляд, спрямований у минуле, повернувся і зупинився на Моллі. Її злегка покалічене обличчя стривожено ковзло поруч.
"Не так блідо".
Рожеві щоки, які сиділи на його руці, поступово привели його до порядку. Рувим м'яко приласкав її щоку і випростався.
- Я поговорю з ним і повернуся.
- Ні, почекай хвилинку, Рувим!
Рувим, не встигла навіть Моллі його затримати, відразу вийшов. Незабаром вона піднялася на ліжку, але Рувим вже покинув спальню.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache