Перед очима Моллі пролетів день банку, і вона жахнулася, намагаючись згадати все, що наговорила цьому чоловікові, з яким провела ситну ніч.
Адже він слухав, як вона йому роги нав’язує і нічого не сказав. Хоча точно повинен був знати хто його наречена.
- Эм... Молли? - Він голосно запитав граф, дивлячись на доньку.
- Д-да? - Відмерла дівчина, закривши рот і намагаючись прийняти неприємний вигляд.
- Що ти робиш?
- А, це...
Моллі не могла нічого сказати, тому що помітила, як від шоку рука ослабла, і залишки чаю вилилися на поол сукні та руку. Обличчя спалахнуло, дівчині було дуже соромно за свою помилку. Покинувши чашку, вона витерла руку серветкою і зібрала складку на сукню, щоб приховати пляму.
- Це нормально. Думаю, леді Моллі просто трохи здивувалася, - заступився за наречену герцог, але його погляд недбало ковзав по ній, нічого не висловлюючи.
"Це не той погляд, яким він дивився на мене тієї ночі. Зараз це ніби зовсім інший чоловік".
- Я чув, ви захворіли після банку, - продовжував він світську розмову.
- Да... - заслизнулася дівчина, не знаючи, що ще сказати.
- Мне жаль. Я повинен був зайти до вас, як тільки дізнався новини, але виникли невідкладні справи, робота.
Це явно була брехня. Незважаючи на те, що він натягнув на обличчя посмішку, в ній не було тепла. Мабуть, він навіть не хотів відвідати її. Інакше завжди мав би час.
- Все в порядке. Я знаю, що у вас, як герцога багато роботи. Буде правильно, якщо ви зробите її в першу чергу, - тихо відповіла дівчина, намагаючись не показати, як засмучена.
Тільки побачивши його, в голові промайнуло море думок, одна з яких була про любов, романтику і пристрасних ночей. І зараз вона наткнулась на стіну холоду.
- Ви дуже великодушні, — сказав він це, він сів поруч з графом Клемансом, але навпроти неї. Стіл був досить широкий, однак він витягнув ногу, і кінчиком взуття торкнувся її туфельки.
Моллі затримала подих, з'явилося відчуття підтримки. Чи він випадково так зробив?
- Я думаю, ми будемо гарною парою, - раптом сказав він.
- Кхем, кха!. - Щоб не сидіти з пусткою Моллі знову налила собі чай. І саме в цей момент вирішила відпочити і поперхнулася, як завжди, не вчасно.
Вона намагалася відкашлюватися, відчуваючи, як її обличчя почервоніло. І цього разу не від сорому.
- Молли! Де твої манери?
Різкий голос графа змусив її здригнутися, Йому не сподобалося, як поводилася його дочка, тому спробував переключити увагу герцога на себе.
- Так, не можу з цим погодитися. Чим більше я дивлюся на вас двох, тим більш вірю, що з вас вийде чудова пара.
- Ви так вважаєте, граф Клеманс? - Посміхнувся герцог Лінерйо, роблячи ковток з чашки. Його тонкі губи маняче зігнулися, і Моллі не змогла відвернути від них погляд. Незважаючи на те, що він розмовляв з графом, він не відводив очей від дівчини, змушуючи ту відчувати себе незручно.
Раптом вказівний палець повільно і ніжно ковзав по ручці гладкої чашки. Моллі згадала, що з нею цей палець витворяв і знову почервоніла, після чого підняла погляд, помітила, як він дивиться на неї. Його погляд був настільки пристойним, що здавалося, ніби він міг бачити крізь одяг.
У неї було багато запитань до нього, але дівчина вирішила, що найкраще поставити їх наодинці. Але це не означає, що вони зникнуть з її голови. Чому він тут, ні ... Чому вона йому потрібна? Чому не розкривав свою особистість на бенкеті? І чому ж тоді вона спокійно реагує на свої вчинки й помилки? Адже хтось інший давно б уже висловив її батькові, що думає про все це.
Молли все ще була слабка після хвороби, тому її тіло не витримало різкого підвищення тиску і хвилювань. Кімната закрутилася перед очима, і дівчина схопилася за край столу, але це не допомогло. Стул, на якому вона сиділа, більше нагадував табурет, тому Моллі не завадило впасти.
Бам!
- Молли!
- Леді!
Чоловіки підскочили зі своїх місць і допомогли їй сісти на стілець, підтримуючи, щоб вона знову не впала. Почувши сердитий голос графа і здивування в його словах, вона зрозуміла, що їй потрібно вибачитися перед графом, але світ похмурий, і дівчина втратила свідомість.
***
Коли вона прокинулася, то спробувала зрозуміти, де вона, раптом потилиці прострелили біль.
- Ах... М-м...
Мабуть, вона вдарилася коли впала. Моллі обережно торкалася кінчиками пальців затилку, але там нічого не було, тільки боліти сильніше стало. На остаточне одужання може піти більше тижня, а навіть голову повертати буде обережно. Піднявшись, вона озирнулась і зрозуміла, що лежить у своїй кімнаті. З дзеркала на неї дивилася розшарпана дівчина з блідим обличчям.
"Як завжди..."
Моллі глянула у вікно. Коли вона знепритомніла, був день, а зараз на вулиці було темно, хоч очей виколе. Раптом у дівчини з’явилися сили, і вона підірвалася й побігла. Брутне плаття турбувало її, але в неї не було часу переодягнутися. Їй потрібно було наздогнати герцога, який, можливо, вже пішов, необхідно було багато сказати.
"Якщо звичайне знайомство пройшло так, то весілля точно пройде з непорозуміннями" - думала Моллі, ураганом слетаючи по сходах вниз.
- Тільки б не пішов...
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache