Моллі підірвалася з ліжка і озиралася, не розуміючи, що відбувається. Вона вже спустилася вниз, щоб знайти того чоловіка і поговорити як раптом ... Я знепритомніла.
- М-м, ну чому...
Голова завмерла, і дівчина мусила знову лягти. Її почали злегка підташовувати. Майже зовсім знепритомнів, і Моллі заплющила очі. Але мало того, що було погано, так ще й сльози дрижали викотитися з очей. Чому вона ніколи нічого не може зробити нормально? Усюди стоїть перешкода для її здоров’я! Навіть просто поговорити не вийшло.
- Эх... - Розчарована дівчина. Упустити єдиний шанс поговорити перед весіллям... Так могло повезти тільки їй!
Може, він вже давно поїхав, а якщо ні?. У будь-якому випадку можливість вже упустила і ліки від жалю немає, залишається лише змиритися - подобається їй це чи ні.
Єдине, в чому Моллі запитувала себе: « Чи завтра вона матиме весілля? » Якби герцогу була потрібна вона, як тільки дівчина прокинулася, одразу б зіткнулася з ним. Він би сидів поруч і хвилювався, але кімната порожня і слідів перебування тут чоловіки - ні.
Але граф повинен був якось заспокоїти герцога? Повинен. Але що він міг сказати, жахливому вбивцю, щоб той зрозумів? Це немислимо, вона переспала з душогубцем, і батько видає її, свою доньку, за нього заміж! Моллі згадала доситье обличчя графа після того, як він почув про прибуття герцога.
На обличчі дівчини промайнуло складне відчуття.
- Герцог Лінеріо...
Партнер на одну ніч, якого вона обрала, виявився чоловіком, за який вона повинна вийти заміж. Таких збігів не буває. Може, він підійшов з дружиною познайомитися, дізнатися її краще, а тут такий фінт? Як він її не прибив там взагалі? А міг, домовленості є, а значить вона вже практично дружина...
- Він хоче стати моїм чоловіком? У голові не вкладається.
Раптом вона згадала його жаркий шепіт, коли він намагався її заспокоїти і розстебити, щоб не зробити боляче. Її вуха, як і все обличчя, запило від сорому, і їй стало жарко, а вона думала, що вже звикла. Наївна!
Чоловік, який примусив її доторкнутися до збудженого члена, сказавши, що вона дуже мокра і така розпусниця.
- Жах... - Моллі накрилася ковдрою з головою, ніби хотіла сховатися від думок і спогадів, що окутають її, наче туман.
Але якщо хтось запитає, чи сподобалося їй це? Вона відповість чесно - сподобалося... Та ще й як!
Моллі обхопила палаючі щоки холодними руками. У пам’яті вона збудилась і там трохи полагоджувалось. Їй здавалося, що в неї ненормальні неморальні бажання, коли вона встигла так зіпсуватися?
Дівчата соромилися ще одного болю, якого вона зазнавала у своєму житті. Не в силах боротися, вона простягнула вниз руку і раптом відчула, що її схопили за зап'ястя і лизнули. Він так зробив тоді, але тепер вона знову відчула це. Того разу цей чоловік... герцог торкався і лизав Моллі всюди. Вона запитувала себе: « Чи є ще недоторкані місця, які можна зацілювати в першу шлюбну ніч? »
Очі Моллі розширилися, і вона віддерла руку. Ну що вона робить? Це переходить всі межі. Крім того, завтра вона може мати чоловіка і робити це разом.
Піднявшись, Моллі відкрила вікно і повернулася в ліжко, щоб не простила. Перед її очима з’явився образ герцога, який виглядав зовсім інакше від чуток. Вона подумала, що може він, став жертвою пліток і насправді ніякий не вбивця, і взагалі все це неправда? Хотілося б з ним нормально поговорити і самої все дізнатися, але це вийде зробити тільки завтра.
Після безсонної ночі, сповненої усякими думками, страхом і емоціями, настав день весілля.
Граф оглянув гарно прикрашений великий весільний зал, який вже був переповнений людьми. Усі присутні зацікавилися цим святом, бо цікаво було б одружитися з двома людьми, про яких говорять погані чутки! Інакше пліткувати буде неможливо!
Перша донька графа Клеменс, леді Моллі Клемананс, яка бореться за життя, і герцог Рувим Лінеріо, який має велику владу в домі, звідки розповсюдив багато тривожних чуток про своє ім'я. З погляду пологів це був ідеальний шлюб!
Гостей було цікаво дізнатися більше про цих двох, але вони ніде не з'являються, на відміну від інших членів їхніх сімей. У цій атмосфері, сповненій насмішок, інтересів та пліткуваннях гості дізнавалися одне про одного, віталися і заводили нові зустрічі.
Моллі була спокійна, принаймні зовні. І вже як кілька годин сиділа « за лаштунками» в кімнаті для зборів.
Дівчина знову подивилася у дзеркало і зітхнула. Наречена має бути ще яскравішою і красивіша, блідо хвора шкіра й синці під очима від недосипання. Ще й голова розболілася. Тому що кілька хвилин тому граф пірнув, і в Моллі захворіли вуха. Вона і так після хвороби не відновлювалася, а тут ще її підняли ні світло ні заряа, коштувало їй тільки заснути, почавши збирати. Тепер вона ще не така красуня, як має бути.
- Тут повно гостей. Не створюй проблем і, будь ласка, благаю, не зганьбуйся. Ти чуєш мене?
- Так, Отче.
Вона відчувала себе не дуже добре, але ніхто не питав про її почуття, зібрали все необхідне і поїхала. Коли батько пішов працювати обслуговуючим персоналом, зрештою захвилювався і став робити з неї ту саму горезвісну красуню.
Тільки після того, як служниці закінчили покривати обличчя Моллі шаром косметики, вона уважно подивилася у дзеркало. Шкіра, здавалося, стала трохи більш гладкішою і синців під очима вже так не видно, замазати повністю, але стало набагато краще. Також наголошували очі тушею і тінями, а губи блиском. Вийшло досить симпатично, ось тільки ...
Біла сукня та білі прикраси підходили одна одній. Тільки її бліда шкіра злилася з усім цим. Тон потемніша, і вона б виглядала ідеальною нареченою. Звичайно, на щоці поклали рум’яні, але злегка, якщо додати ще, буде гірше.
Моллі, щоб вгамувати хвилювання, розправила складки на прекрасній сукні. Вона ще ніколи не носила таких дорогих костюмів, і в неї їх не було. Навіщо, адже далі своєї кімнати вона рідко кудись ходила.
Сплата розкішна, ніж її хворобливий вигляд. Для її брата було звичайно отримувати щось нове, гарне, дороге... А все, що було в неї, так це маленька лялька і книжки.
Дівчина також раділа, що плаття було досить зручною і ніде не жалілася. Я вже не думала, що колись його прикладить, адже нещодавно вона роздумувала про те, скільки їй залишилося жити...
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache