Подзвочник перед ним складався не з окремих хребців, а цілу порожнисту трубку.
М’яка трубка, що проникла всередину Бездни, завивалася і раптом з неї висунулося багато дрібних срібного пера. Кілька пір'їн, з"єднавшись, утворили руку.
Потім - інша, а після — голову і кінцівки.
За одну мить ця м'яка трубка перетворилася в зовсім нового Кісмета. Навіть одяг не відставала.
Він подивився на все ще обламаний скелет Сола і, злегка усміхнувшись, спробував наблизитися до нього.
Але, ледь двигнувшись, він виявив, що його нижня і верхня частини тіла не синхронізовані. Верхня частина хотіла наблизитися до Солу, а нижня — розвернулась і пішла в протилежному напрямку.
Кісмет, опустивши голову на мить завмер. Невідомо, як він розгорнув свою нижню частину тіла і зрештою синхронізований далі наближався до Сола.
Коли Кісмет наблизився до Солу на відстань метра, він відкрив рот, немов збираючись щось сказати, але з його пустого рота, де не було ні органів, ні тканин, природно, не вийшло ні звуку.
Кісмет знову зупинився і, прикривши рот рукою, здається нарешті зрозумів дивність цього місця.
Спостерігаючи за проблемами Кісмета, Сол не квапився відновлюватися, залишивши свою основну свідомість в Лінії долі.
Кісмет, наслідуючи Солу, також перестав рухатися і разом з цим спокійним простором почав повільно опускатися вниз.
Це, здавалося б, спокійний простір насправді було набагато небезпечніше, ніж те, що було зовні, повне нечистоти Чорного припливу.
Тут силове поле було дуже дивним, і час від часу виникали сили, абсолютно відмінні від тих, що були в звичайному світі. Якби Кісмет не був магом четвертого рангу, інші чарівники, ввійшовши сюди і виявив спокій при найменшому русі, ймовірно, розбилися б на шматки.
Без здатності швидко регенерувати мага четвертого рангу, інші відразу б померли.
Але без витоків мага четвертого рангу інші не змогли б подолати зовнішній чорний приплив.
Зараз і Кісмет, і Сол залишалися нерухомими, але це величезний простір в цілому рухалося вниз, так що обидва вони повільно опускалися.
Але довкола не було жодних орієнтирів, лише суцільна темрява, і абсолютно неможливо визначити пройдену відстань. Соул зараз і не міг бути впевнений в точності своїх відчуттів.
Але його інтуїція підказувала йому, що він наближається до Глаздо Бездни.
Кісмет, двічі натикнувшись на неприємності, тепер слухняно слідував за Солом.
« Наставник Горса не дав мені жодної поради. Він сказав, що будь-яка підказка після входу до Бездну може ввести в оману. Все доведеться вирішувати самому» - Сол обережно оглядався, намагаючись знайти тут якусь незвичайну можливість.
У той момент, коли час через застиглу оточення стало тягнутися нескінченно, в полі зору Сола і Кісмет ззаду раптом з'явилося щось сіре.
Це був якір!
І, схоже, це був якір у вигляді скелету гепарда.
Він відштовхнувся, невідомо від чого, і кинувся до Солу та Кісмета.
Кігтея розкрилась так, ніби він хотів розірвати їх на шматки.
З наближенням якоря хвилі, що виходили від нього, ставали дедалі сильнішими. Чорні кістки Сола і кінцівки Кісмету почали змочуватися, як джгути.
« У цій місцевості сила якоря набагато сильніша, ніж зовні. Навіть не потрібно наближатися, щоб почалося асимілювання».
Солу і Кісмета довелося рухатися.
Вони не сварилися, але з дивовижною синхронністю відстрибнули в протилежні боки.
Але, рухаючись у цьому місці з спотвореним силовим полем, вони заплатили велику ціну.
Обидві ноги Кісмета були зламані через надзвичайно сильну тягу, що з'явилася при різкій зміни напрямку.
Солу теж довелося залишити половину грудної клітки.
В наступну секунду налітаючи якір-гепард врізався у позосталі частини їх тіл.
Їхні останки тут же, обертаючись, розкололися. Осколки розлетілися, а потім знову були зібрані дивними силовим полем, і знову розкололися. Після декількох циклів розділення та збирання останків їх тіл почали приймати дивну форму, схожу на куток сніжинки або на підводний корал, поступово утворюючи неправильні фігури.
Увага Сола була майже повністю зосереджене на його спотворених зупинках. Тільки краєм ока він стежив за рухами якорі-гепарда.
Подивившись на якийсь час, він вже не міг більше стежити за гепардом і просто дозволив своєму тілу вільно ширяти.
Тому що Сол виявив, що в постійному розколі і збірці його асимільованих якорем-гепардом останків поступово проявляється якась закономірність.
"Чи не є ця закономірність частотою коливань якоря?"
Оскільки Корі імітувала частоту нечистості Чорного припливу, вона могла на короткий час замаскуватися під його частину, щоб запобігти зараженню.