Чи ж не міг і Сол мати таку саму закономірність у якорі?
По-перше, при первинному зауваженні Сол вже виключив можливість того, що частота якоря і нечисленні Чорного припливу збігаються.
Хоча зовні вони були схожі, частота якорі була набагато складнішою.
Соул уже міг уявити, що якщо намалювати частоту коливань якоря на білому папері і постійно збільшувати, то здається, гладенька крива перетвориться на нерівну ламку, повну зубців.
Але і в цій ламаній лінії мала бути своя основна закономірність, інакше залишки Сола й Кісмета не приймали б однакової зовнішньої форми.
Поки Сол був поглинутий вивченням закономірності коливань, він раптом відчув, як якась сила його штовхнула. Тільки тоді він помітив, що Кісмет не знає коли дістав свою арфу і, зламаними в кількох місцях пальцями, перебирав струни.
Хоч струни не випускали звук, вони створювали хвилю, яка відштовхувала Сола з його колишнього місця.
Ледве Сол зрушився, як повз нього пронісся якір-гепард.
Здається, Сол так захопився спостереженням, що не помітив атаки якоря-гепарда.
Кісмет допоміг йому ухилитися.
І ціною, яку він за це заплатив, були його обидві руки, спокушені в різній мірі.
Кісмет, очевидно, вже трохи навчився законодавства аномального поля.
Кілька непереконливих рухів завдали йому чимало шкоди, але й допомогли ліпше зрозуміти тут правила.
Загалом, його руки і ноги були зламані не даремно.
Кісмет, очевидно, теж це зрозумів. Уміння орієнтуватися у внутрішньому світі очей Бездні було причиною гордості.
Не маючи можливості говорити, він підмигнув Солу. Хоча, знову розплющивши очі, половина його століття відвалилася, це не могло приховати його гарного настрою.
Соула настрій теж був добрим. Він ледь помітно кивнув Кісмету, а потім, повністю перестав стежити за рухами якоря-гепарда, зосередився на спостереженнях про його коливання брудними і законностями руху спотворилих в пил осколків їх тіл.
Кісмет побачив, як гепард знову кинувся на нерухомого Сола, але той і не думав повертатися. Усмішка на його обличчі миттєво зникла.
"Він що, зовсім мене за слугу тримає?"
Хоча він розумів, що задумав Сол, і знав, для чого він це робить, Кісмет все одно відчував, як його використовують.
Але він не відчував жодної образи, хоча й розумів, що Сол його використовує.
Навпаки, йому було... Весело.
Так само весело, як і тоді, коли він дізнався, що Сол запросив його одного спуститися в Бездну.
Кісмет був дуже зайнятий.
Він знав, що в Бездінні небезпечно. І він знав: навіть йому, магу четвертого рангу, буде дуже важко вибратися звідти живим.
Але він все одно без вагання пішов за Солом у Бездну.
От тільки він не очікував, що в Бездні йому доведеться не лише рятувати свою власну шкуру, але й врятувати життя замислених Сола.
Хоча він радів, що доверіював Соул, з часом це стало дуже виснажливим.
Соул не бачив труднощів Кісмета, але він був уже близький до розрахунків коливань якоря.
Тільки в цьому спокійному і дивному полі він міг так ясно, за рухом своїх заражених останків, знайти закономірності у частоті коливань якорі.
З часом у цьому просторі з'явився не тільки якір-гепард.
У міру того, як вони все глибше занурювались у Бездну, з'являлося дедалі більше просторових розломів і з них вилізли всі нові ягоди.
Зараз їх вже оточували один "гепард", один з них був « чоловік", а також три людини. І ось-ось мав вийти шостий якір.
Хоч би якою була сила Кісмет, він ніколи не воював з такою кількістю могутніх якорі, та ще й захищаючи когось.
У результаті цього він уже не міг навіть використовувати арфу, але лише тягав за собою сола і ухилявся від нападу.
Через необхідність постійно докладати зусиль, багато органів Кісмету дивно спотворилися і він не встигав їх відновлювати, ставши схожим на повністю мутирового монстра.
А от Сол, оскільки рухався за рахунок сили Кісмета, більше не зазнавав змін.
У черговий раз, коли Кісмет ухилився від атаки п'яти якорів, врешті-решт вибився з сил, і раптом шоста монстр вирвав у нього серце.
Йому пощастило, що в останній момент він ледве ухилився. Інакше новий якір, який цілився в його хребеті, досягнув би своєї мети.
Тобто, в ту саму м'яку трубку, з якої і розвинулося все тіло Кісмета.
Але, хоча і не отримав смертельної рани, Кісмет через пошкодження тіла все ж відчував, як це вплинуло на його духовне тіло.
Могутня перекручена сила почала вивертати його тіло навиворіт. Шкіра та м’язи виверталися всередину, а кістки і внутрішні органи назовні.
Ця перекручена сила за кілька вдихів вже дійшла до шиї Кісмету і продовжувала поширюватися до його мозку.