Але він не встиг нічого зробити, як Сол, що стояв біля краю вікна, простягнув до нього ліву руку.
Між ними з'явилося безліч чорних клинків, так багато і настільки щільно, що вони створили триметрову чорну стіну. - Захист! — Побачивши, що противник без зайвих слів використав потужне нападаючий заклинання, низький маг не вагаючись активував свою найсильнішу охорону.
В мить ока він перетворився на напівпрозору тінь. Хоч це і не було його наймогутнішим заклинанням, але воно мало жахливу здатність відбивати урон і було майже неможливо для більшості атакуючих закляттям.
У ту ж мить тисячі чорних клинків Сола кинулися вперед, пройшовши крізь тіло низького мага, немов чорний лазер, і, перелетівши ще далеко, погасли.-- Виродок! — Високий маг, який щойно згадався, вдарив кулаком по стіні замку.
Половина стіни тут же зникла, а сам він став ще на півметра вище.
Відштовхуючись ногами, він, зтиснувши свої величезні, як двері, кулаки, кинувся прямо в потік чорних кленків.
Він спочатку хотів врятувати свого товариша.
Коли його кулаки врізалися у чорні клінки, невидима хвиля тут же розійшлась в сторони, збиваючи їх з курсу.
Прозора фігура низького мага нарешті з'явилася.
Високий відразу простяг руку, щоб зашарувати його від частини клинків.
Вони працювали в парі: один атакував, інший захищав. Якщо він заблокує атаку, то його товариш зможе завдати смертельної контрудар.
Але, не встиг він витягнути руку, як його ментальна сила раптом дала збій, ніби щось вплинуло на його мозок.
Боковим зором він побачив, як до нього несеться щось біле.
Високий маг, не змінюючи вираження обличчя, відразу ж вдарив ногою в його бік.
Роздався свист розсікаючого повітря.
Як величезний снаряд, випущений з його ноги, полетів у ворога. Напад — найкращий захист!»
Хоч він був повний гордості, але не забув про свою головну справу — засмучити товариша.
Він, не змінюючи руху, продовжував тягнути руку, щоб заблокувати атаку.
Але не встиг він повністю його ускладнити, як час раптом застигло. Або, точніше, в його свідомості.
Біле щось, яке він бачив боковим зором, не зникло після його атаки, а, безшумно і блискавки, наблизилося до нього.
Високий маг відчув, як щось вдарило його в бік. Сила була не дуже велика, зазвичай вона б навіть не пробила його захисне коло.
Але разом з ударом прийшла сильна і знайома перекручена сила.
Високий маг відчув себе так, ніби його, як шматок тканини, схопили за центр і різко закрутили!
Спочатку шкіра, потім м'язи, сухожилля, кістки, нутрощі...
Навіть перед очима, коли він був у свідомості, світ перетворився на місиво з кольорових фарб.
У критичний момент високий маг не здався. Він намагався заклинати Камене серце в його духовне тіло, щоб протистояти цій жахливому заразі.
Але в наступну секунду він відчув, як щось доторкнулося до його лоба.
Його обличчя було м’яким і слизьким. Дрібні щупальця проникли в його очі, вуха і ніздрі.
Залізна субстанція, пройшовши крізь шви черепа, повільно поповзла вздовж звивин його мозку.
Всі зовнішні відчуття зникли. Останнє, що усвідомив високий маг, — це те, як він перетворюється на лужу крові і по краплі поглинається непроханим гостем!
Заклинання низького мага вимагало повної нерухомості. Інакше він різко падав і не зміг би уникнути сильного потоку нападу Сола.
Час заклинання наближався до кінця, а перша хвиля атаки здавалося, що не зупиниться. Низький маг занервував.
У битвах високорангових магів рахунок йшов на секунди. За його відчуттям, минуло вже три.
Але чомусь високий маг, який повинен був прийти на допомогу, не реагував.
Якщо до кінця дії його захисного заклинання він не вибереться з цього жахливого потоку, то, мабуть, отримає важкі поранення.
Поки він гарячково собрав, який артефакт використовувати, щоб зупинити чорний потік, перед його очима раптом з'явилася біла пляма.
У наступній секунді в його очах залишилося тільки воно.
Картинка знову застигла.
Біле, ще агресивніше, ніж чорнила у воді, вривалося в його полі зору і почало швидко розширюватися, розмальовуючи в білий та чорні клінки, і його самого, й всі його думки.
І білий став останнім кольором, який він сприймав, останній, що зрозумів!
Чорний потік, наче попіл згорілий, розсіявся. З повітря впав повністю побілий низький маг.
Він з глухим стуком вдарився об землю і, як гіпсова статуя, розлетівся на кілька шматків.
Обломки були білими і всередині, і зовні. Ніби він ніколи не був живою людиною, а каменем.
Соул, прикриваючи ліву руку і глянувши на мага, що лежить на землі.
Поруч з його обломками була м'яза жижа, на яку перетворився високий маг.
А високо в небі, на білому драконі, сиділа Кори. Її обличчя було спотворене жахом, але коли побачив, що Сол дивиться на неї, вона тремтячими руками показала йому великий палець.