— Не потрібно таких церемоній, — усміхнувся той. — Мене звати Шаду, я - маг другого рівня з Трібуналу. Мені доручено розслідувати, що відбувається в Аргосі.
— Пане, — ступив вперед Агу. Що сталося в Аргосі? Звідки ці монстри з'явилися?
— Ми щойно прибули і поки що не зовсім в курсі, — похитав головою Шаду. - Але судячи з того, що відбувається в місті...
Він вказав на далекі, все ще гойдаються в повітрі гілки. - Здається, це вже не та проблема, з якою ми можемо впоратися. Я докладу в Трибуал і попрошу надіслати сюди мага третього рівня.
Потім він повернувся до Корі. - Під землею все ще є магічні коливання. Напевно, це не єдині монстри. Нам краще піти.
Сказавши це, Шаду махав рукою, і двоє чарівників за його спиною крокнули вперед, явно бажаючи увести Кори силою не запитуючи її згоди.
У цей момент Анн, до цього мовчазна, раптом дерла Корі за рукав. - Ви йдіть з панами з Трібуналу, а я залишуся тут і почекаю господаря.
Корі теж не хотіла йти. Але коли вона побачила, що Ан їй підморгує, то зрозуміла що в неї є якийсь план. Швидко все взвесівши, вона кивнула.
Але двоє магів з Трібуналу були не дуже задоволені. Вони хотіли щось сказати, але Шаду жестом наказав їм не втручатися.
Отже, Корі та Аґу разом з представниками Трібуналу покинули місто.
Ледве вони, під захистом чарівників, вийшли з містечка, як Корі раптом побачила, що десь всередині нього в небо вдарив червоний стовп світла.
Потім, далеко в різних місцях, де важко було роз’їхатись, піднялися ще чотири таких стовпи.
П’ять стовпів світла, змахуючи вгору, несподівано змінили напрям і попрямували до центру — Аргосу.
Вони вільно ввійшли у внутрішнє місто, і захисний купол їх не зупинив.
Але коли все червоне світло зникло, небесне явище припинилося.
Наче ці п’ять величних стовпів світла були лише для того, щоб світити.
Хоча Корі знала, що її коло — це лише допоміжний процес, але такий скромний ефект змусив її сумніватися в його благотворних цілях.
Шаду, який був попереду, також захоплювалися цим видовищем. Коли червоні стовпи світла зникли, його погляд повільно перемістився на Корі.
Коли Корі побачила його очі, то не злякалась і відповіла йому милою усмішкою.
На її превелике здивування, він зовсім не розсердився. Він навіть з усмішкою сказав: "Добре. Схоже, в Аргосі вже є маг третього рівня. Значить, мені не доведеться тягнутися назад за допомогою.
Решта трьох чарівників з Трібуналу мовчки стояли осторонь.
Невдовзі після цього з містечка вийшла й Ана. Перед тим як вийти, вона оглянула ситуацію. Здавалося, що всі мовчать. Очевидно, навіть якщо маги з Трібуналу і здогадалися, що стовпи світла якось пов'язані з Корі, вони не стали її чіпати.
Вона підбігла до них і, спираючись на думки, подякувала за їхню працю.
« Нічого страшного, — не встигла Корі нічого сказати, як заговорив Шаду. — Скажіть, будь ласка, — на його обличчі все ще була усмішка. В Аргосі зараз пан маг Сол?
Друге вторгнення Сола в перевернене дерево разюче відрізнялося від першого.
Він летів вперед по темному місту, і на його шляху руйнувалися будинки, ламалися ліхтарі, а чорні тіні в темряві, забиті поривом вітру від його польоту, з криком розсипались у порох.
І всюди, де він пролітав, на вулицях загорів червоний мініатюрний магічне коло.
Вони, наче запалені смолоскипи, стали іскритими у полум’я.
Вогонь розгорявся. Темрява і тіні були вигнані в невидимі кутки.
Десятки тисяч душ, які були замкнені в перевертному дереві, намагалися атакувати Сола, але їх увагу привернули маленькі кола на землі.
З центру кола раптом виривали напівпрозорі тонкі нитки і одна за одною прокололи голови кожної тіні, що наближається.
Тіні застигли на місці, наче під час сильного удару. І хоч би як понукали їхні гілки перевернутих дерев, вони більше не рухалися з місця.
Сола за спиною залишалася така картина.
Він відчув, де лежить Герман і відразу повернув до високої будівлі збоку.
З наближенням його темного будинку, наче скинувши шкіру, знову став уособлений гілками.
Кокони, що висять на гілках, стирчали з них лише голови і трохи похитували. Голови теж мотались з боку в сторону.
Гілки гойдалися, кокони билися об стовбур і викрикували глухий стук: « Бум, папір... »
Світ навколо з кожним ударом ставав темніший.
Навіть Сол не був винятком. Світ перед його очима поступово занурився в морок, поки не зник останній проблиск світла.
Сол повільно зупинився.
Очі не бачили, а лише покладалися на почуття.
І навіть відчуття місця розташування Германа через цю темряву ставало дедалі невиразнішим.
Вимучений зупинитися, Сол чекав.
Єдиною світлом в просторі Перевернутого дерева зараз були сотні мініатюрних магічних кіл, які він тільки що активував.
Як зорі вночі, вони не давали неба повністю чорним.
Але з часом, коли все більше тіней об’єднувалися колом, їхнє світло виснажувалося і світилося.