З того часу як він потрапив у Башню магів, чи то в гуртожитку, в морзі або зараз на другому складі, він завжди був дуже обережний.
Навіть уві сні він стежив, щоб не видати існування щоденника.
Для цього він навіть іноді писав щоденник, щоб природно згадувати слова, пов’язані з ним.
Тому що в Башні магів Сол не відчував себе у безпеці.
Тепер він нарешті знайшов джерело цього постійно стурбованого навколо нього.
Справді, як і казав Горса, у цьому Башні магів не було злих духів, але вона була повна всіляких духовних тіл.
Осколки, духи помсти і несвідомости блукають.
Це була не стільки Башта чарівників, скільки в'язниця для душ.
Здавалося, що всі будівлі були пов’язані з затоненням духовних тіл.
А так звані лабораторії, гуртожитки та інші споруди були збудовані пізніше для зручності живих.
« Чи ці духовні тіла дійсно побачать мене? І якщо можуть, то чи розкажуть вони Горсі про те, що я роблю? "
Соул відчув, як по його спині пробіг крижаною і одночасно гарячий озноб, наче в нього накидали льоду та відразу ж повзали кип'ятком.
Білий туман клубився перед очима, не даючи побачити правду.
« Якщо Горса знає про все, що відбувається в Башнші, то чого б не задумали наставник Анзе, учитель Рам чи інші, це під його контролем."
« Якщо хтось хоче зробити щось погане, то або робить це більш приховано, або за межами башти».
Соул раптом згадав, як він кілька разів у духовній формі переміщався по Башні. Чи знав про це Господаря Вежі?
У той час він не приховував своєї духовної форми і не змінював свого вигляду.
Тоді знав Горса, що його душа і тіло... Не належать одній людині?
Чи міг Горса здогадатися про перехід між світом?
Чи він просто вважав його блукаючою душею, яка захопила чуже тіло?
Хоч би як там було, Горса ніколи не розмовляв з Солом про це.
« Може, Господар Вежі навмисно приховує це або... Йому просто все одно."
Соул не знайшов жодних відмінностей і зв'язків між цими туманними фігурами, не міг зрозуміти, чи можуть вони спілкуватися з людьми, і не зміг витягти з них ніякої іншої інформації.
Він, за звичкою відкинувся назад, але виявив, що рухатися майже нікуди.
Насилу піднявши руку, він потер століття. Праве око горіло від болю, схоже, він занадто сильно дав на нього, коли підглядав.
Потрохаючи, він натрапив помітний слід.
"Спочатку подивлюся, чи зможу я вільно вийти" - Сол спробував, як і минулого разу, спочатку просунути палець крізь щілину.
Потім знову все закрутилося, і він легко вийшов.
Вийшовши, він спершу подивився на щілину в стіні. Вона була такою ж, як і раніше. Якщо не наглядати, її можна було і не помітити.
Сол повернув голову і запам’ятав час — навмисно нехтуючи тим, що під синіми пісковими годинниками висіла туманна фігурка.
Потім він знову увійшов в щілину, щоб перевірити, як довго він зможе там ховатися.
Півмісяця по тому...
Через наставника Каза, який знайшов йому заміну, Сол взяв відпустку на цілий місяць.
Цього разу він збирався таємно поїхати до Мофана.
Щоб приховати свої справжні наміри, він вказав на місце свого призначення в містечку Мо Бей, яке лежало у дні подорожі від містечка Мофана.
І спеціально попросив, щоб йому дали того купра з грибом на голові.
Цього разу він хотів не лише побачити, чи залишилось в містечку Мофань запаси шліфувального каменю, але й спробувати дістати насіння і спосіб вирощувати його.
Після успішного створення ментальні платформи Сол зрозумів, що для того, щоб перетворити Днівник у свій Локатор, йому, ймовірно, доведеться провести ще багато досліджень.
І навіть якщо він успішно перетворить щоденник у Локатор, то все одно зможе використати ментальну платформу для поповнення енергії душ, що зберігаються в Днівіці.
Таким чином, його чорні сторінки перестануть бути тимчасовим використаним матеріалом.
Коли Сол, одягнений в сірий плащ, знову вийшов з башти магів, він побачив на дорозі одиночну карету.
Кучер в цей момент стояв поруч, а маленький гриб на його голові підстрибав.
Здалека здавалося, ніби він не від вітру гойдається, а дійсно сам стрибає.
Побачивши Сола, кучер шанобливо привітав його:
- Радий вас відвезти, пане Сол.
- Цього разу ми, можливо, заїдемо до Чорного замку. Ти не боїшся? — Соул злегка підняв голову, дивлячись на маленький і дуже активний на вітрі гриб на голові кучера.
- Нічого страшного, сер. Дякую за турботу. Але насправді цей гриб приніс мені багато зручностей. Принаймні, коли я просив про це завдання, ніхто не насмілювався зі мною сперечатися, - кучер зовсім не турбувався і, щоб Солу було краще видно, навіть спеціально вклонився.
- Ти цей гриб ще не пожер?
— Він уже давно не зменшується, — поквапився він дуже ніжно. - Але я вже звик, нічого страшного.
Вираз його обличчя було дуже м'яким, ніби він торкався не дивний гриб, а своєї дитини.
Сол з'їхався, дивлячись на гриб.
У його напівзавантаженому видінні цей гриб був надзвичайно активний. Він не був схожий на звичайну рослину, а радше виявляв активність тварин.