« Ось так підглядають, правда?»
І справді, як тільки око Сола торкнувся щілини, темрява всередині неї, наче на початку фільму, раптово освітилася.
Соул спочатку подумав, що крізь цю щілину він може побачити старшого учня Гейвуда в сусідній кімнаті або ті очі у міжшарові вежі магів.
Але, на його здивування, перед ним з’явилися густо порослі травою поля.
Соул на мить завмер, трохи відступив, і щілина відразу ж знову занурилася в темряву.
Він швидко притиснувся до неї. Перед очима як і раніше була та ж поляна.
На траві блищать краплі роси, які відбивають сонячне світло. Спокійне, замирене місце.
« Це не сусідня кімната, яку я бачу. А якесь незнайоме, невідоме місце».
Сол спостерігав цілу годину. Потім по кілька хвилин кожної години.
А потім — кілька хвилин в один і той же час щодня.
Але за кілька днів він бачив лише ту саму поляну, і в цьому світі завжди світило сонце.
Світ по той бік не був статичним. Соул бачив, як капає роса, коли трава гниться під вітром.
За кілька днів - ніяких нових відкриттів.
Соул припинив дослідження функції підглядання і перейшов до функцій прятування.
« Така маленька щілина. Підглядати - зрозуміло, а як в ній сховатися?»
Соул все ще розсунув щілину і спробував засунути в неї те, що підвернулося під руку.
Але пір'я, яке він тримав, посмерло в темряву щілини. Хоч би як він намагався, його не випускали.
« Ви не можете ховати сторонні предмети? Отже, як пересувний мішок для зберігання її використовувати не можна!" - зачепкнув губами Сол і покликав Малючку Водоросль щоб побачити чи зможе вона просунути всередину кінчик щупальця.
Але й крихітка Водоросль зазнала невдачі.
Вона не зрозуміла, куди Сол наказав їй лізти і просто з усієї сили вдарилася, набивши собі шик.
Ніби дійсно вдарилася об стіну.
Вона втягнула голову і подивилася на Сола. Хоч у неї і не було очей, але опущені кутки рота красномовно говорили про її образу.
— Вибач, але я не розумів цього. — Треба було просто лізти, а не битися з усієї сили.
Але Сол не просив Волося спробувати ще раз, а наказав їй повернутися.
Для цієї щілини « забитись » і "лізти" було одне й те ж. Не було сенсу пробувати знову.
« Хіба я можу спробувати, тільки я? »
Ось тільки ця щілина була занадто маленькою. Соул не міг прокинутися в неї навіть голову, як же тоді сховатися?
Дивлячись на щоденник, він побачив, що той не реагує.
Сол глибоко зітхнув і спочатку спробував проснути праву руку.
Його кінчики пальців торкнулися темряви і, не струшуючи жодного опору, наче олія, плавно занурилися всередину.
"Значить, я можу увійти, а..."
Навряд чи Сол думав про це, як його раптом з величезною силою потягло всередину.
Потім все закрутилося, ніби він знову повернувся в ту ніч, коли його зав'язало у вузьку трубу разом з розплавленим віском.
« Але тоді я був у духовній формі, а зараз — в теперішньому тілі»
Головоруження прийшло швидко, але і пройшло ще швидше.
Соул не втратив свідомості і не впав у божевілля. Він поквапився і зрозумів, що знаходиться у великій скриньці.
Ящик був дуже тісним з усіх боків. Він міг просто сидіти в ньому, згорнувшися калачиком і обнявши коліна.
« Я думав, що мене затягне в той світ, який я бачив. Схоже, це не так. Дві функції повністю поділені. Підглядати - означає піддивлятися, ховатися — значить ховатись".
Соул тріснув стінки навколо. На дотик це був якийсь камінь.
Придивившись, він натрапив на камінь якісь візерунки.
« Це руни? Чи магічне коло? але він виявив, що магія тут була застигла.
Магія тут була наче вода, яка перетворилась на лід. Її неможливо було пересунути з місця.
« Але якщо не можна використовувати магію, то яка сила сховала мене в цьому місці?» — подумавши небагато, Сол ледве похитав головою. — „Спочатку я подивлюсь, як виглядає підглядання з укриття".
Для Сола єдиним джерелом світла була та щілина.
Світло було дуже слабким і не міг освітлювати стінки ящика.
Він підповз ближче і, знову ймітуючи позу підглядаючого, притиснувся до щілин правого ока.
Як і очікувалось, він побачив свій робочий другий склад.
А також туманні фігури, розкидані по всіх кутах складу...
Соул ніколи не знав, що в місці його роботи так оживлено.
Він притиснувся до стіни, майже вдавляючи очей у щілину.
Він побачив, що другий склад був повний людей.
Ці люди відрізнялися від трупів, які стояли. Вони були примарними, навіть нестабільними, ніж Мортон та інші в ментальній платформі. Їхні фігури були розпливчасті, наче туман.
Вони стояли на підлозі, лежали між стелажами, ховалися в якихось ящиках, повзали по стелі.
Ці туманні фігури постійно гойдали головами. Хоч і не можна було побачити їх облич, але, здавалося, вони щось шукали.
« Вони шукають мене» — усвідомивши це, праве око Сола теж почав обертатися в усі сторони.
Здавалося, він хотів знайти всіх туманних фігур в кімнаті.