Але схоже, що це не мало жодного впливу на кучера, який стояв перед ним. Його ментальний стан був стабільним. Здавалося, вони досягли якогось симбіозу.
Саме так, на майбутнє, співіснуючи з грибом, Сол не міг сказати.
- Якщо треба, я можу допомогти тобі з цим.
Кучер тріснув свою голову, трохи подумав і, схилившись Солу, сказав:
- Дякую, сер. Але не потрібно. Цей гриб також дав мені силу. Так, супроводжуючи вас, я, можливо, зможу чимось допомогти.
- Ти так думаєш... що ж, гаразд, — Сол більше не вмовляв його.
Кожен має свій вибір.
Як і він, який вибрав шлях учня мага, він теж повинен був нести на собі ризик в будь-який момент померти.
Кучер, який вирішив залишити гриб, також повинен був нести на собі приховану в ньому небезпеку.
Якщо це не торкалося його самого, то Сол не втручався в вибір дорослої людини.
На цьому тему гриба було закрито.
Кучер відкрив для Сола двері карети і, дочекавшись, сів на місце купра.
- Пане, тоді ми вирушаємо до міста Мо Бей? — Почесно запитав кучер.
— Поїхали, - відкинувся назад Сол.
Цього разу він взяв із собою багато речей і матеріалів, але й спеціально залишив деякі в Башнші магів, наприклад червонуоку ляльку, яку дав йому Господар Вежі.
Ця лялька була для Сола одночасно і захистом, і наглядом. Юла, схоже, могла через цю ляльку бачити, що відбувається навколо Сола.
Але Юла, здавалося, була не зовсім на одній хвилі з Горсою. Ці невиразні, приховані протиріччя змусили Сола, подумавши, все ж залишити її в Башні магів.
Шлях від вежі магів до містечка Мо Бей на кареті займав понад шість днів.
На п'ятий ранок купер їхав по не дуже густому лісі, сповненого грудьми вдихаючи прохолодне і свіже повітря.
Він любив ранок. Ранкова роса була дуже приємною для гриба.
Раптом з карети позаду пролунав не терпець заперечень наказ:
— На наступному перехресті свердли.
Кучер завмер. Якщо він поверне, то це буде вже не дорога до міста Мо Бей.
Але, згадавши, куди веде інша дорога, кучер, нічого не сказавши, натягнув повода і звернув на іншу, проселену дорогу.
За наказом Сола купер звернув на проселену дорогу, що вела до Мофана.
Через пів дня перед ними з’явилися міські мури і дахи високих будівель.
Кучер притримав коня, сповільнюючи біг.
— Пане, попереду містечко Мофань. Мені в'їжджати всередину чи зупинитися зовні?
- Як і минулого разу, чекай мене в лісі.
Соул не думав, що цього разу його поїздка до Мофана займе багато часу, ймовірно всього пів дня, тому наказав кучеру чекати зовні.
Раптом натовп, втупившись за межі лісу, налякався через двері карети.
— Г-господин, гляньте вперед!
Почувши це, Сол відразу виглянув з вікна.
У наступній секунду брови зійшли на переноснику.
Перед лісом раніше було поле. Минулого разу, коли Сол був тут, його земляк Ада якраз затремтів землю.
А зараз, насилу відбудованої рівної землі, з'явилися ряди малих, в половину людського росту, горбиків.
Ці горбики були схожі на перегорнуті чаші, або, швидше, на могили без надгробок.
На перший погляд горбики були розташовані дуже рівно, утворюючи правильний квадрат.
Приблизно їх було кілька сотень.
« Не підїдь, чекай тут і не встиг договоритися, як Сол вискочив з карети.
Він рухався швидко, його сірий плащ розвівся на вітер. Капюшон злетів, обнаживши його чорні короткі волосся і блідо-сіру шкіру.
Хоч і була середина літа, і навіть ранковий вітерець був теплий.
Але тепер Сол відчував лише холод.
Він ступив на міжурочну межу. Кілька камешок, потрівожені його рухом, скочувалися вниз, на поле, видаючи стук.
Земля була сухою і потрісканою, як камінь. Навіть жодної травинки не було видно.
Коли Сол вставав на краю поля, він одразу відчув густу аура смерті.
Ці пагорби справді були могилами.
Це поле, колись повне життя, всього за кілька місяців перетворилося на кладовище!
Розсіяні в повітрі уламки душ були для Сола так само помітні, як блукаючі вогники.
Сол з'їхав, його крижаний погляд пройшовся по всьому кладовищу.
« Після мого відходу тут сталася різня. Крім того, вони знищили душі померлих. Боялись, що хтось хто володіє магією темряви зможе допитати мертвих? "
Але було дещо дивне.
Для того щоб знищити душі звичайних людей, Солу не потрібно було особливих магічних кіл.
Тому ці рівно розміщені могили виглядали надзвичайно страшно.
Кожен пагорб був однаковим і мав висоту, а також правильний квадратний план.
Але в цьому, здавалося б, жахливому цвинтарському квадраті Сол не відчував найменших коливань магії.
"Це що, базується на магічному колі чи це якийсь ритуал? Невже варвари повернулися? Або хтось інший спеціально вибудував це, щоб обманути сторонніх?» - холодно посміхнувся Сол і подивився на містечко недалеку.
Ворота містечка були щільно закриті. Лінівого солдата, який колись стояв на варті, не було видно. Мабуть, він став одним з тих, хто жив у цьому кладовищі.