Особливо друга. Вона постійно нагадувала йому про чорні тіни, які перед появою Господаря стрибали і ховалися в щілинах.
— Я беру обома. Плачу балами! — Стихнувши зуби, вирішив Сол.
Крісталів у нього було небагато, а ось бали - ще залишалися. Старший брат Лайт, повернувшись у Башню, відразу повернув йому борг. Так що кілька днів тому Сола мав більше ста балів.
Але за ці дні, через експерименти і оренда книг, його активи швидко зменшилися до ста.
Купивши ці дві книжки, у нього залишиться лише тридцять.
Але для мага знання - це основа. Тому, хоч і було шкода, але Сол все - таки зважився.
Інші, купуючи такі неповні книги, могли б турбуватися, що через відсутність ключових знань підуть по неправильному шляху.
Але у Сола був щоденник мага смерті, який в будь-який момент міг його виправити. Найгірше те, що він просто не знайде правильного шляху. Але принаймні він не помре від неправильного розуміння.
Почувши його вибір, старий доглядач усміхнувся ще ширше.
— Ладно. Тоді бери ці дві книжки і йди розплачуватися.
Сказавши це, фігура старого відразу зникла. Лише ехо його голосу залишилося у вухах Сола.
« Він що, прийшов спеціально продати їх мені? У них що, є відсоток з продажу?»
Соул, нічого не розуміючи, підійшов і взяв дві книжки.
Раптом!
Рука, замотана в рожеві бинти, вихопила у нього з рук « Книгу пустоти ».
Сол підняв голову і побачив Господаря, з ніг до голови закутого в коричнево-червоний плащ.
— Пан?
Горса, затиснувши книжку, підніс її до очей, кілька разів подивився, видав незрозумілий хмик і, недбало кинув її назад на полицю.
Тонкая, менш ніж сантиметрова книжка з глухим стуком впала на полицю і навіть тріснула.
Наче на неї впала не книга, а людина.
- У тій книзі щось не так? — З подивом запитав Сол.
— Ні, - голос Горси був як і раніше м'якук. - Вона тобі не знадобиться.
Сол стиснув єдину книгу, що залишилася у нього.
За ідеєю, зараз він повинен був би протягнути Господаря і другу, але чомусь він не міг цього зробити.
Той глухий удар, здавалося, прийшов йому прямо в серце.
З появою Господаря тихий гомон зовні бібліотеки припинився.
— Не бійся, — підмигнув Солу. Його рука знову з'явилася із-під плаща, і на її долоні стояла наполовину зігоріла червона свічка.
- Це ти зробив?
Сол завмер. Це та ж червона свічка, яку поглинула бронзові двері!
Невже за тими дверима знаходиться місце, де живе Господар?
— Да. Я використав трохи свічки зі складу, приблизно з ніготь, а інші матеріали приготував сам.
Оскільки його спіймали, то брехати було безглуздо.
Чесно кажучи, може бути.
Горса не розсердився. Принаймні, він цього не показав.
— Хм, раніше Каз часто призначали доглядачами склада талановитих учнів. Але ми помітили, що чим талановитіший учень, тим швидше він витрачає матеріали. Вони часто занадто самовпевнені і багато гинуть в експериментах, які виходять з-під контролю. Тому я порадив Казу поставити на склад кого-небудь простіше. І за кілька років до тебе витрати матеріалів дійсно сповільнилися, а доглядач досі живий. Але тепер, коли з'явився ти, то вже через кілька днів насмілився зворушити мої свічки-- Тепер матеріали на складі точно не вцілять.
Соул не міг зрозуміти, хвалить його Господар або лаяв.
- Вибачте, Господарю.
Горса прищурився. Він прибрав руку, не повернувши Солу свічку.
- Не вибачайся. Даючи вам можливість стежити за складом, ми типово дозволяємо вам використовувати його матеріали. Я поставив там посередницького учня, тому що попередні генії хоч і любили експериментувати, але в них або не було ідей, чи їх напрям досліджень не відповідав моїм очікуванням. Це, природно, було порожній тратій.
— А ти інша справа. Твій перший же магічний артефакт мені дуже сподобався. Схоже, я все-таки недооцінив твої здібності і талант. Тільки коли дав тобі велику платформу, я зможу побачити великий віддаток.
— Тепер я даю тобі вибір.
Горса повільно пішов вглиб бібліотеки. Білий туман поступово приховував його фігуру, але його голос як і раніше звучало чітко, немов він був поруч.
- Якщо ти готовий прийняти цей дар знань, йди за мною. Якщо ти боїшся невідомих ризиків, покинь бібліотеку.
...
Сола вже мала багато проблем.
Невідомо, чи вдасться довго запечатати метелика.
Таємниця його тіла.
Не розв’язувана проблема з електрикою і, як наслідок, руки.
І змова про воскресіння, про яке говорила Вині...
Соул глибоко зітхнув, а потім... З радістю пішов за ним!
« Довга кількість — не чешеться! Це ж дар знання! Від одного імені у мене душа кипить! Якщо я відпущу цей шанс, то потім буду лікті кусати!»
Соул, міцно притискаючи до себе книгу, з мурашки по шкірі від захоплення і шалено коляючись серцем, впевнено крок увійшов у білий туман, де зник Господар.
...
Коли Сол повністю занурився в туман, він втратив орієнтацію. Він навіть не пам’ятав, звідки прийшов.