Довкола не було ні стелей, ані стін. Навіть світло було розмите.
Коли Солу розгубився, зупинився і почувся голос:
— Иди за мною.
Вдалині в тумані з’явилися срібні очі Горси.
Це як прожектор, що пронизує нескінченну ніч.
Соул поспішав за ним.
Він почувався збентеженим.
Опустивши голову, він побачив, що його ноги теж тонуть у тумані. Він міг бачити лише книжку, яку притискав до грудей.
...
Після майже п’яти хвилин бігу білий туман раптово розсіявся і перед ним відкрився вид.
Перед Солом був довгий, вигнутий коридор. З обох боків дерев’яні стелажі стояли до потолка.
Вони виглядали досить просто, на них були вирізьблені візерунки у вигляді квітів і листя.
Кожна полиця мала багато книжок, але не так вже й щільно. Здавалося, що все було розставлено з любов’ю і затиснуте затишним середовищем.
Ці книжки стояли без будь - якого захисту, і здавалося, що вони не становлять жодної небезпеки.
Горса стояв в кінці коридору. Не забуваючи, Соул поспішив до нього.
« Книжки у коридорі — це всі речі, які я збирав під час своїх подорожей. Зазвичай марні. Але іноді я переглядаю їх, досить цікаво.
Горса стояв перед великими білими дверима. На ній був намальований золотий магічне коло, розкішний, як прикраси аристократів.
— У цій кімнаті майже всі записи про дослідження душі. Коли ти ввійдеш, будь обережним і спробуй зрозуміти те, чого не знаєш. Я дам тобі ключ. Тільки ти зможеш. Інші, хто прийде, будуть поглинуті дверима...
Горса обернувся і, подивившись на Сола зверху вниз, сказав:
- ...як той учень вчора.
— Да, сэр.
Оскільки Господар отримав червону свічку, він напевно знає, що Фергюсон — це бронзовий двері. Але він вийшов зі свічкою, а Фергюсона не вивів. Чи це означає, що він помер?
— Якою рукою тобі зручніше?
Тема різко змінилася, але Сол відразу ж відповів:
— Правой.
— Гм, тоді протягни ліву.
Сол підняв ліву руку. Вона як і раніше була костовою.
— Досі не розібрався з трансформацією духовного матеріалу? — недбало запитав Горса і раптом піднявши руку... відламав Солу кінчик мізинця.
Сол: ?
Горса, взявши кінчик мізинця Сола, повернувся і вставив його у замкову щілину білих дверей.
Він чекав близько п’яти секунд, прибрав руку і кидав вже деформовану кістку назад до руки Сола.
Соул розгубився і дивився на свою руку. Його лівий мізинець став тонким і довгим, як кігти звіра.
Він навіть потягнув його правою рукою. Мізинець міцно тримався, не збираючись відвалитися.
— Перш ніж відчиняти двері, не забувай використовувати ключ. До речі, готуйтеся. Наприкінці травня поїдеш.
На початку травня залишалося понад 20 днів.
- Добре, Господарю. А куди?
— Не знаю. Кучер тебе відвезе. Вирішиш одну проблему, що залишилися два роки тому. Може бути трохи небезпечно. Я раджу взяти з собою більше захисних засобів.
Соул на мить замислився.
- Пане, я можу взяти когось з собою?
Горса подивився на Сола і злегка посміхнувся.
— Деякі речі краще не ділитися.
- Це завдання не легке. Якщо боїшся, можеш відмовитися.
« Я згоден, — відповів Сол без вагань.
Хоч Господар не говорив прямо, то Сол знав, що це теж одне з його випробувань.
Якщо він відмовиться, то може відкинути всі майбутні можливості.
І справді, почувши його відповідь, очі Господаря зігнулися в усмішку.
Віддавши накази і вівши Солу діяти самостійно, Горса увійшов у коричневі двері поруч з білою.
За тими дверима, ймовірно, була вітальня Господаря. Сол мірошком побачив зручний диван і столик з їжею.
Але Горса, очевидно, не збирався запрошувати його. Сцена у вітальні мілинула і відразу ж закрилася зачиненими дверима.
Сол залишився один у коридорі.
Він озирнувся. У коридорі було ще кілька білих дверей. Мабуть, вони також зберігали небезпечні матеріали.
В кінці коридору був знайомий пандус.
« Це поверхи, які належать лише Господарю. І саме це - незрозуміло."
Цяжі з вісімнадцятого по двадцять перший були територією Господаря. Ніхто інший не міг тут жити або проводити дослідження.
На кожному поверсі вежі не було жодних знаків, що було досить незручно.
Те, що Сол міг тут читати книги, вже було свого роду визнанням з боку Горси.
Але щоб отримати його повне визнання, йому потрібно було зробити ще кілька випробувань.
Це небезпечне виїздне завдання наприкінці травня було одним з них, і не останнім.
« Якщо я пройду всі випробування, то що мене чекає?»
Юла, натовп трупів, наставник Каз, вчитель Рам, Конша... Ці образи, як у калейдоскопі, пронеслися в його голові.
Він з непроникним обличчям підійшов до великих дверей із золотим магічним колом і вставив свій лівий мізинець у замкову щілину.
На відміну від звичайного замку, Сол відчув, як щось обволокло його кістку, а потім відпустив.
Потім білі двері раптом привідкрилися.
Сол штовхнув її і увійшов в кабінет, оформлений у білих тонах. Прямо навпроти було величезне вікно до підлоги.