Рука повільно перетворилася на кігті і вже збиралася вчепитися йому у шию.
Раптом через шиї Сола висунулися чорні щупальця, спритно схопила нагальну гілку і, провівши смертельний захоплення з переворотом, легко знищило нападника.
Коли Байрон і Сол почули шум, то на підлозі лежало лише кілька уламків сухої гілки.
Побачивши їх, Байрон відразу зрозумів, хто баліється.
— Хм? — тихо вимовив він вглиб залу.
— Ха-ха, ха-га, не сердись, будь ласка.
Почувши голос за спиною, Сол знову обернувся і побачив по сходах спускається худорлява людина.
Він був ростом більше двох метрів, але худорлявий як бамбук.
Байрон холодно подивився на нього.
— Хм!
- Зрозумів, зрозумів, — він все ще посміхався. Він підійшов до Солу, заворушись руками об коліна і нахилившись сказав: « Привіт, привіт, ти мабуть Соул. Я доглядач Вежі в Чорному замку, мене звати Мокимокі.
Соул на мить засумнівався, чи його дійсно звуть Мокимокі, то просто за звичкою повторив.
- Добрий день. Пане Мокимокі.
Той як і раніше посміхався, його брови вигнулися, як дужки.
— Ты не сердись, не сердись. Мені просто було цікаво, хто ж це зміг допомогти Байрону до тридцяти років перейти на третій ранг. Я вже думав, коли його з вежі виженуть, то так і бути, візьму його до себе, ворота охороняти.
— Просто пощастило, — скромно відповів Сол.
Почувши його відповідь, Мокімоки ще більше втішився.
- О, ти мені подобаєшся, чуєш? Ти такий худий, як я, красивий. Мій наставник Анзе. А твій?
— Я у наставника Каза.
- О, наставник Каз теж хороший, тільки нудний.
Байрон:
— Хм?
- Тобто, я недостатньо серйозний, ха-ха, а я не достатньо серйозна.
— Я отведу Сола відпочити. А ти йди, — Байрон вже не міг його слухати. Він бачив, що Сол прийшов сам і в нього було багато запитань. Він більше не хотів витрачати час на Мокимокі.
— Добре, добре. Мокимокі не образився. Він пішов в сторону, звільняючи прохід, і з посмішкою дивився, як вони піднімаються по сходах.
Байрон повів Сола по правій сходах на другий поверх, у таку ж вузьку, як труна, кімнату.
- Чому ти прийшов сам? А де Нік?
Соул коротко розповів йому про свої пригоди в Мофані.
Вислухавши його, Байрон помачав.
Він відкрив горло, обкриваючи гострі зуби.
— Соуле, загадай. Якщо ти не бачиш конкретного змісту завдання, то будь - хто брав його до уваги.
Сол завмер.
- Невже в цьому завданні є якийсь підступ?
— Подумай сам. Плоди каменю - заспокійливі. Якщо комусь у Башні вони потрібні, то хто це?
Соул на мить замислився, а потім зрозумів.
— Ник? Якщо вони йому потрібні, чому він сам не поїхав?
- Ось у цьому і питання. Він мав лише з’їздити в Мофаню і висловити позицію Вежі. Але він сказав, що має ще й таємне завдання — з’ясувати причину зниження врожаю. Але чи було воно насправді, ти не знаєш. У тебе був лише лист від наставника Рами, так?
Обличчя Сола затремтіло.
— До того ж він наказав тобі з’ясувати причину, але не сказав, чи ти повинен вирішувати проблему? Якби ти дізнався, хто винен, що б ви зробили з ним? Це всього цього ти не знаєш, тому що не ти брав завдання.
Соул зрозумів, що на цей раз він справді виявив обережність.
З того часу, як на першому іспиті він звернув увагу наставники, хоча й не отримував особливого контакту, але його життя стало набагато меншим. Навіть щоденник майже перестав передрікати смерть.
Хоч він постійно казав собі, що мусить бути обережним, його пильність все - таки трохи притупилась.
— Старший брат, ви хочете сказати, що Нік заманив мене в Мофань? Чому?
Соул насправді запитував себе.
У Мофані не було сильних ворогів. Навіть якщо він хотів убити його за допомогою варварів, це було малоймовірно. Соул, якби і не переміг, то вже точно зміг би втекти.
Чи знав Нік, що відбувається в Мофані?
Поки Сол думав, Байрон раптом тихо сказав:
— Коли Нік приїде, запитай.
Сол здивовано підняв голову, а потім посміхнувся.
— Так, спочатку запитаю.
Сол схрестив руки на грудях.
- Цього разу, якби я вчасно не перейшов на другий ранг, з тими червоношкірими варварами було б не так просто впоратися. Нік повинен мені заплатити більше.
Байрон:
— Хм... Гм?
Байрон знову оглянув Сола і тільки зараз помітив, що його маленький помічник сам по собі підвищив свій ранг.
А та нагорода, яку він йому обіцяв... Чи не маловата?
Нік прибув до Чорного замку того ж вечора.
Ледве він увійшов і не встиг привітатися з Мокимокі, як Байрон та Сол затягли його в маленьку темну кімнату.
— Ник, у тебе є письмовий наказ на завдання розслідування в Мофані? — З місця в кар'єрі почав Байрон.
Нік відразу опустив очі і, піднявши руки, здався.
— Ні, — відповів він. — Я визнаю, що таємне розслідування я доручив Солу по своїй ініціативі.
— З якою метою? — крокнув вперед Сол.
— Останнім часом у Башні стає дедалі важче дістати плоди « миротворчого каменю » (зтиснувши губи), сказав Нік. — Я запитав, і мені сказали, що поставки зменшилися. Я якраз збирався виїхати з міста і взяв у вчителя Рама завдання поїхати до Мофані, щоб спробувати знайти для себе трохи плодів. Але по дорозі виникли невідкладні справи, і мені довелося виїхати. Тому я попросив Сола з’ясувати причину зниження врожаю.