Той, з закритими очима, здавалося, був без свідомості.
Соул пощуал пульс — дихає. Хоча на голові виріс гриб, одяг був в порядку.
У нього поки що не було способу позбутися гриба, тому він міг лише возити його з собою.
Байрон тут живе?
Якщо це філіал Товариства або союзники, то чому вони напали на його кучеру?
Гаразд, у Башні і своїх не жаліли.
Солу лишалося тільки бути обережним. На його руках знову завелися прозорі черви.
Поїздка вже почала підніматися вгору, і чорний замок за лісом почав поволі показуватись.
Але Солу знову довелося зупинитися.
На дорозі вже не було грибів, а рідкісні дерева з голими гілками.
А на одній з віток, прямо посеред дороги, висів чоловік.
Він був м’яким, і його шкіра натягнулася й зшивала складки.
Це була ціла людська шкіра!
Соул штовхнув грибного кучера в воз, а сам з опалою подивився на шкіру.
Через деякий час, не виявивши іншої небезпеки, він наказав коням іти далі.
Здається, коні з вежі вже звикли до всього. У такій жахливій атмосфері вони лише трохи нервувались.
Соул похлопав їх, намагаючись заспокоїти. Але і сам був не дуже спокійний, не зводячи очей із шкіри.
Вони наблизилися, повставали, повільно проїхали повз...
І в той момент, коли вони вже майже роз'їхалися, шкіра раптом надулася з голови до ніг, як повітряна кулька.
Вона надулася до розмірів людини, а потім зі шлепком впала з гілки і, твердо вставши на ноги, пішла до Сола...
- Стріляла!
Соул підняв руку, і в його долоні з’явилася стріла, яка зі свистом полетіла у шкіру.
« Повітряна кулька? Зараз я тебе здую".
Але шкіра раптом нахилила голову і легко вернулася.
У цей момент шкіра на її обличчі нарешті повністю натягнулася, риси стали на свої місця, і вона, з розгубленим виразом, подивилася на Сола.
— Хм?
Сол: "Байрон?!"
— Старший брат Байрон, чому ви носите на дереві свою шкіру? — Поцікавився Сол, дивлячись на того чоловіка в возі Байрона.
Тільки що він дійсно прийняв його за монстра!
— Хм... — Байрону було трохи ніяково. Він подивився на вже вилікуваного і знову правлячого возом кучера. На його шиї відкрилася маленька тріщина. - Я щойно... прийняв ванну.
"І тому ви повісили себе сушитися?"
Соул втратив дар мови.
...
Тим часом вони вже під’їхали до воріт Чорного замку.
Сол і Байрон вийшли з воза.
Сол подивився на кучера з грибною капелюшком, який все ще виглядав трохи млявим, і сказав:
— З грибом на вашій голові вже майже все гаразд. Через пару днів, коли він засохне, сам відвалиться.
Насправді, гриб на його голові вже був не такий щільний, як раніше, і виглядав трохи побіленим.
Кучер, який до цього був абсолютно безнадійний, раптом підняв голову, подивився на Сола повні сліз очима, а потім, різко впавши на коліна, вдарився головою об землю.
Грибна капелюшка з глухим стуком встрянула у землю.
Кучер нічого не сказав, тому що слова були марні. Проживши стільки років у Башні магів, він вже здобув закон виживання.
Пользен — живеш.
Але він все одно ще двічі вдарився головою об землю, дивлячись слідом Солу. Грибна капелюшка, встромившись у землю і знову видершись, стала ще млявішою.
Хоч Сол і не обертався, але чув, що відбувається за його спиною.
- Насправді, це старший брат його врятував.
— Гм, хм. — Байрон кивнув Солу і вказав на нього.
Соул зрозумів, що Байрон схвалює те що він не кинув кучера.
Рот Байрона розійшовся.
— Кучер - це інструмент. У дорозі потрібно добре стежити за своїми інструментами.
Слова Байрона звучали трохи жорстоко, але така була філософія магів. Якщо щось корисне, то його можна і захистити.
...
Вони підійшли до вузьких воріт замку.
Ворота теж були вузькі й довгі — метр завширшки і чотири у висоту. Товстяк би не протиснувся.
Байрон підійшов і, зігнувши палець, двічі постукав. Соул відчув, що в цих ударах була магія.
Посередині воріт раптом відкрився вертикальний зіниць. Його веселка складалася з багатьох рун.
Зрачок спочатку оглянув Байрона, а потім — Солу.
Потім він закрився, і ворота з клацанням відкрились назовні.
— Коли ворота Чорного замку відкриваються, можна увійти. Коли всередину - це вхід для перевезення матеріалів, не переплутай.
Сказавши ж се, ввійшов Байрон і пішов слїдом за ним.
Коли вони пройшли, ворота самі закрилися.
Усередині Чорний замок був не моторошним і страшним, а розкішним.
Ось тільки внутрішнє оздоблення було такою ж вузькою і довгою.
У залі було 10 метрів заввишки, а звисала кришталева люстра — п’ять. Вона гойдалася, і здавалося, що ось-ось впаде.
Зал був лише три метри завширшки, але в довжину — кілька десятків. У кінці була симетрична дугоподібна сходинка, яка також мала метр завширшки.
Точно не для товстунців.
Поки Сол оглядав замок, через брами за його спиною раптом висунулася темно-зелена гілка, схожа на потворну, висохлу руку. Вона повільно, безшумно наближалася до його затилку.