РОЗДІЛ 196
— У будь-якому разі, після зміни керівництва TM і передачі всіх даних прокуратурі купа людей вилізла на світло й потрапила під роздачу, — пояснив Хьон-Мін.
— Хіба більшість винних уже не викрили публічно? — поцікавився Лі Хьон-Джін.
Звучало так, ніби Хьон-Мін знає ще щось, чого газети не написали.
— Ті, кого показали, в основному з політики. А от у бізнесі ще багато гнилих. Прокуратура їх поки не чіпає. Особливо посередників. Справжніх брокерів ніби навмисно обходять стороною.
Говорячи це, Хьон-Мін крадькома глянув на Уджіна.
Той відповів кривою, гіркою посмішкою.
Йому не треба було пояснювати.
«Брокер».
Це слово мало конкретне обличчя.
Кім Хє-Рьон.
Теперішня дружина його біологічного батька.
— І де ти викопуєш таку сміттєву інфу? — тихо спитав Уджін.
— У мене широке коло знайомств.
І це правда.
Якщо врахувати його родичів, зв’язків вистачало, щоб підслухати половину закулісних розмов країни.
— Не здивуюсь, якщо брокери просто відкупляться. Зв’язки й гроші в них є, — мовив Уджін, дивлячись йому прямо в очі.
Я знаю, про кого ти.
Хьон-Мін зловив підтекст і почухав щоку.
Тему варто було б обговорювати наодинці, але вже пізно.
— Чув… вони думають про розлучення.
— …Що?
Очі Уджіна широко розкрились.
— Подружжя теж уміє відрубувати хвости, — кисло додав Хьон-Мін.
Плітки ще не вилізли назовні, але за кулісами всі шепотіли:
саме Кім Хє-Рьон була головним посередником у спонсорській схемі.
Якщо Чхе Му-Сок лишиться поруч, його теж запишуть у співучасники.
А розлучення — це чарівна кнопка «я ні при чому».
Чистий аркуш.
Наче нічого й не було.
Уджін відчув, як у грудях щось холодно клацнуло.
Ось і вся сімейна любов.
Паперова. Водостійка. Одноразова.
— Ви про що взагалі? Відчуття, ніби ви щойно обговорили щось важливе й мене виключили, — буркнув Хьон-Джін.
Уджін одразу змінив тему.
Подякував за концерт. Сказав, що хоче ще раз виступити разом.
— Я завжди за. Проблема лише в тому, що хтось у нас вічно зайнятий.
— До речі, де наступні зйомки? В інтернеті купа теорій, — спитав Хьон-Мін.
— Навіщо? Приїдеш за автографом Дастіна?
— Тц.
Локацію розкривати було не можна, тому Уджін просто підколов його.
Навіть узимку тут не сховаєшся від людей.
Пляж Хеунде завжди живий.
Сонце.
Блакитне небо.
Чайки.
І знімальна група, що виглядає як мурашник.
— Тут тепло! — Дастін розкинув руки, ніби ловив сонячні промені.
За його спиною море тягнулося до горизонту, як полотно.
Занадто красиво.
Занадто спокійно.
Абсолютно не підходить для сцени про цунамі.
Але більшість фону все одно домалюють CGІ.
Тож акторам доводилось із серйозними обличчями «боятися стихії», дивлячись на ідеальну листівку.
Сцена
Роберт уперше по-справжньому свариться з Джіном.
— Ти просто дивитимешся, як люди помирають?!
— Наші сили не для порушення законів природи.
— Тоді навіщо ми існуємо?!
Роберт кидається в хвилі.
Золота енергія тріщить у пальцях.
Кров із носа.
Бар’єр ламається.
Природа плює йому в обличчя.
Джін зітхає.
Піднімає меч.
Море замерзає.
Крижаний шторм розсипається пелюстками.
Краса, від якої холодніше, ніж від самої води.
— Удар відскочив у бік Японії, — тихо каже Джін.
Роберт завмирає.
Якщо врятуєш тут, загине там.
Якщо там, то тут.
— Ми захищаємо не людей…
Ми захищаємо Землю від людей.
І в Роберта ламається світ.
Опікуни не герої.
Вони баланс.
Судді.
Неяті святі.
Після «Cut»
Дастін махав людям на березі.
Місцеві махали у відповідь.
Здалеку виглядало, ніби вони героїчно стоять на морі.
Зблизька ж:
мокрі штани,
важкі черевики,
і двоє хлопців, що розмахують мечем по воді.
— Вони ж, мабуть, не розуміють, що ми робимо, так? — засміявся Дастін.
— Напевно думають, що ми з’їхали з глузду.
Потім Дастін серйозніше:
— Хочу, щоб фільм вистрілив. Хочу сиквел. Але ці Опікуни… вони якісь… крихкі.
— У цьому й фокус, — відповів Уджін. — Люди створюють героїв для себе. А Опікуни хочуть світу, якому герої не потрібні.
— Тобто вони не хочуть виграти гру?
— Вони готові перевернути дошку.
Тиша.
Сонце.
Солона вода.
— Роберту пощастило зустріти Джіна, — сказав Дастін. — А мені пощастило зустріти тебе. Ти не герой. Ти мій друг.
Він простяг руку.
Останній спільний день зйомок.
Ніхто не знає, чи перетнуться їхні дороги знову.
Уджін потиснув її.
— І мені пощастило.
Іноді «друг» важить більше, ніж «герой».
Герої рятують світ.
Друзі рятують один одного.
І це куди рідкісніша магія.