РОЗДІЛ 195
— Вибач, що турбую… але ти міг би ввечері підписати мені кілька автографів? Якщо матимеш час, — обережно спитала У-ХІ, звертаючись до Дастіна.
— Мої автографи?
— Так! Подруги попросили… якщо це можливо.
Уджін застиг.
— Стривай. Твої подруги казали, що мій автограф їм не потрібен. А тепер просять автограф Дастіна?
У-ХІ пирхнула.
— Твій я можу взяти коли завгодно, оппа. А він невідомо коли знову приїде в Корею.
Уджін зітхнув так, ніби в нього щойно забрали останній шматок піци.
— Тобто я… «риба в акваріумі», яку можна спіймати будь-коли…
Дастін вибухнув сміхом. Гучним, сонячним, як феєрверк у грудні.
На жаль, у домі була ще одна людина, яка ставилась до Уджіна як до гарантованого улову.
— Дастіне, що б ти хотів на сніданок завтра? — лагідно спитала мама.
— Мені все підійде. У вас усе неймовірно смачне, мем.
— Ой, який же ти ввічливий!
Уджін стояв поруч. Буквально поруч.
Але його існування для мами зараз було приблизно на рівні вазона.
Якщо б він сказав: «Я теж тут», вона б відповіла:
— Знаю.
І продовжила дивитися на Дастіна.
Останнім часом вона навіть поверталася з роботи раніше, щоб приготувати Дастіну вечерю й перекуси.
Батько тихо підкрався до Уджіна й прошепотів:
— Коли твій друг повертається в готель?
— Мабуть, житиме у нас до відльоту.
Батько, ще одна «домашня рибка», тяжко зітхнув.
— Погані новини…
Спершу Дастін зайшов «просто привітатися».
Потім залишився на ніч.
Потім «ще на кілька днів».
А тепер… оселився.
Йому подобалася домашня атмосфера.
Тепла, шумна, жива.
Не як готельний номер, де луна від кроків звучить голосніше за думки.
Уджін і не гнав його.
Він добре знав:
перший день у чужій країні + самотність + думки про Селену = алкоголь.
Тож краще тримати цього ходячого сонячного променя поруч.
До того ж готель був Garam.
Після зустрічі з людьми з батькової родини Уджін хотів триматися від того місця якнайдалі.
— Він підозріло популярний серед жінок нашого дому… — пробурмотів Уджін, дивлячись, як Дастін п’є сік, який мама подала з таким виглядом, ніби це святиня.
У його голові до «жінок нашого дому» автоматично входила й Селена.
І це здавалося абсолютно логічним.
Наче дідусь у ньому тихо кивнув: так і має бути.
Концерт Лі Хьон-Джіна
Після контракту з DS Лі Хьон-Джін постійно давав маленькі концерти.
Та альбом злетів так гучно, що маленькі зали вже не вміщали охочих.
Онлайн-квитки перетворилися на війну.
Тож він переїхав у великий концерт-хол.
І на перший великий концерт запросив Уджіна як гостя.
У Life Depicted Уджін колись сказав, що хоче виступити на його сцені.
Тому це не виглядало дивно.
Але коли він раптово вийшов на сцену…
зал ахнув.
Люди повставали з місць.
Хтось перевіряв очі.
Хтось кричав.
— Наш сьогоднішній гість — Чхе Уджін! Сідай, спочатку побалакаємо, — усміхнувся Хьон-Джін.
Його концерти були затишні.
Сидиш, співаєш, розмовляєш.
Але з Уджіном це автоматично ставало ток-шоу.
— Доброго вечора. Я Чхе Уджін.
І поклін на 90 градусів.
— Він завжди такий ввічливий, — засміявся Хьон-Джін.
— Я нервую. Це мій перший концерт. Я просто… сиджу й співаю?
— Скажу, коли співати. Не панікуй.
— Тоді я був у масці. Було легше.
— До речі, вітаю з Голлівудом і номінацією на «Оскар».
— Хто знає, може, ти наступного року підеш на «Греммі».
— Ей, не вигадуй мені майбутнє!
— А ти колись думав, що ми стоятимемо на одній сцені?
Кілька років.
І життя перевертається, як сторінка.
Вони жартували про газові рахунки, пісні, зиму й кондиціонери.
Потім Уджін заспівав “The Wind That Blows From You”.
Потім дуетом “First Snow”.
Зал співав разом.
Тепло, ніби хтось розвів вогонь просто посеред зими.
Після концерту вони зустрілися з Хьон-Міном.
— Треба було привести свого американського друга. Хотів глянути на його «красиве лице».
— Так, кажуть, занадто гарний, — буркнув Хьон-Мін.
— Він зайнятий. Інтерв’ю й фотосесія. До речі, чому ти звучиш так ображено?
— Моя дівчина на тебе дивиться як на камінчик. А от автограф Дастіна — «обов’язково дістань».
— …Знову ці автографи…
Уджін скривився.
Його фанати обожнювали його.
А от близькі люди дивилися на Дастіна як на зірку з неба.
І це чомусь… дряпало.
Дивне, дрібне відчуття.
— Цінність завжди дорівнює рідкості, — спокійно сказав Хьон-Джін.
— Логічно…
— Мені твій автограф і не треба, — кинув Хьон-Мін.
— Хто з нас збирався продавати мої автографи й обійми за гроші?
— Ей!
— Ну що, інвестиції спрацювали?
Мовчання.
— …Знову ні?
Хьон-Мін, геній теорії та чемпіон по невдачах.
— А твоя наставниця знає про твої провали?
— Вона навіть не знає, що я існую…
Сміх.
— Хто вона взагалі?
— Звичайна жінка. Колишня домогосподарка. Але всі її інвестиції ростуть. Її кличуть «Рука Мідаса». А тепер вона… найбільший акціонер TM. І змінила CEO.
Уджін і Хьон-Джін одразу насторожились.
— Вона викинула старого директора. І заявила, що співпрацюватиме з прокуратурою щодо спонсорських скандалів. Кім Сок-Хьону кінець.
TM різко «почистили».
Зірок зі спонсорами — за двері.
Дані — слідству.
І цього разу справа не розсмокталася.
Заарештували навіть дуже впливових людей.
Уджін, дивлячись на список, відчув холодок.
Ніби хтось одним рухом перевернув шахову дошку.
І партія тільки починалася.