РОЗДІЛ 110
Усі навколо дивилися на Чхе Уджіна з виразом: «принц Мьонґ-Хван уже готовий». А от сам Чхе Уджін був завалений справами й думками, бо підготовки було до біса багато. Передусім він мусив ретельно перечитати всі матеріали про принца Мьонґ-Хвана, які раніше надіслав Юн Сон, але тоді він навіть не глянув на них.
Інформації було стільки, що Уджін мимоволі подумав: невже про нього й справді лишилося так багато історичних джерел? Читаючи одне за одним, він зрозумів: цей фільм — історія принца Мьонґ-Хвана, побачена очима інших людей. Одних лише його творів і листів було недостатньо, щоб зняти кіно. Прогалини довелося заповнювати свідченнями й оцінками сторонніх.
Гламуризація принца Мьонґ-Хвана в Red Enemy врешті-решт була віддзеркаленням того, як на нього дивилися сучасники. Хай як добре Уджін знав самого Мьонґ-Хвана, він не міг знати, як його сприймали інші. Тож матеріали, покладені в основу фільму, містили чимало фактів і історій, яких Уджін раніше не знав.
Правда, якої сам принц не усвідомлював, і холодні, сторонні оцінки виглядали зовсім іншою історією. Це зачепило Уджіна, і він почав вивчати не лише дані про принца Мьонґ-Хвана, а й матеріали про інших людей. Окрім цього, у вільний час він відпрацьовував ґонму принца Мьонґ-Хвана.
На щастя, Юн Сон запропонував узяти за основу той ґонму, який Уджін виконав на The King of the Masked Singers. Сам того не усвідомлюючи, він обрав найближчий до історичної правди варіант, тож режисер хотів лише трохи підкоригувати хореографію, щоб вона більше відповідала страшному й потужному танцю принца.
За хореографію відповідав Чан Хо-Соб, майстер корейського традиційного танцю. Але й він не став радикально змінювати ґонму Уджіна. Навпаки, він частіше питав думку самого Уджіна, разом із ним розбирав рухи й лише тоді вносив правки. Чан Хо-Соб давно намагався популяризувати традиційний танець через медіа, тому був щиро радий знайомству з Уджіном і ставився до нього з великою повагою. Він навіть обережно випитував, де той навчився танцю, підозрюючи, що Уджін переймав майстерність у якогось «невідомого майстра», який не світиться в культурному середовищі. За винятком певної замкненості людей зі світу традиційної культури, він був учителем, із яким легко знаходили спільну мову.
— Давно не бачились, — з радістю привітався Уджін із Квон Ин-Мі.
Вона отримала роль Соль Ха й уже давно брала уроки танцю в Чан Хо-Соба, значно довше за Уджіна.
Під час фотосесії Biltman Квон Ин-Мі була лише моделлю. Але після зйомок із Уджіном вона відчула смак акторської гри, пішла вчитися й почала кар’єру, з’явившись у кількох дорамах і фільмах. Уджін щиро дивувався, як швидко вона виросла. Якими б зусилля не були, вроджений талант усе одно мав значення, і в Квон Ин-Мі було все.
Вона чесно отримала роль Соль Ха на кастингу, без сторонньої допомоги. Хоч вона була високою, її рухи виглядали витончено — стрункі кінцівки ідеально відповідали гідному й звабливому образу Соль Ха. Навіть для Уджіна, який знав Соль Ха «наживо», Квон Ин-Мі була ідеальним вибором. До того ж, значно краще, що роль близької подруги принца грала людина, з якою він уже працював, а не хтось зовсім чужий.
— Це мій перший ґонму, я страшенно нервую, — зізналася Квон Ин-Мі.
Щойно минулої зими пішли чутки про Red Enemy, її агентство швидко записало її на курси традиційного танцю. Вона готувалася до ролі Соль Ха кілька місяців, тож добре пройшла кастинг. Але коли до сценарію додали сцену ґонму, якої спочатку не було, її знову охопив страх, ніби в перші дні навчання.
— Та ти танцюєш краще за мене. Рухи живі, енергійні. Ти справді танцюєш, як Соль Ха, — сказав Уджін.
Квон Ин-Мі як модель добре володіла тілом, а базу вона засвоїла відмінно, тому легко слідувала вказівкам Чан Хо-Соба. У сцені, де принц Мьонґ-Хван і Соль Ха виконують однаковий ґонму, обидва мали танцювати на одному рівні. Для цього вони довго тренувалися разом, домагаючись синхронності.
Зустрічаючись часто, вони встигали обговорювати ролі й поза репетиціями. Уджін обережно підказував Квон Ин-Мі деталі характеру й звичок Соль Ха. Коли його пояснення спиралися на вивчені матеріали, вона приймала їх і втілювала в грі.
Усі актори зібралися на читку сценарію — день, коли вони офіційно познайомилися й стали ближчими.
— Сину~! Іди сюди, сядь біля мами, — тепло покликала Ім Джі-Йон, яка грала королеву Мун-Джін, щойно побачила Уджіна.
— Це місце мого сина. Іншим тут не сидіти.
У попередніх ролях Уджіна ніколи не було батьків, тож він розгубився. Навіть рідна мати ніколи не кликала його так ніжно: «сину~». Він інстинктивно озирнувся, думаючи, що звертаються не до нього.
— Ху-у! — гучно вимовила Ім Джі-Йон ім’я принца, насміхаючись.
Лише тоді Уджін зрозумів, що це до нього, підійшов і чемно вклонився.
— Доброго дня. Приємно познайомитись. Я Чхе Уджін.
— Та знаю я! Я Ім Джі-Йон, гратиму королеву Мун-Джін. Якби в мене склалося з першим коханням, у мене був би син твого віку.
Їй було за сорок, у неї двоє дітей молодшого шкільного віку. Дивлячись на Уджіна, вона подумала, коли ж мої виростуть. Дорослі часто ставилися до Чхе Уджіна з теплотою, і вона не була винятком.
— Ти злякався, коли я назвала тебе «сином»?
— Так… мої персонажі раніше не мали батьків.
— Тоді виходить, я твоя перша мама! — вона явно дивилася його попередні роботи й щиро зраділа.
— Я зазвичай і поза кадром називаю «дітей» по-родинному. Тож і ти називай мене «матір’ю». Хоч… бачу, тобі це не так просто.
За його реакціями вона швидко зрозуміла, що він не з тих, хто легко говорить такі слова.
— Не переймайся. Під час зйомок усе прийде само.
Для неї це теж був перший «син» такого віку, тож вона навмисне намагалася бути до нього ще теплішою.
— Це мій син! — Ім Джі-Йон поплескала Уджіна по спині, хизуючись перед Квак Ин-Хьоком, який сидів навпроти. Він грав Інйонґ-ґуна, старшого брата принца, скинутого після спроби перевороту.
— Ви, мабуть, щасливі, матінко, — криво усміхнувся він.
— Ах! Ти щойно назвав мене «матір’ю»?!
— А що? Хай і мачуха, але ж королева Мун-Джін — мати Інйонґ-ґуна.
Вони працювали разом і раніше, тож між ними не було незручності, навіть коли вони підколювали одне одного.
— Приємно познайомитись. Я Чхе Уджін.
— Квак Ин-Хьок. Ім’я важкувате, правда? Ти жахливо гарний… і головне — молодий!
Його затвердили на роль Інйонґ-ґуна ще три роки тому, у тридцять із чимось. Через затримки виробництва він перевалив за сорок.
— Уджін, чому ти так пізно дебютував? Ми тільки-но починаємо зйомки, а мені вже сорок! — пожартував він, витягаючи дзеркальце.
— Знав би — зробив би тут акупунктуру, — пробурмотів він, торкаючись зморшок під очима. Реальна різниця віку між братами була 14 років, а між Уджіном і Квак Ин-Хьоком — 17, тож той явно комплексував.
— Ви гарно старієте, Ваша Величносте, — Юн Сон згорнув сценарій і жартома стукнув його по голові.
— Та й я б не взяв Чхе Уджіна два роки тому. Він був би надто молодим, — чітко окреслив режисер.
Почувши це, Квак Ин-Хьок швидко змінив тон і подякував Уджіну за прийняту роль. Технічно він ще був тридцятидев’ятирічним, тож відчайдушно тримався за останній бастіон тридцятих.
— А де ж твоя дружина, королева Юн? Чому її ще нема?
Схоже, жарт ще не закінчився. Юн Сон окинув поглядом акторів, шукаючи О Ха-На.
— Мабуть, втекла, бо я старий, — знизав плечима Квак Ин-Хьок.
Хоч уже був час читки, О Ха-На, яка грала королеву Юн, не з’явилася. Їй був лише 21 рік, але за плечима — десять років акторського досвіду. Вона не була новачком і чудово знала, наскільки важлива перша читка. Асистент режисера лише пізно передав, що її менеджер застряг у заторі.
— Я щось не дуже вірю. Він хоч сказав, де саме затор? — підколов Квак Ин-Хьок.
Асистент лише ніяково всміхнувся — більше інформації не було.
Юн Сон подивився на годинник і вирішив почати без неї.
— Принце! Чому ти такий м’якотілий?! Хіба тебе не злить, що нікчемний за походженням піднімається вгору й зневажає твою матір?!
— Скорочення коштів для Дебіджона цілком виправдане. Хіба цей рік не такий самий неврожайний, як минулий? — спокійно відповів принц Мьонґ-Хван, на відміну від розлюченої матері.
— Небеса гніваються, бо ниця людина зійшла на трон!
— Матінко, мій старший брат, Його Величність, — первісток нашого батька й голова держави. Якщо він ниций, то й я такий самий, — саркастично відрізав принц.
Після завершення сцени Ім Джі-Йон глянула на Уджіна:
— Тебе щось непокоїть?
Лише тоді він помітив, що насуплював брови, й швидко розслабив обличчя.
— Ні, нічого.
— Не схоже. Ти, може, не знаєш, але щоразу, як я читала репліку, твоє обличчя трохи кривилось, — вона легенько ткнула його пальцем у лоба. — У тебе купа думок. Про що ти думаєш?
— Ем…
Для нього це було не просте питання. Проблема була в тому, що її королева Мун-Джін сильно відрізнялась від справжньої, а Уджін знав правду. Хоч він і повторював собі, що це лише кіно, порівняння лізли в голову знову й знову.
— Зараз саме час ділитися думками. Говори прямо, — Юн Сон дав йому слово, знаючи, як глибоко Уджін копався в джерелах.
Уджін почав із похвали акторській грі Ім Джі-Йон.
— Але, за джерелами, королева Мун-Джін говорила дуже холодно.
— Хм? Саме тому я й граю її різкою й отруйною, хіба ні?
От у цьому й була проблема. Щоб передати це, Ім Джі-Йон підвищувала голос. А справжня королева Мун-Джін ніколи не кричала.