Був полудень. Чоловік у сріблястій шкіряній куртці неспішно піднімався горою Ланьму. Дорогою він проминув квітник, над яким кружляло безліч метеликів, — там уже зібрався натовп туристів, що уважно слухав розповідь доглядача про місцеві рідкісні квіти.
Раптом чоловік зупинився, втупившись у сіру квітку за невеличкою огорожею. Його глибокі очі несподівано хижо зблиснули.
— Сер, туди заходити не можна. Це стебло Вердонських Сутінків — магічна квітка під захистом закону. Вона регулює кількість опадів на горі: під час злив затримує дощову воду в ґрунті, а в посушливий сезон використовує накопичені запаси для зволоження. Метелики довкола вас — її охоронці, тож якщо ви підійдете ближче, вони стануть ворожими, — ввічливо пояснив молодий доглядач.
— Не сподівався побачити таку тут, ще й такої вражаючої якості! — промовив чоловік, не зводячи очей із квітки.
— Ви, схоже, знайомі з Вердонськими Сутінками. Сюди її привіз із Вердонської Ущелини маг на ім'я Сівал, який згодом і помер від смертельної отрути тієї ущелини... Без цих Сутінків гора Ланьму не мала б таких прекрасних краєвидів — можна сказати, вона розквітла завдяки старанням Майстра Сівала, — захоплено розповідав юнак, глибоко шануючи пам'ять свого наставника.
— І справді, якось марнотратно тримати таку рідкісну квітку тут просто заради краси й підтримки гори, — зауважив чоловік.
— Це не марнотратство. Майстер Сівал хотів, щоб люди навчилися цінувати красу природи. Вона очищує серця від ненависті й образ — люди стають добрішими одне до одного, точнісінько як ці метелики. Тому такі, як ми, і успадкували його волю доглядати за горою. Щороку сюди приїжджає безліч гостей з різних країн, тож я вірю: Вердонські Сутінки цілком виправдали свою цінність, а Майстер Сівал приймає нашу вдячність на Небесах, — озвався доглядач.
— Як цікаво. То ти хочеш сказати, ця квітка здатна принести мир усьому світу? — іронічно перепитав чоловік.
— Ми на це сподіваємося, — кивнув юнак.
— Ти казав, вона очищає серце від ненависті й образ, а от я щось нічого не відчуваю. Годі вже мріяти, — насмішкувато кинув чоловік і, холодно гмикнувши, просто переступив через огорожу.
— Сер, зупиніться, будь ласка! — стривожено вигукнув доглядач.
Не зважаючи на застереження, чоловік ступив на ґрунт, безжально толочачи квіти під ногами. Підійшовши впритул до Вердонських Сутінків, завбільшки схожих на іпомею, він простягнув руку, щоб їх зірвати!
Метелики, що кружляли над туристами, миттєво відреагували: дико забили крильцями й розлючено кинулися на чоловіка. Їхня кількість вражала — за мить вони закрутилися навколо нього справжнім крихітним торнадо, розсипаючи пилок із гіпнотичним ефектом.
— Яке жалюгідне видовище! — зневажливо кинув чоловік.
Він махнув рукою — і на комах опустився крижаний порив. Потужний мороз миттю перетворив хмару метеликів на застиглі крижані фігурки, і ті посипалися на землю, розбиваючись на друзки.
Метеликів не стало за мить. Молодий доглядач просто не міг повірити власним очам.
Ці комахи належали до рідкісних видів, за якими тут дбайливо доглядали, — дехто з них у всій Європі водився лише на горі Ланьму, а цей чоловік щойно винищив їх усіх, навіть оком не змигнувши!
— Прокляття, усе на горі Ланьму під захистом законів Грецької Магічної Асоціації! Негайно припиніть, інакше я маю право стратити вас за цим-таки законом! — підбіг, покинувши екскурсію, старший доглядач і загорлав на чоловіка.
— Стратити мене? Ха-ха-ха, щось таке саме мені казав один Маг Священного Суду три роки тому. Його безталанна родина досі його оплакує. Юний магу, ти справді впевнений, що хочеш мене стратити? Ти хоч знаєш, з ким маєш справу?! — розреготався чоловік.
— Маг... Маг Священного Суду? — доглядач остовпів.
Наскільки ж шанованими й могутніми були Маги Священного Суду? Різниця між простим доглядачем і Магом Священного Суду — це як порівнювати величного дракона з крихітною ящіркою. А цей чолов'яга щойно натякнув, що колись убив одного з них!?
— Мене цікавить лише квітка. Дякую, що так дбайливо доглядали за нею всі ці роки, — сьогодні я її заберу... і, будь ласка, передайте від мене подяку Сівалу, — усміхнувся чоловік і недбало зірвав Вердонські Сутінки.
Сховавши здобич, він у чудовому гуморі рушив далі вгору горою.
— Ану стій! Мені байдуже, хто ти такий, ти... ти мерзотник! Я не дозволю тобі це забрати! — гнівно закричав молодий доглядач, раптово кинувшись на чоловіка.
— Хіба ти не помітив? Той Середній Маг уже втратив будь-яку сміливість мені перечити. А ти, дрібний новачок, який щойно Пробудився, серйозно гадаєш, що зможеш мене зупинити? До речі, малий, ким тобі доводився Сівал? Схоже, ти ним захоплюєшся, — промовив чоловік.
— Він був моїм батьком! Поклади Вердонські Сутінки на місце! — відрізав юнак.
— О, тоді батько твій, мабуть, за тобою скучив. Що ж, відправлю тебе прямісінько до нього — не доведеться йому лежати на Небесах, слухаючи чужі похвали здалеку. Перекажеш йому все особисто... — вишкірився чоловік, знову підіймаючи руку: смертельний мороз ринув із неба.
— Барбаро, не роби дурниць, тікай! — закричав старший доглядач.
— Я не дозволю йому забрати Вердонські Сутінки! — люто загорлав юнак на ім'я Барбаро.
Вердонські Сутінки були душею його батька. Відібрати їх він не дозволить нікому!
Чоловік зневажливо розсміявся, змірявши непохитного юнака крижаним поглядом.
— Забув відрекомендуватися: звати мене Варфоломій. Я особисто відправив на Небеса чимало людей, тож не забудь передати їм від мене вітання!