— Якщо вона готова нам допомогти, не думаю, що нам варто перейматися її намірами. Тут явно не обійшлося без чиїхось незрозумілих стосунків із нею ще з часів Світового студентського турніру, — зауважив Чжао Ман'янь.
Мо Фань пропалив Чжао Ман'яня поглядом, недвозначно натякаючи, щоб той стулив пельку.
— Поки що давайте перепочинемо. Почнемо діяти, щойно отримаємо від неї новини, — сказала Му Нінсюе.
Нарада завершилася. Бріанка та Гайді останніми покидали кімнату Мо Фаня. Він провів їх до дверей і помахав на прощання, але Бріанка раптом обернулася і пильно подивилася на нього.
— Що таке? — запитав Мо Фань.
— Та жінка щойно — це Аша'руя, одна з Кандидаток Храму Парфенону, еге ж? Ви двоє здаєтеся доволі близькими, — зазначила Бріанка.
— Звідки ви знаєте? — очі Мо Фаня округлилися.
— Ти сам назвав її ім'я, коли вимагав сказати, хто винуватець. Я не хотіла втручатися, бо ти тоді виглядав дуже серйозним, — сухо відповіла Гайді.
— Га? Я назвав її ім'я? Невже я такий ідіот? — Мо Фань остовпів. Пригадавши розмову, він усвідомив, що й справді звернувся до неї на ім'я. Тоді він просто палав від гніву і геть забув про ворожнечу між ними.
— Пф, а я ще дивувалася, звідки в тебе стільки ліків Храму Парфенону. Ти так довго тримав це в таємниці. Ти що, серйозно тримаєш нас за трирічних дітей?! — випалила Гайді.
— Я знав її ще до Світового студентського турніру. Ми кілька разів допомагали одне одному, але не те щоб ми були аж такими близькими. Будь ласка, зрозумійте правильно: я тримав це в секреті лише тому, що знаю, наскільки ви обидві вороже налаштовані до Храму Парфенону. Чесно кажучи, не всі в Храмі Парфенону сноби, — ніяково пояснив Мо Фань.
— Ми ж теж не якісь нерозсудливі. Якби ти сказав нам одразу, з чого б нам ставитися до тебе упереджено? Зрештою, ти ж не з Храму Парфенону. Тобі не варто було цього приховувати, це лише викликає ще більше підозр, — відчитала його Бріанка.
— Зрозумів... — кивнув Мо Фань. Він миттю згадав про Є Сінся й замислився, чи не варто розповісти їм прямо зараз.
Вони вже так гостро реагували через Аша'рую. Якщо він зараз розповість про Є Сінся, вони, найімовірніше, просто вибухнуть. Він щиро не розумів цього; представниці Альпійського університету демонстрували типово жіночу позицію у своєму ставленні до Храму Парфенону: «Тобі заборонено мило спілкуватися з людьми, яких я ненавиджу, бо це зрада!»
Схоже, переконати Альпійський університет співпрацювати з Є Сінся буде неабияким викликом...
Аша'руя діяла дуже оперативно. Уже наступного дня вона з'ясувала місцеперебування Срібного Майстра Орнаментів Варфоломія. Група замаскувалася під туристів і вирушила до гори Ланьму, що на північ від Афін.
Гора Ланьму була мальовничою місциною з мінімумом будівель. Вона нагадувала гігантський національний парк, вкритий рідкісними та прекрасними рослинами. Барвисті чагарники були доглянутими, зовсім не схожими на хащі первісного лісу.
На горі функціонувала залізниця в ретро-стилі, щоб туристи могли насолоджуватися краєвидами. Оскільки весна добігала кінця, більшість туристів уже роз'їхалися, тому на горі Ланьму було доволі безлюдно. У вагончику, в якому їхали Мо Фань і Му Нінсюе, сиділо лише четверо людей.
Перед ними сиділа пара. Вони явно були з якоїсь європейської країни і розмовляли своєю мовою. Скидалося на те, що вони досі перебували у фазі палкої закоханості, повністю поглинуті власним світом. Їм було абсолютно начхати на краєвиди.
У цьому й полягала суть подорожей: не обов'язково обирати ідеальний сезон чи погоду. Поїздка все одно буде приємною, якщо поруч правильна людина!
Мо Фань поділяв цей настрій. Вони просто сиділи і чекали появи своєї цілі, але навіть це не завадило йому та Му Нінсюе насолоджуватися поїздкою в ретро-вагончику — рідкісною миттю спокою та затишку.
— Мені здається, ми рідко ходимо на такі побачення, — промовив Мо Фань.
— Угу, — розмито відгукнулася Му Нінсюе.
— Чому б нам не помандрувати Європою після того, як ми тут закінчимо? Нам же не обов'язково поспішати назад на Гору Фаньсюе, — запропонував Мо Фань.
— Не думаю, що зможу. Загроза від морських монстрів нікуди не зникла, особливо на Острові Кварцових Рифів. Я мушу якнайшвидше повернутися і доставити їм захисне спорядження, — відповіла Му Нінсюе. Вона б узагалі не залишала Гору Фаньсюе, якби не цей жахливий інцидент. У неї там було повно справ. Вона й так уже відставала у своїй культивації!
— Гаразд, я повернуся з тобою. Краєвиди в місті Фейняо теж непогані. До того ж, наша Гора Фаньсюе зараз має виглядати набагато краще! — Мо Фань не став на неї тиснути.
Поки вони тихо розмовляли, пара перед ними раптом підвищила голос. Брюнетка відштовхнула руку чоловіка. Це зачепило його его, і він теж зірвався на крик. Брюнетка глянула на нього і сказала щось на кшталт «Ти що, щойно накричав на мене?!», хоча Мо Фань і не розумів жодного їхнього слова.
— Щось цей вагончик кохання надто швидко зійшов з рейок, тобі не здається? — зауважив Мо Фань.
— Хіба я не була такою ж? — сказала Му Нінсюе.
Му Нінсюе пригадала, який кепський характер вона мала в минулому. Вона могла просто зробити кам'яне обличчя і піти геть, якщо бодай щось ішло не за її планом.
На щастя, Мо Фаню завжди вдавалося розвеселити її якимись своїми витівками. Му Нінсюе усвідомила, наскільки безтурботно їй було тоді, коли вона могла і закочувати істерики, і щиро сміятися будь-якої миті. Проте сталося занадто багато всього. Вона навіть не помітила, як її емоції поступово згасли. Її більше не зворушували дрібниці, і вона не тікала від проблем, з якими не могла впоратися. Вона просто йшла своїм шляхом із беземоційним обличчям. Усе, окрім магії, втратило свої барви в її очах.
А Мо Фань тим часом залишався таким самим. У дитинстві Му Нінсюе подобалося проводити з ним час, бо він завжди був сповнений життя та енергії. Його серце було гарячим, як і його кров. Він щодня палав ентузіазмом... і зараз він був точнісінько таким, його серце і кров усе ще палали, і навіть найбільші горе та відчай не могли загасити його пристрасть і жагу. Поруч із ним вона мимоволі починала з надією дивитися в завтрашній день і майбутнє.