Ополудні Мо Фань та Лінлін не мали жодного бажання кудись іти, щоб поїсти. Вони знайшли затишне місце на верхньому поверсі Кантонської телевежі, замовили доставку місцевих делікатесів і насолоджувалися вітерцем та краєвидами з найвищої будівлі міста.
Просто під ними розкинулася площа Вікторії. Пішоходи з такої висоти здавалися крихітними цятками. Вони виглядали нерухомими, навіть коли кудись ішли.
Раптом із площі Вікторії злетіла пара золотих крил. Чоловік стрімко промчав повз сусідні хмарочоси і попрямував до телевежі. У руках він тримав два гарячі контейнери, з яких долинав апетитний аромат свіжої їжі.
— Тримайте: свіжі рисові рулетики, яловичі фрикадельки, булочки зі смаженою свининою... — Чжао Ман'янь поставив їжу.
Але варто було йому відволіктися, як сильний порив вітру підхопив один із контейнерів. Біла коробочка полетіла вдалину і зависла високо над містом. Вона навіть не падала, а піднімалася все вище і вище...
— Не смітити! — промовив Мо Фань.
— Я не хотів, тут вітер надто сильний. До того ж, це не я запропонував їсти на такій висоті... — почав виправдовуватися Чжао Ман'янь.
Зазвичай, якщо хтось у компанії першим купував машину, він автоматично ставав особистим водієм для всіх друзів. Серед магів діяла схожа логіка: якщо ти роздобув пару крил або досяг просунутого рівня в Елементі Вітру, то автоматично призначався головним кур'єром з доставки їжі, речей та швидкого реагування.
— Трясця, моя булочка зі свининою! — рука Чжао Ман'яня здригнулася, і гаряча булочка полетіла вниз із вежі. Він миттєво обернувся до Мо Фаня.
Мо Фань проігнорував його благальний погляд. Він не збирався використовувати магію простору, щоб ловити булочку, яку впустив якийсь ідіот. Він навіть знайшов цьому виправдання:
— У Гуанчжоу жахлива якість повітря, скрізь повно пилу. Якщо твоя булочка пролетить сотню метрів донизу, це все одно, що виваляти її в багнюці. Навіть не думай її їсти.
— Досить базікати, ти просто не хочеш допомогти! — Чжао Ман'янь не збирався здаватися. Він обожнював булочки зі смаженою свининою і те неповторне відчуття, коли м'яке тісто змішувалося з м'ясним соком. Він підвівся і, немов професійний нирець, стрибнув із вежі просто за своєю булочкою.
Мо Фань і Лінлін просто проігнорували його і продовжили насолоджуватися їжею. Невдовзі знизу почулися крики людей. Схоже, вони знову подумали, що хтось зірвався з вежі...
— У тебе вже є план? — запитав Мо Фань.
— Угу, — кивнула Лінлін.
Відділення Союзу Примусу на горі Уї...
Гора Цзюегуай була основною базою відділення Союзу Примусу гори Уї. Воно переважно відповідало за території на південь від гір Наньлін. Окрім нагляду за ордою Однооких Магічних Вовків, вони також дбали про безпеку провінцій Фуцзянь, Цзянсі та сусідніх регіонів.
На балконі однієї з будівель гори Цзюегуай самотньо сиділа сорокарічна жінка. Сонце світило просто на її парасолю. Коли світило перемістилося на небі, його промені вже почали пробиватися крізь тканину, але жінка, здавалося, цього зовсім не помічала. Вона сиділа на стільці, не відриваючи погляду від гір та високої скелі, що височіла над долиною перед нею...
— Невже вони щось запідозрили? Не може бути. Я діяла настільки обережно, вони нізащо б мене не вистежили! — пробурмотіла жінка. Її очі тривожно бігали з боку вбік.
Вона міцно стиснула тканину своїх штанів, а за мить повільно розтиснула пальці.
Жінка підвелася і рішуче промовила:
— Я не дозволю їм мене знайти!
До неї підійшла молода Карателька і тихо запитала:
— Хто намагається вас знайти? Тітко Чен Їн, ви вже чули? Старійшину Лен Цін із відділення Лін'їнь убили! Кажуть, це справа рук Залу Вбивць. Керівництво просто оскаженіло. Вони віддали наказ вистежити і знищити всіх причетних!
Чен Їн пильно поглянула на Карательку. Хижий блиск у її очах зник лише після того, як вона переконалася, що дівчина не намагається витягнути з неї якусь інформацію.
— У мене з'явилися невідкладні справи. Передай це наглядачу Ло від мого імені, — сказала Чен Їн.
— Тітко, з вами все гаразд? Ви ж тепер наглядачка. Ви що, мізки собі на сонці перегріли? — засміялася Карателька.
— Ох, я просто занадто звикла звітувати наглядачу Ло. Зрештою, він обіймав цю посаду десять років, — спробувала виправдатися Чен Їн.
— Досі не можу повірити, що він так раптово захворів і пішов у відставку. Але, чесно кажучи, якби він не захворів, ви б навряд чи посіли його місце! — необдумано бовкнула дівчина.
— Дурниці! Більше ніколи такого не кажи, — суворо і з похмурим виразом обличчя відрізала Чен Їн.
— Вибачте, вирвалося, — миттєво перепросила молода жінка.
— Передай іншим, що я буду зайнята найближчі два дні. Скажи їм звертатися безпосередньо до Старійшини, якщо виникне щось важливе.
— Звісно, але, тітко, куди ви йдете?
— Ти ставиш забагато запитань. Я забрала тебе від матері не для того, щоб ти дратувала мене своїми розпитуваннями. Просто роби те, що тобі кажуть! До речі, Лен Цін надсилала нам зашифроване повідомлення з проханням про допомогу. Нікому не кажи, що я наказала тобі переслати це повідомлення до відділення в Куньміні, оскільки вона сама вказала Куньмін як пункт призначення. Тепер, коли Лен Цін мертва, керівництво почне шукати винних. Ти маєш тримати язик за зубами, якщо не хочеш, щоб усіх собак повісили на тебе! — попередила Чен Їн.
— Га? Але чому вони мають звинувачувати мене? Я ж просто дотримувалася протоколу! — здивувалася Су Цінцін.
— Старійшина мертва, і хтось має за це поплатитися. Якщо вони не знайдуть справжнього винуватця, то не зможуть виправдатися ні перед вищим керівництвом, ні перед відділенням Лін'їнь. Вони обов'язково знайдуть цапа-відбувайла. І зазвичай ним стає той, хто зробив найменшу помилку, навіть якщо за звичайних обставин на це ніхто б і не звернув уваги. Дрібниця може коштувати тобі життя, навіть якщо ти тут абсолютно ні до чого! — пояснила Чен Їн.
— Я... я нікому не скажу. Тітко, ви така добра до мене. Якби ви не направляли мене всі ці роки, я б так і залишилася ніким на самому дні. Моя мати не навчила мене нічого, окрім як пити і терпіти побої. Але тепер, дізнавшись, що я Карателька, навіть ті, хто раніше зі мною погано поводився, ставляться до мене з повагою, — сказала Су Цінцін.
— То ти мені вдячна? — піднявши брови, запитала Чен Їн у наївної дівчини.
— Звісно!
— Тоді я маю до тебе прохання. І нікому про це не кажи. Я їм не дуже довіряю, особливо після того, як дізналася, що серед нас є зрадник. Я б не хотіла, щоб вони зіпсували мій план, — промовила Чен Їн.
— Без проблем.
На захід від гори Цзюегуай між двома скелями простягався міст Летючої Скелі. Колись на другій горі сталася трагедія, і з того часу її покинули. Міст Летючої Скелі перетворився на звичайну декорацію.
Молода дівчина висіла на краю мосту. Її ноги бовталися над глибокою ущелиною з гірським струмком.
— Тітко... — дівчина задихалася і відчайдушно борсала ногами.
Її тіло було скуте якоюсь особливою силою, що не дозволяла їй використовувати магію. Вона нічим не відрізнялася від звичайної людини.
Мотузка міцно вп'ялася в її бліду шию. Обличчя посиніло, а очі закотилися. Її спотворене обличчя відображало всю агонію удушення!
— Хіба я не казала тобі, що твоя душа житиме вічно, якщо ти пожертвуєш своїм життям? Ті, хто зробив великий внесок, правитимуть у потойбіччі. Тобі більше не доведеться виконувати чужі накази, ти не будеш страждати чи почуватися меншовартісною. Іди ж, як Синій Диякон, я відкриваю перед тобою двері до Королівства Смерті! — беземоційно промовила Чен Їн.
Су Цінцін охопив жах. Вона не розуміла жодного слова з того, що казала жінка. Вона відчувала нестерпний біль і страх. Вона не розуміла, чому тітка, яка завжди була до неї такою доброю, раптом робить із нею таке.
Вона народилася в злиднях. Її мати щодня лаяла і била її, змушуючи працювати без упину. Саме тітка врятувала її від матері після того, як вона пробудила Елемент Рослин і вступила до магічної старшої школи. Її тітка, Чен Їн, була видатною магесою. Вона працювала в Союзі Примусу — спочатку Карателем, а тепер і Наглядачем. Вона завжди багато працювала. Вона була ідеальною, прикладом для наслідування і людиною, яку Су Цінцін поважала найбільше у світі. Су Цінцін завжди ставилася до Чен Їн як до матері, тоді як свою біологічну матір вважала звичайним сміттям!
Чому жінка, яку вона вважала матір'ю, так із нею чинить? Те, що відбувалося, було гіршим за будь-який кошмар. Жінка, яка подарувала їй нове життя, раптом перетворилася на диявола, який безжально затягнув зашморг на її шиї. Хватка ставала дедалі тугішою. Стосунки між ними, які протягом десяти років були схожими на стосунки матері й доньки, не викликали в жінки жодного сумніву. Вона навіть не послабила зашморг і не пояснила, навіщо вона це робить...
Су Цінцін з усіх сил намагалася підняти голову. Вона знала, що жити їй залишилося недовго, але в ній не було ненависті. Ця жінка дала їй усе, тому вона не скаржилася, коли та вирішила її вбити. Вона лише хотіла побачити, чи примусили Чен Їн це зробити. Вона хотіла побачити, чи жінка відчуває такий самий біль, як і вона, чи є в неї хоч крапля небажання це робити...
Але нічого такого не було!
Зовсім нічого!
Жінка дивилася на неї, як на незнайомку!
Холодний вітер безжально хльостав труп, що поступово втрачав тепло.
Тіло, підвішене на мосту Летючої Скелі, розгойдувалося на вітрі під палючим сонцем. Ніжна шкіра Су Цінцін почала тріскатися від пересихання...
— Там якась дошка звисає біля мосту. Здається, от-от упаде... — раптом вигукнув патрульний офіцер.
Інший офіцер придивився уважніше.
— Дошка? Це... це схоже на тіло!
— Це... це справді воно! О Небеса, викликай підкріплення!