Спершу Мо Фань хотів кинутися навздогін за Гуо Мучжуаном. Проте швидко зрозумів: якщо він піде, то залишить дівчат — Лінлін, Чжун Мі та Ху До — під опікою Чень Біньбіня та Ван Хуа. Чень Біньбінь явно не вселяв довіри, зважаючи на те, як він кинув Ху До напризволяще. А щодо Ван Хуа — на нього теж було мало надії.
До того ж, він і гадки не мав, куди подівся Чжао Ман'янь і що з ним.
Біля лісового струмка вродливий хлопець спирався на високе дерево, грайливим і провокативним поглядом ковзаючи по вирізу на блузці Гуань Сісі. Ложбинка між двома "м'ячиками" була просто приголомшливою, але Чжао Ман'янь не затримував на ній погляд надто довго. Як досвідчений "серцеїд", він знав, що в такі моменти треба дивитися дівчині в очі, навіть якщо його набагато більше цікавили її розкішні й м'які груди. Було життєво важливо дивитися їй просто в очі, щоб переконати, що його наміри йдуть від чистого серця, а не від банальної хтивості!
З іншого боку, Гуань Сісі, схоже, бракувало досвіду. Від його легкого флірту вона вже густо почервоніла.
— Е-е... хіба нам не варто триматися групи? Я чула якісь... якісь моторошні звуки, — тихо промовила Гуань Сісі.
— Усе буде добре. Ти мені не довіряєш? — упевнено сказав Чжао Ман'янь.
— Але... ми ж у диких землях, — голос Гуань Сісі став іще тихшим. Її дихання почастішало.
— Хіба це не ідеально? Мальовничі гори, ліс... і жінка настільки прекрасна, що я ніколи не забуду її, лише раз поглянувши. Мушу зізнатися, я ніколи не буваю таким нетерплячим, але щойно я побачив тебе, то просто втратив над собою контроль. Будь ласка, пробач мені за те, що я так раптово затягнув тебе сюди... — щиро промовив Чжао Ман'янь.
Чжао Ман'янь та Гуань Сісі відстали від групи ще до того, як усі знайшли відірвану руку. Тож вони абсолютно не знали про те, що відбувалося навколо.
Чжао Ман'янь мав надзвичайно вродливе обличчя. Його аристократичні манери та ніжний голос могли звести з розуму будь-яку недосвідчену дівчину. І це точно подіяло на Гуань Сісі, яка зніяковіло опустила очі.
Чжао Ман'янь зрозумів, що це його шанс перейти до "другої бази"... а може, навіть "вибити хоум-ран" просто тут, у цьому мальовничому лісі. Він півроку відновлювався після ран на безлюдному острові. Там він не бачив навіть черепах жіночої статі, що вже казати про жінок. Увесь цей час він лише забруднював океан замість того, щоб поширювати своє насіння по світу!
(ПП: В американському сленгу "бази" в бейсболі часто використовуються як метафори етапів інтимної близькості. "Друга база" — пестощі, "хоум-ран" — повноцінний секс.)
Нарешті він зможе вивільнити ту первісну енергію, яку накопичував цілих півроку. О так!
Чжао Ман'янь нахилився до неї. Його серце ревло, мов хижий звір, проте діяв він ніжно і витончено, як справжній джентльмен...
БАХ!
Поруч у стовбур дерева щось глухо вдарилося. Дівчина миттю розплющила очі. Будучи в диких землях, вона інстинктивно зберігала пильність і з жахом подивилася в бік звуку.
Того, що вона побачила, вистачило, щоб у неї потьмарився розум. Це була закривавлена нога...
Здавалося, це нога людини. Вона все ще була в штанах і черевику, але вище коліна нічого не було!
— А-А-А-А-А!!! — несамовито закричала Гуань Сісі. Їй здалося, що її душа от-от покине тіло.
Обличчя Чжао Ман'яня миттю потемніло. Він роздратовано обернувся, щоб подивитися, який ідіот посмів перервати його справи, але побачив лише відірвану ногу.
Поглянувши трохи далі, він побачив чоловіка, суцільно вкритого кров'ю. Він повз із кущів у їхній бік, відштовхуючись лише руками. Чжао Ман'янь завмер від шоку, усвідомивши, що в чоловіка немає обох ніг!
Позаду нього тягнувся кривавий слід завширшки в півметра, поки він продовжував відчайдушно тягнути себе вперед. На превеликий подив, вони його впізнали. Це був Гуо Мучжуан, той самий, що раніше викликався зривати демонічні гребені!
— Це... це ж Мучжуан! — Гуань Сісі виявилася психологічно міцнішою. Вона не втратила контроль над собою, як це сталося з Ху До. Вона впізнала його, попри те, що його обличчя перетворилося на суцільне криваве місиво!
Гуо Мучжуан із останніх сил виповз із кущів. Тієї ж миті звідти вискочила масивна фігура. Вона мала звіроподібне людське обличчя з іклами кабана. У своїх величезних, схожих на ведмежі, лапах потвора тримала його другу відірвану ногу.
Монстр відкусив величезний шмат ноги, наче якась печерна людина, що вгризається в баранячу гомілку. От тільки це була нога людини! Це видовище було настільки моторошним, що волосся ставало дибки!
— Якого дідька?! Що це за хрінь?! — вилаявся Чжао Ман'янь.
— Допо... допоможіть... — ледве видавив із себе Гуо Мучжуан, захлинаючись власною кров'ю. Він дивився на Чжао Ман'яня та Гуань Сісі переповненими жахом очима, благаючи про порятунок!
— Світловий Захист! — Чжао Ман'янь блискавично застосував закляття світла, щойно побачив, що монстр готується до стрибка. Золотий світловий щит миттю накрив Гуо Мучжуана.
Гірській Людині цього було мало. Те, що якась перешкода відділила її від їжі, розлютило потвору до нестями. Вона перестрибнула через Гуо Мучжуана і кинулася просто на Чжао Ман'яня!
— Даю тобі цілий місяць. Якщо зможеш пробити мій захист — я, бляха, сам засмажу своє м'ясо і згодую його тобі! — прогарчав Чжао Ман'янь, паралельно закінчуючи ще одне закляття. Кільце з каменів, створене Очима Кам'яного Демона, зімкнулося в міцний бар'єр навколо Гірської Людини.
Товсті кам'яні стіни повністю замурували монстра. Потвора оскаженіла і почала несамовито гатити по бар'єру, але той навіть не похитнувся. Бар'єр надійно утримував істоту, наче в клітці.
— Швидше, рятуй його, — кинув Чжао Ман'янь Гуань Сісі.
Вона кивнула і швидко підбігла до Гуо Мучжуана.
Гуо Мучжуан втратив нижні кінцівки. На щастя, монстр лише відірвав йому ноги. Не рахуючи критичної крововтрати, його життєво важливі органи залишилися неушкодженими. Гуань Сісі швидко дістала Мазь Зрощування Кісток і щедро змастила нею рани, щоб тимчасово зупинити кровотечу.
Гуо Мучжуан був неймовірно слабким. Те, що він був магом, давало йому слабкий промінь надії на виживання. Звичайна людина з такими травмами вже давно була б мертвою.
— Він у дуже поганому стані. Якщо ми не знайдемо цілителя найближчим часом, він довго не протягне, — сказала Гуань Сісі.
— Я понесу його. Спочатку знайдемо решту, — відповів Чжао Ман'янь.
— Мгм.
Невдовзі вони знайшли простору галявину, де зібралася решта команди. Гуань Сісі полегшено зітхнула, побачивши, що з іншими все гаразд.
— Я знайшов його дорогою сюди. Що тут відбувається? — Чжао Ман'янь обережно поклав Гуо Мучжуана. Мазь Зрощування Кісток затягнула рани і зупинила кровотечу.
Однак Гуо Мучжуан втратив надто багато крові. Без допомоги цілителя він усе одно помре.
Гуо Мучжуан кволо поглянув на Ху До і прошепотів:
— Ху... Ху До... як добре... добре, що з тобою все гаразд!
— То ти пішов мене шукати? — Ху До геть забула про свій страх, побачивши, в якому він стані.
— А де інший хлопець? — запитав Мо Фань у Чжао Ман'яня.
— Був іще хтось? — здивувався той.
Усі миттю замовкли. За Гуо Мучжуаном справді побіг іще один хлопець, але Чжао Ман'янь урятував лише одного з них. Найімовірніше, той хлопець...
— Вибачте, я не знав. Я відразу помчав сюди, бо його поранення були надто серйозними, — зітхнув Чжао Ман'янь.
Якби він знав, що там є ще хтось, він би зробив усе можливе, щоб урятувати і його. Зрештою, це було людське життя.
— Я піду пошукаю його. Старий Чжао, наглядай за дівчатами, — сказав Мо Фань.
Тепер, коли Чжао Ман'янь повернувся до групи, Мо Фань був набагато спокійнішим. Інакше він би не наважився залишити дівчат, знаючи, якими підступними можуть бути Гірські Люди.
— Я піду з тобою, — зголосилася Чень Ї.
— Чень Ї, краще дочекаймося старійшини тут. Якщо знову щось трапиться... Той хлопець, мабуть, уже мертвий. Достатньо лише подивитися, що сталося з Гуо Мучжуаном! — у голосі Ван Хуа відчувався переляк.
— Ми не можемо його просто так кинути, поки не знайдемо його тіло! Він потрапив у біду лише тому, що хотів допомогти Ху До! — заперечила Чень Ї.
Мо Фань не мав бажання витрачати час на безглузді розмови з іншими. Він швидко рушив у тому напрямку, на який вказав Чжао Ман'янь. Чень Ї миттю пішла за ним. Вона виглядала знервованою.
Ван Хуа не наважився піти з ними. Але його обличчя помітно потемніло, коли він побачив, що Чень Ї йде з Мо Фанем.
— Хм, корчить з себе героя. Він там точно здохне! — роздратовано кинув Ван Хуа.
— Ван Хуа, як ти можеш таке казати? Ти сам злякався допомогти, а тепер ще й насміхаєшся з нього! — обурилася Чжун Мі, якій огидна була така поведінка.
Інші не були безсердечними. Вони щиро поважали Мо Фаня за те, що він мав сміливість зробити крок уперед і запропонувати допомогу, незважаючи на всі ризики.
— Ви що, серйозно думаєте, що той хлопець ще живий після того, що сталося з Гуо Мучжуаном? Через його самодіяльність команда знову розділилася. Якщо ми й далі будемо так дробитися, нас просто переб'ють по одному. Він же просто дилетант, який гадки не має, що робить, але вперто корчить із себе героя! — відрізав Ван Хуа.
Інші не наважилися йому заперечити.
Чжао Ман'янь кинув на Ван Хуа холодний, зневажливий погляд. Він вирішив промовчати.
— Скільки він іще протягне? — запитав Чжао Ман'янь у Гуань Сісі, дивлячись на спотворене від болю обличчя Гуо Мучжуана.
— Щонайбільше дві години, — відповіла дівчина.
— Навіть якщо ми зараз повернемо назад, дорога займе півдня. Немає сенсу просто чекати тут. Нам треба знайти інші команди. Якщо серед них є цілитель, Гуо Мучжуан ще може вижити, — сказав Чжао Ман'янь.
— Ти... ти що, жартуєш? Старійшина наказав нам залишатися на місці і не розбрідатися. Одному Богу відомо, скільки тут цих Гірських Людей. Ми маємо дочекатися старійшину саме тут! — запанікував Чень Біньбінь.
— Тобто ти збираєшся просто стояти і дивитися, як Гуо Мучжуан помирає? — різко запитав Чжао Ман'янь.
— Я цього не казав, я просто констатую факти. У нас нуль шансів знайти інші команди в цьому лісі. А навіть якщо й знайдемо, навряд чи в них буде цілитель! — виправдовувався Чень Біньбінь.
— Якщо так кортить — іди і шукай інші команди сам! — холодно гаркнув Ван Хуа.
— Як ви можете так чинити? Чому б нам просто не піти всім разом? Ці Гірські Люди явно намагаються розділити нас по одному, а це означає, що вони не наважаться напасти, поки ми тримаємося разом... Ху До, хіба ти не згодна? — запитала Гуань Сісі.
В очах Ху До читалася ціла гама емоцій. Вона раз у раз кидала погляди на Гуо Мучжуана, але врешті-решт підсунулася ближче до Чень Біньбіня і сказала:
— Я думаю... краще почекати на старійшину тут.
Чень Біньбінь обійняв дівчину за плечі і додав:
— Так, ми не можемо ризикувати життями решти команди заради того, хто вже й так однією ногою в могилі.