— А-а-а!
Пронзливий крик заскочив усю команду зненацька. Чоловік на ім'я Чень Біньбінь миттю підбіг до вродливої дівчини з волоссям до плечей і панічно запитав:
— Що сталося? Що не так?
— Там рука! — Дівчина з блідим, як крейда, обличчям вказала на щось, що звисало з гілки дерева.
Лінлін теж була поруч. Вона підняла голову і побачила відірвану по лікоть руку, з якої стікала кров. Рана була рваною і нерівною; було очевидно, що її відірвали з шаленою силою!
— Тихо! Ти маг! Навіть якщо ти знайшла понівечені останки, ти не маєш права здіймати галас за таких обставин! — суворо глипнув на дівчину Ван Дакуо.
Обличчя інших молодих магів теж спохмурніли. Більшість із них працювали в офісах і рідко бували в диких землях. Може, вони й бачили трупи раніше, але ніколи не стикалися з чимось настільки жахливим. Вони мимоволі задумалися про те, що ж сталося з власником цієї руки.
— Це зробив демонічний звір із неймовірною фізичною силою, — констатувала Лінлін, уважно оглянувши відірвану кінцівку.
Чень Біньбінь скривився. Навіть він боявся дивитися на руку прямо. Звідки в цієї маленької дівчинки стільки сміливості, щоб так пильно її роздивлятися? Чень Біньбіню стало не по собі, коли він уявив, як людину шматували наживо.
— Старійшино, можливо... можливо, нам краще піти звідси? — стривожено запропонував Гуо Мучжуан.
— Як ми можемо заплющити очі, коли комусь потрібна наша допомога?! — різко відрізав Ван Дакуо.
Він негайно рушив уперед. Іншим не залишалося нічого іншого, окрім як піти за ним, хоча кожен із них відчував, як небезпека невблаганно наближається.
— А це має бути його голова, — раптом сказала Лінлін.
Вродлива дівчина, що йшла поруч із Лінлін, отетеріла. Вона скрикнула і в паніці відсахнулася назад.
Лінлін відсунула велетенський листок, що закривав огляд. На землі дійсно лежала відірвана голова. Але наймоторошнішим було те, що краї рани були нерівними і сильно розтягнутими. Скидалося на те, що голову скрутили і відірвали грубою силою!
— Сліди скручування, розривів і укусів... найімовірніше, це Гірська Людина! — сказала Лінлін Мо Фаню.
Лінлін мала на увазі не звичайних людей, що живуть у горах. "Гірська Людина" — це назва виду демонічних звірів. Зовні вони трохи нагадували людей, але мали ікла, як у диких кабанів, шкіру, тверду, мов кора дерева, і лапи, схожі на ведмежі. Вони не володіли магією, але були одними з найсильніших демонічних звірів у плані фізичної міці.
Вони були надзвичайно швидкими і майстрами засідок. Їхній стиль убивства завжди був найжорстокішим — вони просто розривали свою здобич на шматки.
Зазвичай Гірські Люди мешкали в прадавніх лісах. Наприклад, величезна їхня орда жила в Шеньнунцзя. Зустріти Гірських Людей тут, на горі Куньюй, було справжньою несподіванкою!
Ван Дакуо не став заперечувати припущення Лінлін, оскільки й сам помітив на землі великі сліди. Гірські Люди були не набагато більшими за звичайних людей — їхній зріст коливався від двох до чотирьох метрів. Лише Гірські Люди могли залишити такі глибокі й великі босі сліди, адже будь-який мисливець великої статури носив би взуття!
Крики вдалині свідчили про те, що попереду ще могли бути живі люди. Група продовжила шлях, але вродлива дівчина, що йшла з Чень Біньбінем, була надто налякана, щоб іти глибше.
Вона бачила понівечені тіла лише по телевізору, і навіть там усе виглядало відносно "чисто". Але те, що вона побачила тут на власні очі, було просто нестерпно жахливим. Страх повністю її паралізував.
— Я не піду! Я нізащо не піду далі в цей ліс! — зі сльозами на очах заявила дівчина.
— Нам треба йти, інакше ми відстанемо від групи, — Чень Біньбінь тягнув її за собою, спостерігаючи, як інші поступово зникають у гущавині.
Решта команди вже пішла вперед. Дерева тут росли дуже щільно. Щойно розрив сягав сотні метрів, знайти групу знову ставало вкрай важко. Чень Біньбінь ледве встигав тягнути за собою дівчину. Його пробив холодний піт, коли він почув якийсь шурхіт неподалік.
— Через тебе ми тут помремо! — люто вибухнув Чень Біньбінь. Він просто кинув дівчину і поспішив уперед, щоб наздогнати інших.
— Не залишай мене саму!...
Запах крові ставав усе нестерпнішим. Мо Фань і Ван Дакуо йшли попереду. Щойно Мо Фань розсунув кущі руками, він побачив кривавий силует із масивними м'язистими лапами...
— Покидьок, і куди це ти зібрався?! — люто заревів Ван Дакуо і миттю кинувся в погоню за Гірською Людиною.
Відчувши наближення сильного мага, потвора прискорилася. Вона швидко прослизнула між деревами і зникла.
Мо Фань не став її переслідувати. Він опустив погляд і побачив на землі жахливу купу понівечених останків. Було неможливо розпізнати, кому саме вони належали раніше.
Хоча Мо Фань звик бачити кров і смерть, жорстокість Гірських Людей усе одно змусила його здригнутися.
Невдовзі підтягнулася й решта групи. Декого знудило, щойно вони побачили закривавлене місиво на землі. Таке видовище вибило б із колії навіть бувалих мисливців, що вже казати про цих магів, які рідко бували в диких землях.
— Де старійшина? — запитав Гуо Мучжуан.
— Погнався за Гірською Людиною. Він занадто швидкий, я б за ним не встиг, — відповів Мо Фань.
— Га? Як старійшина міг просто залишити нас самих? Що нам тепер робити? — запанікувала магеса на ім'я Чжун Мі.
— Чому вас так мало? Де решта? — Мо Фань озирнувся і зрозумів, що Чжао Ман'янь, Чень Біньбінь і та вродлива дівчина зникли. Хоча ще мить тому вони йшли не так далеко позаду.
Чень Ї обернулася і з жахом виявила, що за ними нікого немає.
— Чому... чому вони не трималися разом із командою?! — нервово випалив Ван Хуа.
— А-А-А-А-А!!! — Раптом із того боку, звідки вони прийшли, пролунав пронизливий крик.
Він був сповнений такої агонії, ніби людину піддавали пекельним тортурам. Від цього звуку в усіх присутніх мороз пішов по шкірі.
— Це... це схоже на Ху До! — з жахом промовила Чжун Мі.
— З нею щось трапилося?
Обличчя всіх побіліли, коли вони згадали понівечені тіла й закривавлені останки, які щойно бачили.
— Хух... хух... я ледве вас наздогнав. Ви чого так швидко бігли... — раптом із кущів вивалився Чень Біньбінь, важко хапаючи ротом повітря.
Щойно він трохи віддихався, його погляд упав на закривавлені останки на землі. Він інстинктивно придивився ближче і, зрозумівши, що це, миттєво схилився в нападі нудоти. Він ще довго не міг вимовити й слова.
— Хіба Ху До не йшла з тобою? — широко розплющив очі Гуо Мучжуан.
— Га? Я злякався, що ми відстанемо, тож побіг уперед, а вона мала йти за мною. А що з нею? — не зрозумів Чень Біньбінь.
— Ти... ти сучий сину! Якщо з нею щось станеться, я тобі цього не пробачу! — розлютився Гуо Мучжуан. Не чекаючи рішення інших, він швидко кинувся назад, туди, звідки лунав крик Ху До.
— Не йди туди сам! — гукнув худорлявий хлопець, що стояв поруч із Гуо Мучжуаном. Він зціпив зуби і побіг слідом за ним.
Решта залишилися на місці. Той, на кого вони покладалися найбільше — Ван Дакуо — зник десь у глибині лісу. Якщо вони продовжать блукати наосліп, то можуть назавжди втратити з ним зв'язок.
Тим часом Чжао Ман'янь та інша дівчина відбилися від групи. Мо Фань не хвилювався за Чжао Ман'яня — той міг легко постояти за себе. Мо Фаня набагато більше турбувала Ху До, яку Чень Біньбінь залишив саму. Залишатися наодинці в такому місці було смертельно небезпечно!
— Для демонічних звірів Гірські Люди напрочуд розумні. Навіть найслабші з них знають, як працювати в команді, щоб загнати здобич у пастку... — сказала Лінлін.
— Думаєш, Гігантська Фіолетова Липа привабила їх сюди? — запитав Мо Фань.
— Важко сказати. Гігантські Фіолетові Липи зазвичай надають прихисток більш нейтральним створінням. Не думаю, що вони були б у захваті від Гірських Людей, яким щодня треба з'їдати кількох живих істот, — відповіла Лінлін.
— До речі, раніше ми чули багато криків, ніби напали на цілий загін. Але якщо скласти до купи всі залишки, які ми бачили, виявиться, що загинула лише одна людина... — замислено промовив Мо Фань.
— Слухайте, чи зараз справді вдалий час для таких обговорень? Б'юся об заклад, ці потвори вже зжерли всіх інших! — вигукнув блідий як смерть Чень Біньбінь, трохи оговтавшись.
— Це просто виглядає дуже дивно... — сказав Мо Фань.
Поки Мо Фань розмовляв із Лінлін, у сусідніх кущах щось раптом зашурхотіло. Усі миттю напружилися і повернулися в той бік. Вони підсвідомо почали будувати Зоряні Орбіти та Зоряні Візерунки різних кольорів.
Але з кущів вийшла струнка вродлива дівчина. Група остовпіла — це була Ху До!
Дівчина здавалася трохи відстороненою, ніби ще не оговталася від переляку. Побачивши, що всі дивляться на неї з порожніми обличчями, вона боязко запитала:
— Що... що не так?
— Ти нікого не зустрічала дорогою? — швидко запитав Мо Фань, відчувши, що тут щось нечисто.
— Ні, я просто злякалася. Думала, що загубила вас. Чень Біньбінь теж мене не почекав... — тихо відповіла Ху До.
— Але... але ж ми чули твій... — Чжун Мі ледь знаходила слова.
— Я не видавала жодного звуку! Я так боялася привернути увагу монстрів, що весь час затуляла рот рукою... — Ху До теж виглядала абсолютно спантеличеною.
Мо Фань і Лінлін миттю обмінялися тривожними поглядами!
— Лайно! Схоже, Гуо Мучжуан та той інший хлопець побігли просто в пастку! — вилаявся Мо Фань.
— Якого біса взагалі відбувається? — Ван Хуа остаточно перестав щось розуміти.
— Боюсь, що Гірські Люди навчилися імітувати наші голоси. Схоже, Гуо Мучжуан та його друг зараз у серйозній біді! — незвично впевненим тоном заявила Лінлін.