Тридцять кілометрів на північ від Фейняо знаходилася вілла — власність групи Лінь.
Зазвичай тут було мало людей. Більшість з них приїжджали сюди у відпустку. Місце було привабливим: поруч море і пляж.
Була лише друга половина дня. Тепле сонячне проміння лягало на пісок. Пляж іскрився золотавим світлом, разом із відблисками на поверхні моря створюючи миловидну картину.
Але в одному з кутків пляжу жінка впала на землю, притиснувши до вуха телефон. Вона ридала в розпачі!
Останні роки Лінь Ці нарешті змогла хоч трохи вийти з тієї безодні відчаю, яка переслідувала її три роки — адже її син Сяо Ді нещодавно відзначив свій перший рік. Його невинна усмішка була для неї найкращими ліками.
Та минулої ночі вона знову згадала про свою першу дитину Сяо Цзіня, що досі вважався зниклим безвісті. Щоб вшанувати пам’ять першого сина, вона взяла з собою Сяо Ді і приїхала на те місце, де колись пережила той жах. Нічого не підозрюючи, вона знову зазнала нервового зриву.
— Заспокойся, треба заспокоїтися, слухай мене! — голос Лінь Цзюньсяня лунав з іншого кінця трубки.
— Як мені заспокоїтись? Мій... мій Сяо Ді, мій син!
— Хочеш, щоб щось погане сталося з Сяо Ді? Він же тільки-но зник — ми ще встигнемо. Якщо ти хочеш врятувати його, заспокойся і негайно розкажи мені, що сталося! — попросив Лінь Цзюньсянь.
Почуті слова трохи повернули жінку до тями. Сяо Ді був у неї один, і вона ні за що не погодилась би відпустити його.
Лінь Ці зібрала думки за кілька секунд і одразу ж розповіла Ліню Цзюньсяню всі деталі події.
— Добре, я пришлю людей за тобою. Залишайся в безпечному місці і чекай, — сказав Лінь Цзюньсянь.
— Брате, ти мусиш врятувати Сяо Ді. Я прошу тебе, я благаю! — знову захлинувшись сльозами, благала Лінь Ці.
У залі для нарад обличчя Лінь Цзюньсяня сіпнулося. Після розмови голос його двоюрідної сестри все ще звучав у нього в голові, а очі почервоніли від хвилювання.
Він глибоко вдихнув і тремтячим голосом промовив: «Я вже одного разу завинив перед тобою, більше це не повториться, ніколи!»
Після цього він припинив дзвінок; важке дихання Лінь Цзюньсяня луною віддавалося в кімнаті.
Ридання жінки завдало всім тяжкого удару по серцю — особливо коли вони принишкли, згадавши, що понад сто родин переживали таку ж трагедію...
— Схоже, Багряні Летючі Демони полюбляють їсти немовлят живцем, — порушив тишу Мо Фань.
— Ти що, серйозно? Мусив саме зараз це казати?! — різко відрізав Гун Юй.
— Ти тут єдиний, у кого ще залишилося почуття справедливості! — зауважив Мо Фань. — За її описом, немовля викрав Морський Мавп'ячий Монстр. Ці Морські Мавпи, очевидно, приносять дітей Багряним Летючим Демонам, і ті їх їдять живими. Тобто дитина все ще буде живою, коли ця Мавпа віднесе її до Багряних Летючих Демонів. Якщо ми знайдемо і наздоженемо ту Морську Мавпу, ми зможемо повернути дитину живою!
— Мо Фань правий: Морська Мавпа пробралася у зону безпеки. Вона діятиме обережно при відході — тож це все ще дає нам шанс встигнути! — втрутилася Нань Юй.
— До речі, пане Лінь, скажіть своїм людям, щоб офіційно зареєстрували зникнення, але не говоріть, що дитину викрала Морська Мавпа. Просто скажіть: «зник», — звернувся Мо Фань до Лінь Цзюньсяня.
— Що ви маєте на увазі? — здивувався Лінь Цзюньсянь.
Його двоюрідна сестра чітко сказала, що сина забрала Морська Мавпа. Чому ж тоді це приховувати?
— Правду казати — марно. Уряд і так знає, що Морські Мавпи причетні до зникнень, тож вони не стануть діяти. Але ми можемо використати цю ситуацію як приманку, — пояснив Мо Фань. — Нам треба, щоб вона нам допомогла — щоб разом ми змогли відновити справедливість за її сина...
Лінь Цзюньсянь почувався смішно, почувши ці слова, але згодом усвідомив — у цьому є раціональне зерно.
Якщо вони швидко не викриють правду, постраждає ще більше людей — так само, як його двоюрідна сестра. Якби він тоді, коли зник Сяо Цзінь, зміг знайти винуватця, ця трагедія не повторилася б. Керуватися лише емоціями — значить накликати ще більше болю.
— Добре, я поїду негайно, — кивнув Лінь Цзюньсянь.
— Хмм, я відшукаю того, хто за цим стоїть, і роздеру його на шматки! — похолодно промовив Цзян Юй.
— Довірте Сяо Ді нам — врятуємо його перш ніж Морська Мавпа донесе його до Багряних Летючих Демонів, — серйозно відповів Мо Фань.
Лінь Цзюньсянь глянув у рішучі очі Мо Фаня й глибоко зітхнув.
— Врятуйте мого племінника, — прошепотів він, — я готовий зробити все, щоб віддячити вам...
— Все нормально, — відповів Мо Фань. — Якщо ми просто стоятимемо й нічого не робитимемо, то будемо нічим не кращі за тих людожерів.
Лінь Цзюньсянь вирушив негайно. Цзян Юй і Му Тін’їн попрямували до відповідних відомств і чекали, поки наша «приманка» не спрацює.
— У мене є Чарівні Крила, я можу підняти когось із собою. Мо Фань, часу в нас обмаль — вирушаймо зараз у їхні володіння! — сказав Чжао Ман’янь.
— Гайда, — не марнуючи часу, відповів Мо Фань.
Час ішов, а відстань до території Багряних Летючих Демонів становила близько тридцяти кілометрів. Якщо Морська Мавпа була швидкою, вони могли б і не встигнути.
Двоє вибралися на дах. Чжао Ман’янь заплющив очі; його тіло миттєво заблищало золотом, а з-під спини виросли лускаті крила — немов виковані з чистого золота.
Мо Фань трохи посміявся: золоті Чарівні Крила виглядали надто помітно. Але перш ніж він встиг щось сказати, Чжао Ман’янь уже схопив його й зі стрибу кинувся з даху будівлі в понад п’ятдесят поверхів...
— Звідки в тебе Чарівні Крила? — крикнув Мо Фань у польоті.
— Я, Чжао Ман’ян,ь маю хіба що гроші, — гордо відповів Чжао Ман’янь.
— Ти почнеш мати трохи совісті, коли ми врятуємо дитину, — буркнув Мо Фань.
— Але чи встигнемо ми? — все ж занепокоївся Чжао Ман’янь.
— Звісно! — твердо заявив Мо Фань.
Золоті крила Чжао Ман’яна поступово розкрилися, і вони, пролітаючи повз тридцятий поверх скляного хмарочоса, попрямували в бік океану на повній швидкості. Будівля сім'ї Лінь була значно вищою за сусідні, тож Чжао Ман’янь використав імпульс від старту і розвинув шалену швидкість.