Відповідь Мо Фаня залишила Хань Цзі без слів.
Хіба він не мав скласти клятву, що неодмінно повернеться з доброю звісткою?
Та Хань Цзі лише махнув рукою після короткої паузи. Ніхто не знав, які небезпеки чатували на них усередині Темної Безодні. Він навіть не був певен чи взагалі ще був живим усередині Верховний Маг Лу Хуань, якого затягнуло в Темну Безодню напередодні. А вже про те, чи зможуть вони все ж таки відшукати Стародавнього Короля, годі було й казати...
Хань Цзі розвернувся й пішов.
Його величні темно-золоті обладунки не могли приховати того, наскільки він постарів і змарнів від постійних турбот про безпеку міста.
Мо Фань не знав, чи образили його слова Хань Цзі. Та це вже не мало значення. Темна Безодня була зовсім поряд. Попереду стелилася дорога, повна невідомого. Ззовні вона скидалася лише на шлях до смерті. До того ж він був фальшивим нащадком Стародавнього Короля. Якби не Підземне Святе Джерело, його давно розірвало б на шматки!
— Ходімо, в нас немає часу! — озвався Фан Гу.
Мо Фань кивнув. Він уже збирався відповісти, та раптом помітив худорляву постать у вітрі.
Здавалося, ніби ця постать застрягла у холодних потоках повітря, хитаючись, немов тоненька травинка, готова от-от зламатися...
Мо Фань придивився й отетерів.
— Це Лю Жу!
— Вона вже майже не тримається проти вітру.
— Дурепа! — вилаявся Мо Фань. Його голос ще не стих у завиванні вітру, а він уже кинувся в бік дівчини стрімкою тінню.
На щастя, Лю Жу була не так уже й далеко. Інакше вітер давно б затягнув її в Темну Безодню. А опинись вона у вирі — врятувати її вже було б неможливо, хай би яким могутнім він був.
Мо Фань схопив Лю Жу. Він виразно відчув, як могутня сила тягне її до Темної Безодні.
Разом із нею він почав ковзати по землі під впливом цієї тяги. Фан Гу, Су Сяолоу, Чжан Сяохоу одразу ж кинулися на допомогу. Всі четверо вчепилися в Лю Жу одночасно, але й їх теж почало втягувати в Темну Безодню.
— Малий Кулоне, дай трохи світла!
Мо Фань міцніше пригорнув Лю Жу до себе, щоб енергія Підземного Святого Джерела огорнула й її постать.
На щастя, Лю Жу була доволі тендітна. Хоч сяйво Малого Кулона й мало захищати лише одну людину, та воно ледь-ледь змогло охопити і її, наділивши захистом.
Тягнуча сила нарешті зникла. Четвірка полегшено видихнула.
— Панночко, ти вирішила себе згубити? — насупився Мо Фань.
— Я... я просто хотіла провести тебе... не думала, що мене затягне вітром... — Лю Жу збентежено зашарілася. І не лише через брехню — Мо Фань тримав її так міцно, що їй бракувало повітря!
— Твоє щастя, що я теж не нащадок Стародавнього Короля! Я так само покладаюся на Підземне Святе Джерело. Інакше вітер розірвав би тебе вщент. Президент, може ви... блін, а де він? — Мо Фань уже збирався попросити Хань Цзі відвести Лю Жу назад, та помітив, що того й слід простив.
— Повертати її зараз неможливо, — сказав Фан Гу. Йдемо разом. Якщо твоє Підземне Святе Джерело здатне захистити її від вітру, то вона витримає й стрибок у Темну Безодню.
— Угу, ходімо, — погодилася Су Сяолоу.
Мо Фань нічого не міг вдіяти, хоч і був зворушений наміром Лю Жу. Та зараз їхнім першим і найважливішим завданням було вижити в цій хаотичній ситуації — а вже потім думати про щось інше...
Чим далі вони просувалися, тим сильнішими ставали холодні вітри, що перетворилися на гігантський смерч, закручуючи все довкола в суцільний хаос. Неподалік не було видно жодного мерця, наче вони вступили в інший світ.
Темна Безодня мала знову зміститися ще до світанку, тож у них залишалася менш ніж одна ніч, аби розв’язати загрозу. Вони не сміли гаяти ані миті.
Спершу здавалося, що вони готові стрибнути без жодних вагань — адже кожен ніс на собі важкий тягар. Але коли вони насправді підійшли до краю Темної Безодні й кинули погляд униз, у кожного з них серце мало не вистрибнуло з грудей. Було таке відчуття, ніби всі нутрощі перекрутилися й сплелися вузлом, а тіла судомно здригалися.
Будь-хто, хто страждав би на трипофобію, миттєво знепритомнів би від побаченого в Темній Безодні... Ідеальніший опис, ніж «пекельні горни́ла», годі й підібрати. Найпотворніші демони, дияволи й чудовиська лежали там, звалені в купи, немов на сміттєзвалищі!
Мільйони криків, стогонів і вересків змішалися докупи. Звуки пронизували саму душу, а тіла корчило від болю!
Су Сяолоу та Фан Гу походили з сіл, де бачили нежить щодня, але навіть у них обличчя стали смертельно блідими.
Якщо ж справді імператорська гробниця їхніх предків лежала під Темною Безоднею, то які ж то гріхи довелося скоїти, аби породити таку моторошну прірву?!
— Фан Гу, ти тут найстарший, тож іди... — сказав Мо Фань.
— Відверто кажучи, я швидше переламаю собі шию, ніж стрибну туди. Я певен, що душі всіх, хто тут помре, залишаться тут назавжди. Ненависть, накопичена за тисячі років, катує ті душі, що вже зазнали жахливої смерті. Навіть страшно уявити, наскільки спотворені й огидні ті демони там унизу, — відповів Фан Гу.
Стрибнути вниз із заплющеними очима було неможливо. Їхні душі буквально прагнули вирватися з тіл і втекти, аби врятуватися!
— Я піду, — зголосився Чжан Сяохоу, побачивши, що і Фан Гу, і Мо Фань вагаються.
Адже це була вже не перша його зустріч із Темною Безоднею. Стоячи на краю пекельної горни́ли вдруге, Чжан Сяохоу почувався значно спокійніше.
Хоча спокійніше — це лише в порівнянні з тим, що він відчував уперше. Насправді ж Чжан Сяохоу ясно відчував, як монстри й зомбі знизу ніби дряпали його скальп. Якби в місті було на кілька сотень тисяч мирних жителів менше, він, може, й відмовився б від цього всього та пішов додому. Ба навіть більше — йому здавалося, що цивільні, яких використали як приманку, помирали щасливішою смертю. Порівняно з цим їхня загибель була мов відпочинок у гарячих джерелах...
— А що, якби ми стрибнули разом?
— Гаразд.
Мо Фань усе ще міцно тримав Лю Жу. Навіть після глибокого вдиху, коли він зістрибнув з краю, він не насмілився послабити обійми.
Лю Жу також не була нащадком Стародавнього Короля. Вона мусила покладатися лише на слабке сяйво Підземного Святого Джерела. І коли Чжан Сяохоу, Фан Гу та Су Сяолоу пірнули в Темну Безодню, Мо Фань не мав іншого вибору, як стрибнути слідом, тримаючи Лю Жу на руках.
Йому зараз було зовсім не до брудних думок. Не мало значення, наскільки тісно він її пригортав. А от Лю Жу була така налякана, що майже втратила свідомість.
У Темній Безодні літало безліч демонів. Саме вони були джерелом вітру, що шаленів довкола. Кожен демон здіймав порив, міцний, немов буря. А коли вітри від десяти тисяч демонів накладалися одне на одного — можна було легко уявити, що чекало будь-яке живе створіння, яке опинилося б усередині.
Мо Фань уже нічого не бачив довкола. Навіть думки його завмерли. Холодний вітер не міг прорвати світловий бар’єр Малого Кулона, та ненависть, яку він ніс, проникала крізь усе — вривалася в його спогади й свідомість...