— Брудно, — відвернула руку Лінь Вейся.
— А мені байдуже, — хрипло відповів Бань Шен.
Він підняв очі на дівчину перед собою. Сьогодні Лін Вейся зняла слуховий апарат для бігу, її довге чорне волосся, наче шовк, були зібрані в хвіст, відкриваючи чистий лоб, а на віскі падали окремі пряди.
Вона заплила дві косички, що звисають на груди, і в поєднанні із синьо-білими спортивними штанами виглядала невинно та задирливо.
Бань Шен потягнув за одну з м'яких темних косичок, озираючись її від ніг до голови, і недбало зауважив:
— Чому це ти була талісманом?
Але, кажучи це, його долоня вже потяглася до її білосніжного стегна, але Лін Вейся шлепнула його по руці:
- Ти талісман. Пішли в лікарню.
Два дні змагань пролетіли швидко. На церемонії закриття в залі було шумно, директор оголосив загальні результати.
У серії 3-го класу "А" всі затихли в очікуванні. Коли комісія оголосила, що перше місце за загальним числом займає 3-й клас "А" - спалах емоцій.
— Уа-а!
— Круто!
« Зазвичай ми не виявляємо себе, але коли показуємо, хто тут найкращий!
Натовп дуже зрадів, коли дівчата верещали і сміялись, хлопці плескали один одному по ладонах, а класний керівник Лао Лю стояв у останньому ряді й посміхався.
Ніхто не знає, хто з хлопців почав першим: двоє підхопили лао Лю під коліна, два стали ззаду і всі разом кинули його в повітря.
Навколо них збиралося дедалі більше учнів, і лао Лю, зазвичай такий серйозний, на цей раз не витримав - на його обличчі відобразився переляк.
Кожного разу, коли вони підкидали Лю вгору, натовп голосно кричав:
— Ми - 3-й "А"!
- Ми перші!
— Перші!
У натовпі було тісно, часто доводилось стикатися з труднощами. Дехто використовував сумотою, щоб звести рахунки.
- Де мої окуляри? - Хтось кричав.
- Це ти, чорт візьми, наступив на мої окуляри!
- А ти мені сорочку порвав, так що вона тепер просвічує! — огризнувся той.
У натовпі Лінь Вейся обернулась, шукаючи Бань Шена. Він стояв на тому ж місці.
Вона побачила його.
Їхні погляди зустрілися, і вони обмінялися легкими усмішками.
Вітер був теплий, небо - ясний, а сміх юнаків і дівчат розносився над шкільним подвір'ям.
Це було їх сімнадцятилітня.
Увечері в ресторані у центрі міста було призначено святкову вечерю. Лао Лю випив пару рюмок білого вина і вже почав свою набридливу промову.
І, поглянувши пару разів, тримаючи в одній руці келих, а другий показав на учнів і тремтів:
- Ви, учні, самі...
« Найгірший клас », — перебив Цю Мінхуа, кидаючи арахісом в рот.
Лао Лю повторював цю фразу десятки разів, у всіх вуха завивалися. Але цього разу Лю Сіпін посміхнувся і похитав головою:
— Один з найкращих класів, які у мене були. Принаймні в тройці.
Учні просіяли від задоволення, підняли келихи, сміх і жарти знервували в хрумалі.
На відміну від шумного залу, на вулиці було тихо. Біля стіни стояли хлопець і дівчина, пуська дим.
Нін Чао тримав у зубах сигарету, його голова була злегка нахилена, профіль різкий і мужній. У руці він стискав запальничку і підніс оранжево-червоний вогник.
Лю Сицзя опустила голову, в її алих губах була біла сигарета. Фітіль торкнувся полум’я, і дим тонкими струмками піднявся вгору.
— Ти швидко бігаєш, — підійняв брову і безцільно крутив запальничку Нін Чао.
Лю Сицзя випустила клуб диму з задоволеним виглядом:
- Звичайно, я завжди доводжу все до досконалості.
- Ти записалася через Лінь Вейся, так? Вона боялася, що ніхто не запишеться і їй буде ніяково.
— Не твоя справа, — відповіла Лю Сіцзя.
- Ні, моє.
Нін Чао опустив голову і посміхнувся, не ставши їй перелічити. Після цієї розмови вони раптом замовкли, немов не знаючи про що ще говорити.
Але атмосфера була на диво спокійна і мирна — не те, що раніше, коли вони постійно сварилися та не виносили одне одного.
Сигарета швидко докурена. Крашені нігті затушили окурок. Лю Сицзя простягнула руку, її лилися очі прищурилися, і вона серйозно подивилася на нього:
— Давай офіційно помиримося.
Рукопичнатія — і всі образи забуті.
Її біла рука так і висіла в повітрі, але відповіді не було. Лю Сицзя нахмурилась і хотіла прибрати руку, як раптом Нін Чао мигцем глянув на неї.
Хлопець стиснув руку в кулак і злегка торкнувся її долоні.
Потім він пройшов повз, не обертаючись, і кинув через плече:
— Пошли, то лао Лю знову нас застукає. Не хочу знову від твоєї волосини відпливатися.
— Скільки разів говорити, у мене на руках немає волосся! Це у тебе руки волосячі! — Лю Сицзя обурився, йдучи за ним.
Компанія перебралася в караоке-клуб. Коли люди п’яні, то напруження в голові послаблюється. Лю Сицзя пила рюмку за брухткою і була вже на межі того, щоб відключитися.
Останнім часом вона залежна від кави, бо любила прискорене серцебиття і запаморочення. Їй здавалося, що так вона повністю контролює своє життя.
Але, здається, алкоголь теж непоганий.
Раптом її знудило, і вона, затиснувши рот рукою, вибігла в туалет наприкінці коридору, де його вирвало.
Вона підійшла до мушлі, відкрила кран і почала плескати воду в обличчя.
Раптом кран перекрили, і настала тиша. Люба Шіцзя підняла голову і, повернувшись, побачила поряд дівчину з м'яким обличчям. Вона серйозно сказала:
— Прости.
Лін Вейся нічого не відповіла, просто витерла руки паперовим рушником.
Лю Сицзя не образилась, а мала право вибачатися. Лін Вейся скомкала серветку, кинула її в урну і вийшла, не обертаючись.
— Я поверну тобі все по-своєму, — крикнула Лю Сицзя їй слідом.
Лінь Вейся на мить завмерла, а потім пішла далі.
Лю Сицзя подивилася у дзеркало на своє яскраве, але втомлене обличчя і знову відкрила кран. Коли ж вона зрозуміла, що неправа?
Коли на форумі випадково побачила цю фотографію? Або коли її тіло ставало все більш виснаженим?
На цих змаганнях Лю Сицзя глянула на ту дівчину по-новому. Під час бігу, коли кисню не вистачало і голова порожня, здавалося, що вона ось-ось помре, але в цей момент у її думках промайнула саме вона.
Наприкінці місяця під час важливого тесту Лю Сіцзя пропустила два предмети — вона заперлася в спортивному коморі.
Там вона сиділа на краточках, обхопивши коліна. Зима напала, і було холодно та сиро.
Чим глибше вона занурилась у темряву, тим більше думала:
« Чи вона була такою ж? »
« Чи їй теж боляче? »
Увечері, приклонившись до стіни, замерзла до синіви, голодна і втомлена, вона кілька разів втрачала свідомість. Лю Сіцзя дістала телефон і зайшла на шкільний форум Шенгао.
Це була фотографія, яку вона випадково побачила у популярному пості перед змаганнями. Вона знову її відкрила.
На фото були дві дівчини.
На уроці фізкультури Лю Сіцзя тренувалася в бігу на сто метрів. Вона завжди була вимоглива до себе, а спринт був її слабким місцем, тому вона тренувалася знову і знову.
На останньому ривці, коли вона бігла вперед з напруженим обличчям, і вітер розвівав прядь волосся, яке вибило з хвоста, вона побачила Лінь Вейсь, яка спокійно чекала її біля фініша, тримаючи в руках її куртку. Погляд Лю Сицзя раптово пом'якшився.
Лін Вейся теж дивилася на неї своїми бурштиновими очима.
Цей момент був запечатаний на фото.
А підпис: « Вона і вона.
Зліза впала на екран телефону, і зображення розплилося.
Лінь Вейся, мабуть, ніколи не пробачить її.
Але вона повинна повернути борг.
Лю Сицзя пробула в комоді о пів на дванадцяту вечора, поки охоронець не знайшов її без свідомості і звідти витягнув.
Вона пробула там вдвічі довше, ніж потрібно, і пропустив два екзамени.
Коли Лао Лю дізнався про це, він суворо відчитав Лу Сіцзя і пригрозив відвідати її сім'ю на будинку.
Коли Вен Ліянь побачила в табелі Лю Сіцзю два нуля, вона ніяк не зреагувала, а потім різко розвернулась і зі усієї сили вдарила рідну дочку по щоці.
Лю Сицзя була слабка, вона втратила рівновагу і впала на підлогу. На її блідій щоці відбилися п'ять червоних пальців, з кутка губ стікала кров.
— Безпогана, - холодно подивилася на неї зверху вниз Вен Ліянь.
Після цього Лю Сіцзя протримали взаперті цілий тиждень.
Коли Лінь Вейся дізналася про це, вона не пропустила ні слова, але зламала олівець, яким писала.
Коли шум вщухнув, все знову зосереджувалося на навчанні - тут це означало зосередитися на своїх власних справах, але атмосфера в класі стала набагато привітнішою.
Час швидко збіг — настав листопад.
Лінь Вейся теж старанно готувалась до екзаменів, але перед нею постало важке завдання. Виявилось, що викладач, з яким вона познайомилася на конкурсі в Цінбеї, рекомендував її для участі у брендовому заході там.
Вона цілий день тримала в руках запрошення, думала про це і вирішила відмовитися. Бань Шен в цей час малював маркером на своєму глобусі, почувши новину, він підняв очі і запитав:
- Чому ти любиш віолончель?
Лінь Вейся на мить замислилась і рваним голосом відповіла:
- Я втратила слух на праве вухо ще в дитинстві. Через навколишнє середовище я завжди була замкнутою. І в значній мірі... Музика врятувала мене.
Справді, завдяки музиці вона вижила. Вона говорила це будничним тоном, але Бань Шен знав, що віолончель для неї дуже важлива.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno