- Тоді чому ти відмовляєшся? — запитав Бань Шен.
Лінь Вейся підпірила рукою підборіддя і посміхнулась:
- Тому що я реаліст, а не казкова принцеса.
Лін Вейся знала, що зробити це своєю професією і прагнути мрії неможливо - її сімейне становище не дозволялось, і вона б цього не зробила.
Іноді можна грати на віолончелі вже добре. Для неї музика - це притулок, ліки від усіх недуг.
- У реальному житті також є місце музики. Слухай мене, - помедлив, сказав Бань Шен, — в житті рідко побачиш те, що тобі насправді подобається. Або того, хто тобі по-справжньому подобається. Якщо зустрінеш, тримайся за нього.
Його слова зворушили Ліну Вейся. Її пальці інстинктивно погладили її ім'я, надруковане на запрошенні, і кінчики пальців відчули тепло.
Зрештою вона передумала і зв'язалася з викладачем в Цінбеї, підтвердивши свою участь. Той у свою чергу домовився з організаторами про проживання і квитки.
Їх призначили на ці вихідні.
Бань Шен кивнув, опустивши голову, і заткнувся в телефон, щось роблячи. Лін Вейся запитала:
- Що ти робиш?
— Я замовлю квиток, полечу з тобою, — відповів він, як і раніше.
Лін Вейся поклала руку на його телефон. Хлопець підняв голову, вона сказала:
- Там мене зустрінуть, і до того ж... Я не хочу надто покладатися на тебе.
Бань Шен на мить поспішав, але, подумавши, що вона сказала це гаряча, легонько вщипнув її за щічку і посміхнувся:
- Я тут, щоб на мене покладалися.
Лінь Вейся посміхнулась, але нічого не відповіла.
У вихідні вона сіла на літак з Нанцзяня в Цзинбей. Трохи читала в польоті, потім її зморив сон, вона опустила шторку і попросила у стюардеси плед.
Лін Вейся задрімала, потім трохи посиділа, дивлячись у вікно, пообідила, і нарешті літак приземлився в Цінбеї.
У салоні почувся ніжний жіночий голос: « Дами і панове, наш літак прибув до аеропорту Цінбей. Температура за бортом - 5 градусів, літак заходить на стоянку ...."
Вийшовши з літака, вона відчула холодний вітер і здригнулася. Під час подорожі до багажної стрічки вона не втрималась і чхнула.
Як тільки вона пройшла контроль, її зустрів спеціальний співробітник. Коли вчитель побачив, що її бліді щітки почервоніли від холоду, турботливо сказав:
— Дістаньте з чемодана теплу куртку, одягніть. У Цінбеї така погода, зазвичай серед южанів важко звикнути до неї.
— Ладно.
Лін Вейся присіла на кортички, дістала з валізи теплу куртку і пов'язала чорно-білий клітковий шарф.
Вона знала, що в Цинзеї холодно, але не думала так. У Наньцзяни в листопаді вдень ще стоїть тепла погода, а тут вже майже зима, ось-ось випаде сніг.
Севши в машину, Лінь Вейся нарешті включила телефон і знайшла чорний аватар. Бань Шен просив її повідомити, як тільки вона приземлиться.
[Xia: Я приїхала. Тепер співробітники і викладачі відвезуть мене в готель.]
За мить екран засвітився — Бань Шен відповів, як завжди, без зайвих слів:
[Ban: Добре. Зкинь адресу готелю і номер телефону.]
Лінь Вейся відправила йому геопозицію і номер телефону, як раптом надійшло повідомлення від метеорибуро Цінбея: [Завтра очікується різке похолодання: температура опускається до 0-3 градусів морозу, можливо сніг. Навчати й школу вживати запобіжних заходів, бути обережними на дорогах.]
Вона пересіла скріншот Бань Шену і написала: [Ух ти, як здорово, я встигну застати перший сніг у Цинзеї!]
Бань Шен не відповів. Лінь Вейся не дала цьому значення, вимкнула екран і продовжила розмову з викладачем.
Наступного дня Лінь Вейся поїхала на захід грати на віолончелі. Після виступу організатори високо цінували її гру.
І це ще не все, але Лінь Вейся вислизнула у туалет помити руки. Вийшовши, вона побачила в холі викладача, який відчитував якогось хлопця.
Спина хлопця була широкою, і весь його вид випромінював: « Я невиправно». Його обличчя було застигне, а тильною рукою вкинули татуювання — зухвалі й помітні.
— Скажи мені, навіщо ти граєш на віолончелі так добре, раптом передумав і вирішив ходити до льотного училища! — Нарікав вчитель.
— Хо-чу леть, — по складах, з насмішкою відповів хлопець.
Вчитель поперхнувся від обурення:
— Ты... Я більше з тобою не можу!
Лінь Вейся здалося, що вона впізнала цю фігуру, і гукала його:
— Чжоу Цзинцзе.
Хлопець швидко обернувся і, побачивши старого знайомого, підійняв брову, за допомогою чого можна було б уникнути набридливого вчителя.
— О, кохана душа! — Чжоу Цзинцзе кивнув їй з посмішкою. - Приїхала на конкурс?
— Ні, так, невеличка промова, — відповіла Лінь Вейся.
Чжоу Цзинцзе посміхнувся:
— Ладно, пошли, я пригощу тебе обідом.
Концертний зал виявився недалеко від середньої школи Тяньхуа, і Чжоу Цзинцзе привів її до їдальні. Як тільки вони увійшли, інші хлопці побачили, що він прийшов з дівчиною, почали шуміти і свистіти:
це твоя нова дівчина?
— Ого, Чжоу-е, у тебе чудовий смак! Вона прямо як фея!
Чжоу Цзинцзе ліниво тримав піднос і, посміхаючись, кинув їм пару слів. Він уже хотів попросити їх не базікати зайвого, як раптом повз промчалась тендітна фігурка і з глухим стуком врізалася йому у плече.
Роздалися дзвін - щось випало з кишені дівчини. На ній було біле пуховік і затишний шарф з ведмежонком.
Вона не піднімала голови і пробурмотіла « пробачте» та вибігла геть. Чжоу Цзинцзе задумливо подивився їй слідом.
Лін Вейся нагнулась і підняла щось схоже на картку. Придивившись до неї, вона побачила на ній добре написане: « 3-й клас А », Сю Суй».
Поруч були наклейки з капусти та зайчиком.
Вона дивилася нахід, як раптом чиясь рука з парками витягала картку. Чжоу Цзинцзе недбало вимовив:
— Моя однокласниця.
« Молодець, а картка поклав у кишеню" — подумала Лінь Вейся.
Вони взяли їжу, знайшли вільний столик і сіли. Лінь Вейся, згадавши жарти його товаришів, сказала:
— Ти б пояснив їм, що ми просто друзі.
Чжоу Цзинцзе з байдужим виглядом запитав:
- Думаєш, вони б повірили? Дехто ще каже, що я нещодавно зустрічаюся з 20 дівчатами одночасно - він потертий шию і зітхнув. — Я нещодавно вирішив змінити вибір вуза, мені не до стосунків.
Лінь Вейся кивнула. Вона не запитувала, чому він вирішив поступати в льотне училище - він завжди робив невідповідно.
Але він завжди робив усе на совість.
Вони сиділи один навпроти одного і розмовляли, ділячись останніми новинами. Незабаром у їдальню зайшов хлопець в окулярах, з інтелігентним виглядом.
Він трохи помедлив, а потім звернувся до Чжоу Цзинцзе:
— Чжоу Цзинцзе, э-е... Сюй Суя просила мене забрати її картку.
Чжоу Цзинцзе підняв очі, його обличчя помаранчело, і він сказав:
- Нехай сама прийде.
Хлопець в окулярах здригнувся, швидко закинув і куля вибіг з їдальні.
Вони продовжили їсти. Раптом Чжоу Цзинцзе відклався на спинку стільця і ліниво усміхнувся:
— Твой хлопець? Він вже давно стоїть на вулиці.
Лін Вейся простежила за його поглядом.
Там стояв Бенй Шен, який мав бути за тисячі кілометрів. На ньому було чорне пальто, пальці, які промокали під дощем, стискали сигарету, костяшки почервоніли.
Він стояв, високий і прямий, з холодними рисами обличчя, білий дим повільно струмився з його губ. Його вигляд був лінивим і надзвичайно привабливим.
Мимо постійно проходили через дівчину, зупиняючись, і навіть найсміливіші підходили просити телефон.
У нього дійсно було обличчя, заради якого можна було кинутися в вогонь.
Серце тремтіло. Лін Вэйся сказала Чжоу Цзинцзе:
— Извини, я выйду ненадовго.
Вибігши з їдальнею, вона зіткнулась із Банем Шеном біля виходу.
Зима в Цінбеї завжди виглядала величною і втомленою.
Він стояв на порожній сходах, і пориви крижаного вітру розвіяли поли його пальто.
Коли Лінь Вейся зупинилась на сходинках, побачивши його, вона відчула легке незручне становище. Але подумавши, що між ними немає нічого такого, запитала:
- Ти як тут опинився?
Він не відповів, просто подивився на неї знизу вгору. Хоча він стояв на двох сходинках нижче, від нього виходила могутня давня енергія.
Його обличчя було холодним і непроникним. Лінь Вейся, вдаючи, що все розуміє, кивнула:
— Не хочеш говорити, я пішла.
Вона зробила вигляд, що йде, але Бань Шен, не розміряючи, простягнув руку, схопив її за шарф і притягнув до себе. Лінь Вейся скрикнула від здивування і впала прямо в його обійми.
Бань Шен обхопив рукою її талію, і її лоб вдарився про його ключицю. Вона відчула знайомий запах дерева, а він нахилився до неї, і його гаряче дихання доторкнулося вуха, замулюючи серце битись частіше. Його низький голос пролунав біля вуха:
— Хіба ти не казала, що буде сніг? А я, знаєш, в віллі у Цзюецзіо збирався зайнятися серфінгом, вже всіх зібрав, тільки майку зняв ... Отримав твоє повідомлення, кинув все і відразу прилетів.
А вона тут вечеряє з іншим хлопцем, та ще й запитує, навіщо він приїхав.
Його печінка захворіла від злості.
Бань Шен, стиснувши зуби, прошепотів:
— Линь Вэйся, у тебе совість є?
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno