Незабаром учасники 3-го класу "А" вийшли на старт. Їх було 12 осіб, розділених на дві команди, які змагалися з іншими класами паралелі.
Роздався постріл, і шість команд зірвалися з місця, як стріли. Першим у них втікав старости класу - непогано, тримав темп.
Естафетна паличка переходила з рук у руки. "Перший" клас тримався на другому місці - непогано. Коли паличка опинилася у Фан Цзябей, та, напружившись, рваннула вперед.
Лінь Вейся бачила, як у Фан Цзябей напружилися всі м'язи обличчя, але в її зазвичай тьмяних очах зараз горіло світло.
Вона бігла з усіх сил.
Коли Лінь Вейся чекала, щоб прийняти паличку, то несподівано почув глухий звук — Фан Цзябей, пробігши половину дистанції, впала.
Світ наче замер.
Однокласники, які спостерігали за цим, розлігся роти, а учні інших класів почали перешіптуватися з явним цікавістю і злобою.
— Ха, вона так смішно впала!
- І навіщо цим A-студентам зв'язуватися з F-стадентами? Вони завжди підводять.
Серед цього гула Лінь Вейся хотіла крикнути, щоб та піднялась, але раптом з протилежного боку пролунав голос Лю Сіцзя:
— Фан Цзябей, давай!
Раніше Лю Сіцзя знала її тільки по прозвучу "Чудила" і « Страшна», а тепер вона назвала її на ім'я - Лінь Вейся здивувалась. І як за ланцюговою реакцією, все більше однокласників почали кричати:
— Давай!
— Вставай, беги!
— Давай, Фан Цзябей!
Фан Цзябей, лєга на землі, оперлася руками, повільно встала, підняла паличку і, приховуючи на хворого нозі, продовжувала бігти.
Всі затамували подих, і видихнули з полегшенням, коли Фан Цзябей передала паличку Лін Вейся.
Лін Вэйся, прийнявши естафету, рваннула вперед. Вона зняла слуховий апарат перед стартом, і крики болільників доносилися до неї наче здалека.
Вітер обпалював обличчя. Вона дивилася на фініш попереду, де стояла Лю Сіцзя, чиї червоні губи ворушилися, ніби шепоча: « Давай».
Коли паличка майже доторкнулася до руки Лю Сіцзя, та простягла руку і дихання перепливло через них, то дівчата трохи зісковснули.
Важко дихаючи, Лінь Вейся вийшла за межі доріжки, занурившись ліктями в коліна, лоб її покрила іспанкою.
Вона навіть не встигла ковтнути води, як підняла очі і подивилася на естафету вдалеці. Поруч стояв однокласник з фотоапаратом і запитав, чи не хотіла б вона сфотографуватися.
Лю Сицзя бігла, як завжди високо піднявши підборіддя, з гордим і красивим виглядом, ніби розпускається троянда.
Несподівано в натовпі пролунав вибух оплески — Нін Чао, його тіло зігнувся як лук і він рухався швидко, наче гепард.
На підході до фінішу він видав переможний крик — йому вдалося скоротити час, який втратив Фан Цзябей!
З натовпу постійно лунали крики: « Переможний клас, давай!».
Ліня Вейся стояла позаду, прямо проти сонця.
Сонце осліпило очі. Бань Шен, в чорному спортивному костюмі, його пряма фігура швидко бігла вперед. Сильний вітер обдурив його. І в найбільш вирішальний момент зазвичай безвільний Бань Шен раптом прискорився.
Він мчав, як блискавка.
Крики ставали все голоснішими. Бань Шен, як стріла, рався вперед, обганяючи суперників на поворотах. У всіх серця пішли в п'ятки.
Він був третій.
Став другим. Потім знову відстав.
— Перші!
Він обігнав всіх на останньому ривці.
Коли хлопець, розтягнувши руки, рився до фінішу, все навколо ніби завмерло: вірш вітер, суддя застиг зі свистком в роті, заспокоїли посмішки однокласників.
Тільки він один був живим, стрімким, стримнувся вгору.
Коли Бань Шен помахнув рукою і його тіло перетнуло фінішу межу, вогняне-червоне сонце висіло прямо за його спиною.
Світло біг за ним.
У цю мить Бань Шен був не падаючим, не розчарований — вся його давня похмурість зникла і він з'явився зовсім новим та відновленим.
Ліній Вейся підняла фотоапарат і з клацанням вказала його силует.
Після того як забігав кінець, всі з стресом і надією чекали результатів — зазвичай шумний натовп стихла.
Коли по радіо оголосили: « Вітання 3-го класу “А ” з перемогою в естафеті 4400!», почувся оглушливий рів — юнаки і дівчата, обнімаючись, загорнули руки у переможному крикі.
— 3-й "А" - найкращий!
- Сицзя, ти так швидко бігла!
- А-а, я не підвела команду!
Вона часто закривала обличчя руками і підстригала від радості. Вона випадково зачепила плече однокласниці і вибачилася. Аж раптом побачила дівчину, яка дала їй заспокійливий чай.
— Дякую, на вихідні пригощу тебе морозивом.
— Ах, правда? Не варто, це ж дрібниця...
Виходить, більшість A-студентів, крім своєї гордості, досить непогані хлопці. А F-студенти виявилися сильними і добрими.
Вони всі, плескаючи в долоні, подумали про це. У цей момент бар’єри та упередження між двома групами учнів на деякий час були відкинуті.
Вони стояли в колі, крича і аплодуючи, і почуття колективної гордості було справжнім, а упередження до іншого боку тимчасово зникло.
- Як щодо повечеряти сьогодні всім разом? Я угощаю, - сказала Лю Сіцзя, і на її щоках з'явився легкий рум’ян.
Нін Чао з хуліганським виглядом свиснув і крикнув із посмішкою:
— Королева розщедрилась! Якщо не проти, можете зайти в нашу кафесту — 20 відсотків!
Всі розсміялися і почали допитувати Нін Чао зробити знижку. Лін Вейся стояла в натовпі, і на її обличчі грала легка усмішка.
Навпаки, вона стояла Фан Цзябей і нерозумно посміхалася, незважаючи на вухане коліно. Здається, вона була дуже щаслива.
Дивлячись на Фан Цзябей, вона раптом помітила, як та перестала посміхатися, втягнула шию і знову стала тією похмурою й забитою дівчиною.
Погляд Лінь Вейся ковзав за спину Фан Цзябей - там стояв Чжен Чжаосин і похмуро дивився на неї.
Лінь Вейся хотіла підійти, але раптово холодна долоня стиснула її зап'ястя і силою потягла геть.
У спортивній сумці було темно, в повітрі кружляв пил і вони залишилися разом у тісному просторі. Лінь Вейся стояла біля стайні, а Бань Шен схилив голову, обірвався на її плече і тихо дихав.
Він вилився на фініші до краю.
Його дихання було легким, гаряче повітря торкалося її блідої шиї, лоб тремтить про ніжну шкіру.
Цей дивний досвід — лоскоче і несміливо — пробіг крізь спеку через Лінь Вейсі, кінчики пальців ніг стисувалися.
Вона стояла нерухомо, дозволяючи Бань Шену відпочивати і її рука доторкнулася хребка біля основи його шиї.
— Ти був просто неперевершений, — сказала вона.
Голос Бань Шена був глухим і хриплим:
- А я хіба колись був не красивим?
Кончиками пальців Лінь Вейся натрапила, що його шия була занадто гарячою і інстинктивно доторкнулась до його лоба — він був обпалюючим.
— У тебе жар, — вигукнула вона. — Ні, треба до лікаря.
Вона спробувала відштовхнути його, щоб він випростався, але Бань Шен був важким, як велика собака, і не зрушився з місця. Він повільно вимовив:
- Дай мені ще трохи так постояти.
Дівчина завмерла. Коли він нарешті відпочинився, Лінь Вейся відірвалася, сперлася ліктями про дошку і вже зібралась йти до виходу.
Рука швидко зісковзнула по краю, розчавила тріску і Лін Вейся скрикнула — вказаний палець порала об цвях, а з ранки хлинув кров.
Висока фігура Бань Шена нависла над нею. Він дивився на темно-червону кров її білого вказівного пальця, і його очі промайнули щось - емоція, яку він довго стримував, готуючи вирватися назовні.
Зараз у Бань Шена був жар, його бліда шкіра виглядала хворобливою, а маленька родимка біля переносниці надавала всьому його вигляду щось темне і загадкове.
Його дихання стало подихом, як неприродно дёрнувся. Лінь Вейся злякалася його погляду, серце стисалося, вона спробувала відсунути руку, але не могла поворухнути їй.
Чорне волосся на лобі Бань Шена було вологим від поту, в очах палав вогонь.
Він ніби затягнув її в омут.
Не задумуючись, Бань Шен опустив довгу шию і взяв в рот її закривавлений палець. Його вії були темними, наче ніч.
Небезпечний і чарівний.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno