Це було наступного дня після того, як Тацую несподівано призначили на нічну зміну.
Змагання дев'яти шкіл розпочалися так, ніби нічого не сталося.
Навіть якщо порахувати лише безпосередніх глядачів, то за десять днів змагань їх набереться сто тисяч. Незважаючи на те, що місце проведення змагань було розташоване в такому незручному для громадського транспорту місці, в середньому десять тисяч людей приходили подивитися на них кожного дня. Тих, хто дивився трансляцію, було в сто разів більше, а то й більше.
Можливо, це не було так популярно, як деякі професійні види спорту, але, не зважаючи на те, скільки людей стежили за дійством, майже ніхто, окрім тих, хто брав у ньому безпосередню участь, не знав про таємний перший акт вчорашнього вечора. Усі учасники змагань володіли першокласною магічною силою, але вони все ще були старшокласниками. Зі спроби нічого не вийшло, і було вирішено, що краще не давати учням приводу для занепокоєння.
Церемонії відкриття були більше про порядок і дисципліну, ніж про красу і барвистість. Не було потреби в помпезності – магічні події самі по собі, безсумнівно, будуть дуже яскравими і вражаючими. Також не було звичних розлогих звернень до гостей. Вони перейшли безпосередньо до заходів після того, як закінчили грати гімни дев'яти шкіл у числовому порядку.
Сьогодні розпочинаються десятиденні змагання. П'ять днів триватимуть основні змагання і п'ять – змагання новачків, причому хлопці та дівчата виступатимуть в один і той самий день. Магічні змагання, що включали в себе двадцять видів, нарешті розпочалися.
У перший день відбулися змагання зі швидкісної стрільби, з відбіркових до фіналу, та відбіркові змагання з бойової дошки. Різниця в розкладі відображала розбіжність у часі, необхідному для кожного заходу.
— Тацуя, зараз почнеться виступ президента.
— Одразу зірковий учасник, так? Ватанабе у третьому забігу, так?
— Так.
Тацуя та інші пішли на стадіон для швидкісної стрільби, щоб подивитися матчі Маюмі. Якщо рахувати зліва, то це були Шідзуку, Хонока, Тацуя і Міюкі, які перебували не в зоні для персоналу на стадіоні, а в загальній аудиторії.
Швидкісна стрільба передбачала таке: у повітря на відстані 30 метрів випускали глиняних голубів, а учасники змагань повинні були за допомогою магії знищити їх. Хто знищував більше голубів до закінчення часу, той і перемагав.
Змагання проходило у двох видах.
У відбіркових змаганнях кожен учасник намагався набрати найбільшу кількість балів, тобто кількість знищених мішеней, менш ніж за п'ять хвилин. Вони використовували всі чотири стрілецькі тири одночасно, з шістьма забігами на кожному з них – двадцять чотири людини могли взяти участь у цьому змаганні – і після кваліфікації вісім найкращих учасників переходили до чвертьфіналу. Двадцять чотири особи означало, що в разі, якщо всі дев'ять шкіл виставлять по три особи, їх буде забагато. Але три з цих шкіл мали лише по два учасники, що відображало їхні слабкі результати на минулорічних змаганнях. Усі події, окрім коду моноліту, проходили за тим самим правилом.
Починаючи з чвертьфіналу, учасники грали один проти одного. Цього разу використовувалися червоні та білі мішені, по сто штук кожного кольору, і учасники намагалися знищити більше мішеней свого кольору, ніж суперник свого.
— Це означає, що у відбіркових змаганнях можна використовувати величезну руйнівну силу, щоб знищити всі мішені за один раз, але коли потрапиш у самий турнір, то точне попадання в ціль – це основа гри.
Шідзуку захоплено кивнула. Вона була єдиною з їхньої нинішньої групи, хто виступав у змаганнях зі швидкісної стрільби для новачків.
— Це означає, що магія, яку ти використовуєш, зазвичай змінюється між відбірковим та фінальним турніром, але…
— Президент Саеґуса славиться тим, що використовує одну й ту ж стратегію і на відбіркових, і на фінальному турнірі.
Тацуя хотів сказати те саме, але дівчина, що сиділа позаду них, перебила його.
— Еріка?
— Привіт, Тацуя!
— Йоу!
— Добридень.
— Доброго ранку, Тацуя, Міюкі, Хонока, Шідзуку.
За групою з чотирьох осіб вишикувалися Лео, Еріка, Мідзукі та Мікіхіко, справа наліво. (Звісно, вони привітались у такому порядку: Еріка, Лео, Мікіхіко та Мідзукі). Їм пощастило знайти чотири вільні місця позаду групи Тацуї, бо вони вже сиділи на найдальших рядах.
— А далі немає вільних місць?
— Ну, так, але тоді ми побачили всіх вас. Крім того, якщо сидіти дуже близько, то нічого не видно, що відбувається там, чи не так?
— Напевно.
Глядацькі місця ставали тим вище, чим далі ви знаходилися. Учасники стрілятимуть по мішенях, що дуже швидко летять у повітрі, тож тим, хто сидів у перших рядах, потрібен був такий самий рівень зорового сприйняття, як і учасникам змагань.
Попри це, глядачі втиснулися якомога ближче до передніх рядів…
— Це все дурні чоловіки там внизу, — сказала Еріка презирливим, осудливим тоном, не схожим на те, що вона жартує.
— Вони не всі виглядають як хлопці нашого віку, — уїдливо відповів Тацуя.
У будь‑якому випадку, з цих причин перші ряди на цьому заході були переповнені.
— Ти маєш на увазі дівчат, які кричать і кличуть її «старшою сестрою»? Ага, це так сумно.
— Не будь такою. Може, це варте того, щоб подивитися на неї зблизька. Я бачу її майже щодня, але вона виглядає зовсім іншою людиною.
— Ой‑ой‑ой! Що ти збираєшся робити, Міюкі? Він фліртує з кимось іншим!
Саркастичне зауваження Еріки викликало лише сухі посмішки у Тацуї та Міюкі, яким обом було цікаво, про що вона говорить.
— Вони називають її Ельфійським снайпером, так? Це ім'я їй дуже пасує, — зауважила Хонока.
— Я чула, що вона ненавидить, коли її так називають, тому тобі, мабуть, не варто казати це при ній, — попередив Тацуя, від чого вона зніяковіла.
Хлопці та дівчата, що зібралися в перших рядах, були там, щоб помилуватися на Маюмі, яка чекала на першому стрілецькому полігоні на сигнал до початку стрільби.
Її довге, пишне, хвилясте волосся ховалося під навушниками, призначеними для захисту вух, а очі були заховані за прозорими окулярами. З уніформи на ній були штани з еластичної тканини та куртка, що затягувалася на талії і мала жорсткий комір. Це можна було сплутати з мінісукнею. У поєднанні зі спеціальним пристроєм для швидкісної стрільби, схожим на гвинтівку, що надавав їй образу майже футуристичної кіногероїні, виходило приголомшливе поєднання милого та елегантного.
— Я маю на увазі, що є люди, які роблять фан‑комікси про нашу Маюмі, все‑таки… — можливо, їх надихнуло її теперішнє вбрання.
Однак репліка Мідзукі була настільки несподіваною, що навіть Еріка не змогла одразу відреагувати на неї.
— …Я вперше про це чую.
— Мідзукі, а звідки конкретно ти це знаєш? Тільки не кажи мені, що тобі подобаються такі речі. Мені, може, доведеться переосмислити нашу дружбу, — Міюкі, схоже, уявляла собі те саме, що й Еріка. Її голос не звучав так, ніби вона жартувала; вона була, десь на 10 відсотків, серйозною.
— Що?! Ні, мене це не цікавить! — звісно, найбільше все це турбувало саму Мідзукі.
— Починається, — незалежно від того, що уявляла собі Мідзукі, коли хвилювалася, Тацуя заспокоїв її одним словом.
У глядацькій залі запала гробова тиша.
Навушники, які носили учасниці, гарантували, що глядачі не заважатимуть їм, якщо вони будуть шуміти, але питання полягало більше в тому, що це було б поганим тоном.
Перша учасниця підняла свій змагальний ПАВ, довгий і вузький, що нагадував однозарядну гвинтівку, а під правильним кутом нагадував бляшанку. Її зосередженість та інтенсивність створили хвилі напруги серед мовчазних глядачів.
Увімкнулося світло, сигналізуючи про початок. З несильним пострілом перший шматок глини злетів у повітря.
— Як швидко…! — несвідомо зауважила Шідзуку, чи то зі швидкістю, з якою летіла мішень…
…або зі швидкістю, з якою магія Маюмі знищила її.
Її пристрій не був справжньою зброєю; з нього не вилітали кулі. Не було потреби цілитися в ціль – на ньому взагалі не було ніякого коліматора чи прицілу.
Однак вона стояла і тримала його більше як лук зі стрілами, ніж як гвинтівку.
Глиняні голуби вистрілювали для неї один за одним через нерегулярні проміжки часу. За п'ять хвилин було випущено сотню голубів. В середньому це був один постріл кожні три секунди. Аномально високий темп навіть для справжньої стрільби по мішенях. Іноді, щоправда, вони вилітали швидко, іноді проміжок між пострілами становив десять секунд, а іноді в небо вилітали одразу п'ять чи шість мішеней.
Маюмі збила всі мішені по черзі, не пропустивши жодної.
П'ятихвилинний етап закінчився в одну мить.
— …Чудовий результат… — здивовано пробурмотів Тацуя, дивлячись, як Маюмі знімає окуляри та навушники і посміхається глядачам, що аплодують.
— Дозвукові кулі з сухого льоду, так? — запитала Міюкі, плескаючи в долоні.
Тацуя з посмішкою кивнув.
— Правильно. Дуже добре.
— …Та годі тобі, це навіть я можу сказати…
Незадоволене зауваження Еріки змусило Тацую криво посміхнутися.
— Думаю, кожен зрозуміє, що це таке, коли побачить, як його використовують сотню разів.
Дехто з їхньої групи ніяково опустив очі (вони, мабуть, ще не зрозуміли, про що йдеться), але Тацуя вдав, що не помітив.
Хонока ж, з її чесною вдачею, була явно здивована.
— Сто? Вона ні разу не промазала?!
— Ага. Дивує не те, як швидко вона повторила магічний процес, а її точність. Ти можеш використовувати будь‑яку магію, засновану на сприйнятті, але саме твій розум мусить обробляти всю інформацію, яку ти йому даєш. Або вона багато практикувалася з «Мультизором», або вона від природи… Зрештою, вона прямий нащадок Десяти головних кланів.
— Чекай, президент навіть використовувала магію сприйняття одночасно? — Мідзукі була єдиною, хто здивувалась, але цього разу більшість інших, здавалось, були збентежені так само як і вона.
— Це було заклинання дальнього сприйняття, яке називається «Мультископ». Замість того, щоб бачити безмасові об'єкти та інформаційні тіла, воно дозволяє сприймати фізичні об'єкти під різними кутами, щось на зразок візуального радара, який отримує інформацію з різних джерел. Вона ним часто користується, розумієш?
“Ти цього не помічала?”, — поглядом запитав він її.
Мідзукі рішуче похитала головою.
— Під час шкільних зборів і тому подібного, вона стежить за кожним куточком, використовуючи заклинання. Це рідкісне вміння, але… Неозброєним оком таку влучність неможливо побачити, ти так не думаєш?
— Так і є, — одразу ж відповіла Шідзуку. Вона, мабуть, спостерігала за стрільбою Маюмі і думала про те, коли ж вона сама вийде на стрільбище.
— Але вона сповільнила рух частинок повітря, щоб створити сухий лід, і прискорила їх до дозвукової швидкості, і одночасно використала магію сприйняття! Її заклинання сприйняття було довготривалим, і їй довелося повторити магію уповільнення і прискорення сотні разів. Вона має якусь божевільну магічну силу, — Лео не говорив про магічну силу, яка використовується як основа для вимірювання практичних навичок; він використав розмовне визначення, маючи на увазі витривалість, необхідну їй для того, щоб продовжувати застосовувати ці заклинання.
Це часто неправильно розуміли; магія не була активністю, яка витрачає енергію. Магія не змінювала події, споживаючи фізичну енергію; натомість вона впливала на зміну подій, змінюючи інформацію. Для того, щоб змінити інформацію, потрібно було ввести магічну послідовність, зроблену з псіонів. Це означало, що існувало обмеження на кількість разів, коли можна було використати магічну послідовність з певним обсягом. Коли Лео використовував термін «магічна сила», він мав на увазі щось ближче до її здатності зберігати концентрацію.
— Її стрілецька магія – це варіація «Сухої хуртовини», яка має дуже хорошу ефективність. З магічними здібностями президента вона могла б зробити це тисячу разів, а не лише сотню.
Відверта похвала Тацуї на адресу Маюмі змусила інших учениць 1‑го курсу набути складних виразів обличчя. Дівчата теж вважали магічну силу Маюмі дивовижною, але Тацуя зазвичай був різким у своїх оцінках магії. Коли він так беззастережно хвалив їх – вони не могли не заздрити.
Однак Лео був захоплений зовсім іншим.
— Що? Але ж навіть створення сухого льоду в цій літній вологості і розгін його до дозвукової швидкості забирає величезну кількість енергії, хіба не так? Магія не підпадає під дію закону збереження енергії, але якби хтось сказав мені, що тягар такої зміни подій невеликий, я б не повірив йому одразу – навіть якби це був ти!
Коли вони встали, щоб іти до стадіону для бойової дошки, Тацуя дав загадкову відповідь.
— Це може бути поза межами цього закону, але воно з ним пов'язане. Магія не обмежується збереженням енергії – це техніка зміни подій. Але це не означає, що об'єкти, на які спрямовані ці зміни, теж звільняються від дії цього закону. Наприклад, якщо прискорити об'єкт, не склавши заклинання, яке б підтримувало його поточний стан, то прискорений об'єкт застигне. Якщо розігріти рухомий об'єкт, не наклавши заклинання, яке б підтримувало його рух, об'єкт почне сповільнюватися. Магічні послідовності, які використовуються громадськістю, завжди мають рутину підтримки стану, щоб запобігти небажаним змінам, тому у тебе не буде багато шансів випробувати це на собі.
— Фізичні закони досить суворі. Навіть якщо така нерозумна сила, як магія, втручається в них, існує сила відновлення, яка намагається повернути все на свої місця. Іншими словами, магія, яка намагається не порушувати закон збереження енергії – фізичний закон – є природним явищем, і з точки зору магії, у тебе буде заклинання, яке може спрацювати з мінімальним втручанням.
— Тепер ти розумієш? Її заклинання створює сухий лід і прискорює його. Заклинання забирає кінетичну енергію, яку частинки втрачають у процесі створення сухого льоду, і перетворює її на постійну кінетичну енергію, тим самим обманюючи природні закони. Воно повертає ентропію назад, чого ніколи не побачиш у природі, але, прискорюючи сухий лід, воно має більше термодинамічного сенсу, ніж просто його створення.
— …У мене таке відчуття, що нас дурить якийсь авантюрист.
— Запам'ятай це, Лео: мистецтво магії полягає в тому, щоб спритно обдурювати світ.
— То ми, маги, як шахраї, що намагаються обдурити світ, так?
— І чим сильніший маг, тим лихіший шахрай.
Розмова починалася як доволі серйозна, але Тацуя міг лише посміхатися, коли Еріка та Шідзуку заважали йому.
***
Бойова дошка – це змагання, в якому потрібно було спуститися на дошку для серфінгу довжиною приблизно два метри і шириною шістдесят сантиметрів по штучній водоймі. Атакувати іншого гравця або його дошку було проти правил, але будь‑яка магія, що використовувалася на поверхні води, була дозволена.
Не існувало стандарту, який би уніфікував такі водні шляхи. Спочатку курс був створений для тренувань з військово‑морської магії, тобто використання магії було основною передумовою. Він не був достатньо популярним, щоб гарантувати наявність стандарту.
Бойова дошка на Змаганнях дев'яти шкіл мала дистанцію довжиною три кілометри, яку спортсмени обходили тричі. Траса містила прямі ділянки, різкі повороти та перепади висот у деяких точках, такі як пагорби та круті спуски.
Для хлопців і дівчат було побудовано по одній трасі, але вони не відрізнялися за рівнем складності.
Відбіркові змагання складалися з шести заїздів, у кожному з яких брало участь по чотири людини. Півфінал складався з двох заїздів по три людини в кожному, третє місце розігрувалося між чотирма учасниками, а фінал – сам на сам.
В середньому заїзд тривав п'ятнадцять хвилин.
Максимальна швидкість перевищувала тридцять вузлів – близько 55 км/год. Учасники їхали на одній дошці, тому ніщо не захищало від вітру. На відміну від вітрильного спорту, де швидкість розвивається за рахунок попутного вітру, тут учасники будуть постійно боротися проти вітру. Одне лише стояння проти вітру забирало багато витривалості.
— Для дівчат це складні змагання. Хоноко, ти в хорошій формі?
— Так! Я прислухалася до твоєї поради і продовжую тренуватися на витривалість, а ще я обов'язково висипаюся відтоді, як мене обрали спортсменкою.
Це не було пов'язано зі Змаганнями дев'яти шкіл, але невдовзі після їхнього знайомства у нього виникли побоювання, що їй бракує витривалості, тож він порадив їй займатися інтенсивними фізичними тренуваннями на додачу до магічних занять. Це було радше випадкове зауваження у повсякденній розмові, але, на диво, вона сприйняла його серйозно.
— У Хоноки великі м'язи, до речі.
— Годі, не треба, Міюкі! Я не претендую на роль мачо.
Тацуя не міг не розсміятися з цієї розмови.
— Бачиш… Ти змусила Тацую сміятися наді мною!
— Він сміявся лише тому, що ти смішно це сказала.
— І ти теж, Шідзуку! Здається, я знову залишилась за бортом. На відміну від вас двох, Тацуя не може прийти на мої матчі.
Хонока раптом зніяковіла, а Тацуя, розгубившись, перестав посміхатися. Чому вона заговорила про нього саме зараз?
— …Я ж вношу корективи у твої налаштування для міражної битви.
Наразі він стверджував лише те, про що міг собі уявити. Однак…
— Але ж ти робиш їх не для бойової дошки. Міюкі та Шідзуку хочуть, щоб ти був головним на обох їхніх змаганнях!
…це було не дуже ефективно.
— …Але я ж тренувався з тобою і допоміг тобі розробити стратегію, тому не думаю, що я зовсім тебе покидаю…
Продовжуючи виправдовуватися, він дедалі більше усвідомлював, що копає собі ще більшу яму, і врешті‑решт просто замовк. Бачачи його скрутне становище і співчуваючи йому…
— Тацуя, це не те, що хоче сказати Хонока.
…починаючи з припущення Мідзукі, що прозвучало легким тоном…
— Тацуя… Мені здається, що зараз ти вже занадто тупоголовий.
…Міюкі…
— О, це таємна слабкість Тацуї!
…Еріка…
— Він телепень?
…і Шідзуку критикували його одна за одною.
Під прицільним вогнем дівчат Тацуя був змушений проти своєї волі мовчати. Він відчував, що це несправедливо, але логіка, очевидно, не була б добрим аргументом у цьому випадку.
Хлопці також не підтримали його.
Зрештою, Тацуя був змушений зберігати мовчання до сигналу про початок перегонів.
***
Коли вони закінчили готувати трасу і оголосили учасників, Тацую нарешті відпустили. Він вже давно зрозумів, що Міюкі та інші намагалися йому сказати. Однак зрозуміти, що вони мали на увазі, і бути здатним впоратися з цим – дві абсолютно різні проблеми. Він потай вирішив бути обережнішим відтепер, щоб не сказати ще чогось зайвого, і подивився на чотирьох людей, які підстрибували на старті.
Це була водна траса, тому на ній не було жодних ліній – просто для цього не було можливості. Для чотирьох людей, що стояли в ряд, було трохи тісно, і Марі зайняла свою позицію посередині.
Інші спортсмени стояли на одному або обох колінах, щоб підготуватися, але вона стояла прямо. Здебільшого це відображало різницю в їхньому почутті рівноваги, але залежно від точки зору, вона стояла так, ніби була імператрицею або королевою, на яку чекали інші учасники змагань.
— Ого, як завжди, велична і могутня… — пробурмотіла Еріка.
“А ти, як завжди, відкрито ворожа”, — подумав Тацуя. Але він не сказав цього, бо ще мить тому вирішив не робити цього. Лео та Мідзукі, що сиділи по обидва боки від Еріки, здавалося, теж проігнорували це.
Гігантський екран, підвішений на дирижаблі в небі, показував крупним планом кожного з чотирьох учасників. Лише у Марі на обличчі була впевнена посмішка.
“Вона точно підходить на роль лиходійки”, — подумав Тацуя.
Однак більшість старшокласниць, схоже, були іншої думки. Щойно диктор, який представляв Марі, назвав її ім'я, аудиторію сколихнули пронизливі оплески – здебільшого в перших рядах.
Марі махнула рукою у відповідь, від чого крики стали ще гучнішими.
— …Схоже, у наших старших є дивні палкі фанати.
Вони були на кілька рівнів більш дико захоплені, ніж хлопці, які були фанатами Маюмі.
— Я можу це зрозуміти. Ватанабе дуже крута, — зауважила Міюкі, як сторонній спостерігач.
Якби вона знала, що її власний виступ під час Змагань дев'яти шкіл здобуде їй ще більш палких прихильників, ніж фанати Маюмі та фанатки Марі, вона, можливо, поспівчувала б тому, що Марі прикривалася посмішкою, дивлячись на своїх надмірно захоплених фанатів. Однак зараз вона поводилася як абсолютно третя сторона.
Хоча бойова дошка була літнім водним видом спорту, учасники не носили купальників. Натомість вони носили гідрокостюми, які щільно прилягали до тіла, з наклеєним на них логотипом кожної школи, барвистим і величезним. Марі у своїй пов'язці та прямій, короткій зачісці виглядала як викапаний образ лицаря у блискучих обладунках з дитячих книжок з малюнками. Еріка теж почула Міюкі, але не заперечувала проти цього.
— На старт! — пролунав голос з динаміків.
Потім пролунав звук холостого пострілу, і вони стартували.
*
— Це що, тактика шахіда? — здивовано пробурмотіла Еріка.
Тацуя був надто вражений, щоб щось відповісти.
На самому початку змагань суперниця з Четвертої старшої школи несподівано влаштувала вибух у воді позаду неї. Вона, мабуть, хотіла використати велику хвилю, щоб прорватися вперед, як у серфінгу, і водночас позбутися інших суперниць, але…
— О, вона втрималась!
Після того, як бурхливі хвилі стали достатньо сильними, щоб вивести її з рівноваги, що їй залишалося робити? Марі вирішила рвонути вперед на повній швидкості на початку перегонів, тому вона уникла хаосу, створеного спортсменкою з Четвертої школи, і швидко вирвалася вперед від решти.
Її дошка легко ковзала по поверхні води.
Вона не пересувала дошку за допомогою магії переміщення; ймовірно, вона рухала себе і дошку як єдине ціле. Або ж вона застосовувала магію переміщення до двох цілей: власного фізичного тіла та дошки, на якій знаходилася. У будь‑якому випадку, це було б неможливо без чіткого визначення цілей заклинань.
Її дошка красиво розвернулася на дев'яносто градусів, коли вона увійшла у воду. Вона здавалася стійкою, наче підошви її ніг були приклеєні до дошки.
— Застосування магії зміцнення та багатошарової магії переміщення… — це не був його аналіз магічних послідовностей. Тацуя зрозумів, що вона робить, по тому, як вона рухається над водою і як балансує на дошці.
— Магія зміцнення? — запитав Лео, його гострий слух вловив цей термін. Це була його сфера знань, тож він не міг не зацікавитися. — Що вона зміцнює?
— Вона фіксує взаємне розташування свого тіла і дошки, щоб не впасти.
Слова Тацуї здалися йому незрозумілими, і Лео розгублено подивився на нього. Звичайно, Тацуя не збирався сказати йому, що він мав би зрозуміти з одного лише цього.
— Магія зміцнення не для того, щоб збільшити твердість предметів, а для того, щоб стабілізувати взаємне розташування кількох частин у системі. Ти ж розумієш це, так?
— Ну, так, бо я часто нею користуюся.
— Ватанабе розглядає своє тіло і дошку як дві частини, що складають єдиний об'єкт, і виконує магію, щоб стабілізувати їхнє взаємне розташування. А потім, коли вона вважає себе і дошку однією «річчю», вона використовує магію переміщення. І теж не постійно. Вона визначає, як довго підтримувати і зміцнення, і магію переміщення, виходячи зі змін на маршруті, і вона вибудовує це так, щоб нові заклинання не конфліктували зі старими.
Лео добре розумів, наскільки високорівнева її техніка, завдяки своїй спеціалізації в цій галузі.
— Ха… — пробурмотів він у щирому захопленні.
З іншого боку…
— Але це цікавий спосіб її використання… Так, за допомогою зміцнювальної магії не обов'язково націлюватися на окремі структури, так? А ось цим можна… — за звичкою геніального інженера, Тацуя почав поринати в божевільні думки.
— Тацуя? — голос Міюкі витягнув його з цього стану.
За ті кілька митей, що він відірвав від неї погляд, Марі встигла сховатися за трибунами і зникнути з поля зору.
— Нічого, — ухильно відповів Тацуя, дивлячись на гігантський екран. На ньому було зображено, як Марі піднімається вгору по підйому на водному шляху, проти течії води.
— Магія прискорення, — судячи з того, як вона рухалася, вона використовувала заклинання, щоб змінити вектор прискорення від зовнішнього джерела, води.
— І одночасно магія вібрації… — одночасно вона використовувала магію, щоб створити хвилі в іншому напрямку, послаблюючи опір, який чинила вода.
Слова похвали природно вирвалися з вуст Тацуї.
— Це дивовижно. Вона одночасно застосовує три‑чотири різні види магії.
Не те щоб кожне окреме заклинання було настільки потужним. Натомість вона комбінувала їх для досягнення фантастичного ефекту.
Маюмі вразила публіку своєю швидкісною, високоточною магією, що межувала з чистим мистецтвом, тоді як Марі зачаровувала натовп справжньою веселкою різноманітних заклинань, що постійно змінювалися і пристосовувалися до того, що їй було потрібно в кожну конкретну мить.
Жодна з них вже не була навіть близько на рівні старшої школи.
Вона досягла піка підйому, а потім скочила вниз по течії. Поверхня води дико хвилювалася від її приземлення. Її магія створила велику хвилю, яка штовхнула її власну дошку вперед, але ледь не змусила дівчину на другому місці зробити піке, коли вона зійшла з трампліна.
— Вона справжній тактик…
— Ні, вона просто злюка.
Еріка образила її, почувши Тацую. Тацуя наполовину погодився, тому не став сперечатися. Так чи інакше, називати тактика «злим» було фактично похвалою.
Перемога Марі була майже забезпечена ще до того, як закінчилася половина кола.
***
Єдиним змаганням у рамках бойової дошки сьогодні мали бути відбіркові заїзди. Четвертий, п'ятий та шостий відбіркові заїзди були після обіду, тож замість цього він вирішив подивитися півфінали та фінал зі швидкісної стрільби в другій половині дня. Але спершу він на деякий час відлучився від інших.
Він попрямував назад до готелю, в номер для високопоставлених офіцерів – він мав виконати обіцянку, яку дав Кадзамі.
Кадзама мав звання майора, але через його військову службу та особливість підрозділу, який він очолював, до нього ставилися як до вищого за званням офіцера. Спочатку ця велика гостьова кімната призначалася для полковників і вище. Однак, коли він увійшов, Кадзама саме відпочивав з іншими командирами свого батальйону з обслуговуванням у номері та чайним сервізом.
— О, ти прийшов. Ходи, сідай, — відкритим тоном запропонував Кадзама Тацуї, якого привів сюди солдат з охорони (не один з солдатів з цієї бази, а підлеглий Кадзами). Тацуя явно вагався, чи відносити себе до керівного складу.
Звання спеціаліста, яке Тацуя отримав, вказувало на те, що він був неформальним солдатом з правами, які міжнародне право надає справжньому солдату (на той час в армії країни не існувало системи офіцерів «особливого призначення»). Він був захищений як комбатант, не будучи повністю прив'язаним до системи військових звань, і повинен був дотримуватися субординації лише тоді, коли весь Окремий магічний батальйон був задіяний в операціях. Проте, навіть без систематичного примусу, вони були його старшими офіцерами – на додачу до старших за віком. Коли йому казали сісти, він не міг просто сказати: «Окей, звісно», і сісти просто так.
— Тацуя, ми покликали тебе сюди не як спеціаліста з тактичної магії Рюю Оґуро, а як нашого друга Тацую Шібу. Якщо ти будеш надто стриманим, це поставить нас у незручне становище.
— І дуже важко розмовляти з тобою стоячи. Може, присядеш?
Тоді двоє офіцерів, що сиділи за тим самим столом, знову запропонували йому сісти.
— Капітане Санада, капітане Янаґі… Тоді добре. Прошу вибачити мене.
Їхня дружба була непідвладна віку. Тацуя вклонився і, не наважуючись на подальшу дурість, знову відповівши, сів навпроти Кадзами.
Столик був круглий. Окремий магічний батальйон вважав, що призначення круглих столів полягає в тому, щоб пити за ними чай – це було практично їхнім гаслом. Сам стіл спочатку не був частиною цієї кімнати; Кадзама приніс його сюди сам.
Місце Тацуї було найближче до дверей, але дорослі вітали його у своїй компанії як друга.
— Скільки ж часу минуло, правда? Ці чашки не дуже гарні, але випиймо за це.
— Дуже дякую, другий лейтенанте Фуджібаяші.
Жінка‑офіцер, яка працювала помічницею Кадзами (хоча її робота була більше схожа на секретарську), запропонувала йому чашку, і Тацуя кивком прийняв її на блюдце. Сьогодні вона була не у військовій формі, а в костюмі, і це ще більше підсилювало враження про неї як про «молоду секретарку на великому підприємстві». Інші теж не були у військовій формі, всі були в цивільному одязі – костюмах і сорочках.
— Я бачив тебе лише вчора, але я дам Фуджібаяші нагоду засяяти.
— О, ви не мусите робити це заради мене, докторе Яманака.
— Ні, я б не став переривати тост за ваше возз'єднання. Я ж не варвар.
— …Вам просто потрібен привід, щоб наповнити свій келих бренді, хіба ні?
— Кожна вдала нагода заслуговує на хорошу випивку, я вважаю.
— Господи… Як на лікаря, іноді здається, що ви зовсім не дбаєте про себе!
Майор медичної служби Яманака був лікарем і першокласним магом‑цілителем, який зі спокоєм і трохи удаваною невинністю відповів на побоювання, висловлені капітаном Янаґі.
Всі п'ятеро інших, включно з Кадзамою, з жалем похитали головами – це були керівники Окремого магічного батальйону, які приймали Тацую.
— Давно не бачилися, капітане Янаґі, другий лейтенант Фуджібаяші. Капітане Санада, дякую за вчорашнє, — Тацуя спочатку привітався з тими, кого давно не бачив, а потім подякував капітану Санаді, з яким він працював на базі минулого місяця.
— Це я маю тобі дякувати. З надточною системою наведення «Третє око» на великі відстані я б опинився в річці, якби не ти.
— Зрештою, ПАВ був зроблений для мене… Докторе Яманака, тепер, коли я подумав про це, я все ще не отримав результати вчорашнього обстеження.
— Тацуя, мені здається, що ти ставишся до мене не так, як до інших.
— Докторе… Я не думаю, що лікар, який вимагає, щоб хтось став піддослідним кроликом, може викликати до себе прихильність.
Дотепна відповідь на скаргу Яманаки надійшла від Фуджібаяші. Яманака театрально відвернув обличчя, не бажаючи слухати, що змусило учасників круглого столу зайтись реготом.
Минуло чимало часу відтоді, як він востаннє бачив їх, але це не були роки чи щось подібне. Найдовше він не бачився з Янаґі – трохи більше ніж пів року; Санаду та Яманаку він бачив менше місяця тому на своїй останній роботі.
Вони, зрозуміло, почали обговорювати поточну ситуацію, і розмова перейшла на Змагання дев'яти шкіл і таємні махінації злочинної організації щодо них.
Зловмисники, що напали минулої ночі, належали до «Безголового дракона», про що Тацуя дізнався з першого ж повідомлення, яке отримав по телефону. Однак, незважаючи на допит чоловіків, вони так і не з'ясували, яка їхня мета. Ці п'ятеро, особливо Яманака, могли б легко змусити їх розповісти, якби вони були головними, але ті, хто насправді відповідав за це, схоже, не бажали активно втручатися на даному етапі.
— Все ж таки, ти добре попрацював минулої ночі. Ти вже був на сторожі?
— Ви зависокої думки про мене, лейтенанте. Я був на прогулянці і випадково помітив їх там.
— Так пізно вночі?
— Я саме повертався з роботи над ПАВами для змагань.
З огляду на їхній близький вік, членом групи, яка розмовляла з Тацуєю найбільш природно, виявилася Фуджібаяші. Вона була ретельно підготовлена військовою службою, мала яскраві очі і отруйні пропорції. Проте її одяг і зовнішність були скромними, а особистість такою ж непоказною, тому з нею Тацуї було легко розмовляти.
— О, то ти працюєш з технічним персоналом. Твої напарники знають про Сільвера?
— Ні – поки що, у всякому разі, це секрет, — відповів Тацуя на запитання Яманаки, хитаючи головою.
— Те, що ти є інженером ПАВу на шкільних змаганнях, здається майже несправедливим. Ви ж у двох абсолютно різних лігах, чи не так?
— Капітане Санада, Тацуя все ще сумлінний учень старшої школи, ви ж знаєте.
Санада посміхнувся і висловив сумніви, які були в певному сенсі обґрунтованими, а Фуджібаяші, також посміхаючись, дорікнула йому і поглянула на Тацую.
— Ти не хочеш сам вийти на сцену? Думаю, ти будеш цілком компетентним з твоїм «Миттєвим викликом». А якщо тобі знадобиться, у тебе є «Вибух матерії» і «Туманне розсіювання».
— Ні… вони насамперед дуже засекречені, і це суперечить правилам щодо їхньої смертельної небезпеки. І я все одно не можу використовувати «Вибух матерії» без «Третього ока».
— Але ж ти взяв з собою «Тризуб», так?
— Так, але це теж проти правил, тому що його характеристики зависокі. До того ж «Миттєвий виклик» — це взагалі‑то секретна технологія Йоцуби, — Тацуя криво посміхнувся, заперечуючи слова Фуджібаяші.
Після цього Янаґі зітхнувши продовжив:
— Фуджібаяші… Я іноді дивуюсь тобі. Як тобі взагалі вдалось пов'язати шкільні змагання з «Вибухом матерії»? Це тактичне заклинання. Засноване на абсолютній магії, «Демонтаж».
— Не думаю, що у нього буде шанс використати «Вибух матерії» на Змаганнях дев'яти шкіл. Але на минулорічних змаганнях спадкоємець Джюмонджі використовував «Фалангу», а донька Саеґуси – «Магічне стрільбище», тож не думаю, що для нього буде надто дивно використати «Туманне розсіювання».
— Фуджібаяші, «Фаланга» Джюмонджі класифікується як захисне заклинання, тож воно знаходиться поза системою ранжування летальності. «Магічне стрільбище» Саеґуси має гнучкі налаштування потужності, тому його летальність визначається постфактум. А ось «Туманне розсіювання» руйнує об'єкти на молекулярному рівні, тому за шкалою летальності має ранг А. Їх не можна ставити в одну групу.
— Капітане Санада, я бачу, ви не знаєте, що на Змаганнях дев'яти шкіл правила смертності стосуються лише тих змагань, де ви можете впливати на інших людей. Це не стосується швидкісної стрільби та руйнування льодяних стовпів. У брошурі дуже багато наголошувалося на їхній безпеці, але цей момент не зачіпався.
Вперше Змагання дев'яти шкіл відбулися у нинішньому вигляді та за нинішніми правилами десять років тому. Єдиною людиною з їхньої групи, яка справді брала участь у них, була Фуджібаяші, переможниця з Другої старшої школи.
Перед тим, як вони зійшлися у відкритому бою, використовуючи свої широкі знання в окремих галузях, Кадзама поклав цьому край.
— Хай там як, він не може використовувати магію, яку військові засекретили, перед такою великою кількістю людей на змаганнях. Безглуздо сперечатися, адже так?
Його тон був кислуватим і трохи роздратованим, коли він втрутився в суперечку своїх підлеглих. А потім, повністю змінившись, він заговорив до Тацуї голосом, що нагадував сталь, а його обличчя стало невиразним:
— Так чи інакше, Тацуя, якщо ти колись візьмеш участь у змаганнях як спортсмен…
— Я розумію, майоре. Якщо мене доведуть до того, що я буду змушений застосувати «Туманне розсіювання», я здамся і змирюся з поразкою.
Бамбуковий меч можна було відрізнити від справжнього клинка, навіть якщо він був у піхвах. Принаймні Тацуя не помилився щодо справжнього значення слів Кадзами – за його спокійною та врівноваженою поведінкою ховався нещадний меч.
Кадзама і Тацуя були побратимами по навчанню, і між ними було достатньо того, що можна було б назвати друзями. Але для Кадзами зв'язки між товаришами по навчанню та дружба не мали пріоритету. Якби дійшло до сутички, він би з готовністю відмовився від Тацуї. І Тацуя думав про нього те саме.
— …Проте, важко уявити ситуацію, в якій мені довелося б змагатися.
— Завжди будь готовий. Поки ти це розумієш"
Трохи презирливо посміхнувшись одне одному, Кадзама і Тацуя обмінялися розчарованими поглядами та завершили розмову.
Ніхто ніколи не знав, що чекає на них у майбутньому, але обидва знали, що, з точки зору логіки, зауваження Тацуї було правильним.
Але в глибині душі ні Кадзама, ні Тацуя не мали достатньої впевненості у власних припущеннях.
***
— Тацуя, я тут!
Він повернувся туди, де мав відбутися чемпіонат зі швидкісної стрільби серед дівчат. Коли він повернувся з чаювання з Кадзамою та іншими, трибуни були вже заповнені. Озираючись у пошуках того, з ким він домовився зустрітися, Еріка знайшла його першою і гукнула.
— Тут вже багато людей прийшло на півфінал, — він проштовхнувся крізь натовп і сів на місце поруч з Ерікою.
— Бо президент змагається. Інший матч не був таким багатолюдним.
Слова Тацуї справляли враження безтурботної розмови з самим собою, але Міюкі, яка сиділа навпроти нього і займала йому місце, відповіла йому вірно.
Цього разу Міюкі сиділа по інший бік від Лео, а Мідзукі – позаду Еріки, Хонока – позаду Тацуї, а Шідзуку – позаду Міюкі.
— Хоноко, ти добре бачиш?
Тацуя зростав у середньому темпі з моменту початку навчання, і зараз його зріст був близько 180 сантиметрів. Її місце було вище, але він все одно хвилювався, чи бачить вона через нього.
Та коли він обернувся, щоб запитати, Хонока з посмішкою похитала головою.
— До речі, а де Мікіхіко?
— Він сказав, що погано себе почуває. Він пішов до себе в кімнату прилягти, — відповівши на запитання Тацуї, Еріка додала: — Ну і ледар.
— Здається, йому стало погано від спеки. Якби я не носила окулярів, у мене б теж були проблеми, — Мідзукі прикрила Мікіхіко.
“Мабуть, мати такий гострий слух не завжди корисно”, — подумав Тацуя. Його також цікавив їхній душевний стан, але він вирішив не думати про це зараз.
Щойно Маюмі з'явилася в тирі, на трибунах прокотилися бурхливі оплески. На екранах, розташованих тут і там на трибунах, з'явився напис «ТИХО, БУДЬ ЛАСКА», і радісні вигуки стихли, наче хвиля в океані. Зникли голоси, але на їхнє місце прийшла атмосфера, яка здавалася ще більш захопленою.
Тацуя почав трохи переживати за іншу учасницю. Незалежно від того, що це було за змагання, глядачі, які стояли за іншою командою, завжди чинили свій тиск, але…
Вона була уважною до дівчини. Маюмі так плавно натиснула на спусковий гачок своєї гвинтівки‑ПАВу, ніби підтримка натовпу навіть не існувала, і приготувалася, чекаючи сигналу до старту.
Початок матчу мав бути оголошений сигналом. Суть гри: червоні та білі мішені, по сто штук кожного кольору, послідовно запускалися в повітря, і гравці змагалися, скільки мішеней свого кольору вони зможуть знищити. За загальним правилом, гра не починалася доти, доки машина не починала вистрілювати мішені. Проте, п'ять вогнів були розташовані горизонтально з точки зору гравців – вони були сигналом до початку гри.
Засвітився перший вогонь. Кожен з них запалювався по черзі, і коли ввімкнувся останній, диски почали злітати в повітря.
Білі диски в повітрі шалено танцювали.
Маюмі мала збивати мішені, пофарбовані в червоний колір.
Вона раніше казала, що глиняних голубів збиває майже в той самий момент, коли вони потрапляють в активну зону.
— Ого…
Тацуя кивнув сам собі на голос здивування, який почув позаду себе.
Це було дивовижно.
З тактичної точки зору, це був не дуже розумний спосіб; якщо спочатку збити всі свої цілі, противнику не доведеться перейматися тим, що він випадково влучить у твою. Він міг би атакувати без розбору. Це була розумна логіка – але була така переважна майстерність, що вона просто не мала значення.
— Га? — здивовано вимовила Хонока, напевно, не бажаючи цього. І хоча Шідзуку не видала жодного звуку, він міг сказати, що вона була так само здивована.
— «Магічне стрільбище»… Воно швидше, ніж торік.
Тацуя відповів на слова Міюкі лише кивком, не відриваючи очей від глини, що кружляла в повітрі.
Кулі з сухого льоду стрільнули в червоного глиняного голуба, що летів знизу за білим глиняним голубом. Це не були керовані кулі. Така магія була б надто неефективною, а вона не була схильна до таких примх. Ця магія дальньої дії створювала кулі з сухого льоду в точці, де білий глиняний голуб не заважав би, а потім влучала в червоного глиняного голуба звідти.
Вона створювала не магічні кулі, а місця для їхнього пострілу – їхні стрільбища, звідси й назва – «Магічне стрільбище».
Сама магія, що діяла на віддалені об'єкти, була абсолютно звичайною. Спортсмени на кшталт Маюмі, які використовували тактику створення куль за допомогою магії для стрільби по мішенях у швидкісній стрільбі, були фактично в меншості. Натомість основна тактика полягала у застосуванні магії вібрації безпосередньо до глини або магії руху до глиняних голубів, щоб вони таранили інші мішені, знищуючи їх обидві. На магію не впливали фізичні перешкоди, тому нікому не потрібно було використовувати спеціалізовані вміння для знищення сліпих мішеней таким чином.
То які ж цілі та переваги мало це заклинання для створення та стрільби далекобійними кулями під назвою «Магічне стрільбище»? Ключовим моментом було те, що воно могло атакувати зі сліпої зони, що знаходиться поза зоною дії чужої магії.
Наприклад, уявімо, що сталося б, якби обидва суперники використовували вібраційну магію для стрільби по мішенях. Коли червона та біла мішені магії наближалися одна до одної, заклинання втручалися б і давали б несподівано дивні ефекти – наприклад, заклинання не спрацьовували б або створювали б ультразвукові ударні хвилі.
Щоб маніпулювати об'єктами на відстані за допомогою магії, змагаючись з іншим магом, слід було жорстко обмежити координати цілі та мати достатню концентрацію для сильнішого впливу на неї.
За своєю природою швидкісна стрільба була змаганням, що вимагало концентрації магічної сили разом зі швидкістю заклинання, але, обстрілюючи цілі з‑за меж області, на яку впливала магія суперника, Маюмі створювала ситуацію, в якій вона робила те саме, якби була там сама.
І, звісно, це стосувалося й суперниці. З такою тактикою поєдинок звівся до чистої швидкості та точності.
А коли мова йшла про швидкість і точність, магічна сила Маюмі була на дуже високому рівні, навіть якщо порівнювати з усім світом магії.
Ніхто з учнів старших класів не міг змагатися з нею.
***
У перший день змагань швидкісна стрільба, як майже всі і передбачали, закінчилася впевненою перемогою Маюмі серед дівчат, а також перемогою хлопців з Першої старшої школи.
— Вітаю, президенте!
Маюмі відповіла на привітання Адзуси посмішкою та кивком.
— Дякую. Марі, схоже, ти теж потрапила до півфіналу, — вона подивилася вбік.
— Так, поки що все йде за планом, — Марі, на яку вона дивилася, відповіла кивком.
Вже настала ніч, час вечері та купання закінчився, і тепер все, що залишалося – це виспатися і відновити свої сили. У кімнаті Маюмі зібралися жіночі члени учнівської ради (а також голова дисциплінарного комітету).
Закінчився лише перший день, а Маюмі мала брати участь і завтра. Вони хотіли відкласти справжнє святкування до перемоги, тож зараз просто випили трохи соку, щоб відсвяткувати.
Через час доби там були лише дівчата, але це не була піжамна вечірка, тож присутність хлопців не була б проблемою. Але чомусь там були лише дівчата.
— Було трохи страшно, але Хатторі теж впорався, так? — Марі зітхнула; результати хлопців виявилися не такими чудовими, як вони думали. Хоча обидва хлопці здобули перемогу у швидкісній стрільбі, відбіркові змагання з бойової дошки виявилися несподівано складними.
— Він сказав, що його ПАВ не був налаштований як слід. Він був з Кіношітою з моменту закінчення матчу, і переробляв його, — пояснила Адзуса.
— Вони ще не закінчили, — підтвердила Судзуне, дивлячись на звіти про роботу обох команд на терміналі.
— Кіношіта, звісно, не є нездарою, але…
— Але все‑таки він не зовсім експерт.
Маюмі була єдиною, хто демонстрував непевну підтримку Кіношіти, але прямий аналіз Марі не зустрів жодних аргументів з її боку; вона прикро посміхнулася. Але Адзуса, здавалося, вважала, що оцінка, яку вони дали, була надто суворою.
— Хм, я не думаю, що це повністю провина Кіношіти. Відколи ми приїхали сюди, Хатторі здається трохи невпевненим у собі.
Але навіть це Марі повністю відкинула.
— Це може прозвучати грубо, але майстерність інженера включає в себе вміння пристосовуватися до всього цього.
— Ну… Ти маєш рацію, але…
Марі мала рацію. Це була частина роботи інженера. Але хіба учасник не був частково винен у тому, що не впорався з власним станом? Саме про це думала Адзуса, але не могла вимовити це вголос.
— Облиш, Марі. Не знущайся з А‑чян.
І Марі, і Адзуса мали логіку у своїх словах; перша – з точки зору спортсменки, а друга – з точки зору інженера. Кожна з них мала свої сильні та слабкі сторони, і обидві рівномірно застосовували їх на емоційному рівні. Такі моменти вимагали розсудливості лідера.
— На щастя, у Хандзо завтра вихідний, тому ми просто дозволимо йому налаштовувати його, поки він не буде задоволений… Але тоді нам доведеться поставити когось на місце Кіношіти завтра.
— Кіношіта – помічник дівчат у клаудболі. Він на заміні, тож не думаю, що це буде великою проблемою, якщо ми його заберемо.
— Твоя правда… У нас є Ідзумін, так що все буде добре…
— Хіба не буде ризиковано залишати Ідзумі саму? Є шість майданчиків для клаудболу. Відбуватимуться два матчі одночасно, і якщо всі троє виграють, то у другому раунді відбудуться всі три матчі одночасно. Ти, Маюмі, можеш вносити свої корективи, але хтось інший муситиме робити це для двох інших учасників одночасно. Навіть якщо між раундами буде великий інтервал, легко уявити, що їй не вистачить часу. Саме тому ми беремо заміну, чи не так?
Судзуне підтримала рішення Маюмі, але Марі висловила несхвалення. Це теж було запереченням, заснованим на тому, як добре вона розуміла, наскільки важливими були корективи; вона не намагалася грати адвоката диявола. Їм доводилося працювати з обмеженою кількістю людей, і це вже було складним завданням.
— Чому б не поставити Ішіду на заміну для хлопців?
Матчі дівчат були б вранці, а хлопців – у другій половині дня. Пропозиція Судзуне була можливою з точки зору розкладу, але реакція Маюмі була негативною.
— Це перевтомить його, якщо він буде і вранці, і вдень на матчах. Зрештою, у клаудболу найбільше матчів за один день.
— Тоді може, візьмемо Шібу? Він вільний і завтра, і післязавтра.
На пропозицію Судзуне про заміну, Маюмі на мить замислилася, а потім кивнула.
— …Це буде найкращим варіантом. Міюкі, можеш передати Тацуї від нас?
— Звісно, — Міюкі посміхнулася і кивнула на прохання Маюмі.
Вона була більш ніж щаслива, що її брат отримує більше шансів на процвітання.
***
— …То ось чому ти прийшла так пізно, — хоч вони і були рідними братом і сестрою, але це був не той час ночі, коли дівчатам слід навідуватися до кімнат, що належать хлопцям. Тацуя жестом запросив Міюкі сісти на ліжко і зітхнув.
— …Я тобі не заважаю? — запитала Міюкі, її очі тремтіли від занепокоєння.
— Ні, я радий, що ти прийшла розповісти мені, просто… — ніколи ще не було такого, щоб Тацуя був непохитним після того, як Міюкі так на нього подивилася. — Може, ми й у готелі, але дівчата не можуть так пізно вночі виходити з кімнати, розумієш? Тут відбуваються якісь тривожні речі; хтось підозрілий міг проникнути в коридори.
Проте, це була військова база. Безпека була суворішою, ніж навіть у найкращих цивільних готелях. Міюкі подумала, що він, певно, забагато думав про це, але їй було приємно, що він турбується про неї.
— Так, прошу вибачення, Тацуя.
— Не вибачайся з такою посмішкою на обличчі… — поскаржився він, але на його обличчі теж була посмішка. Нічого з цього не було схоже на догану чи лайку. Він був надто м'яким до неї, щоб докоряти їй дуже суворо. — У будь‑якому випадку, дякую, що розповіла мені. Я проведу тебе до твоєї кімнати.
Коли Тацуя підвівся зі стільця, Міюкі поспішно встала і почала несамовито розмахувати руками.
— Ні, я сама впораюсь. Ти ж саме працював, правда? Я вже відірвала тебе від роботи, тому не можу змушувати тебе робити ще щось заради мене…
— Так, але це все одно задля забави, так що не хвилюйся, — Тацуя закрив ноутбук, щоб прибрати його з очей сестри.
— Але ж це було програмування ПАВу, так?
Міюкі не дуже добре розбиралася в апаратному забезпеченні, але завдяки впливу Тацуї мала певні навички роботи з програмним забезпеченням. Вона лише побіжно глянула і не зрозуміла, що це було, але за типом редактора, який був відкритий, і форматом кодування, вона могла сказати, що це була програма для програми активації.
— Це не має нічого спільного зі змаганням, тому для мене не має жодного значення, якщо я зроблю перерву. Сама програма – це скоріше іграшка.
— Іграшка?
— Я придумав невелику ідею для нової зброї ближнього бою, але вона майже повністю нездійсненна. Вона, певно, спрацює лише для фактора несподіванки. Навіть якби я її закінчив, то не зміг би зробити з неї річ.
— Але ж це нове заклинання – хіба це нічого не означає? Я не думаю, що щось, зроблене тобою, може бути безглуздим.
— Ну, гадаю, це варте пари жартів, принаймні. У всякому разі, так воно і є. Я не дуже‑то й спішу з цим. Зараз для мене ти важливіша за це.
— А, ти… Кажеш, що я для тебе найдорожча…
“Хм?”
Його сестра приклала руки до щік і подивилася вниз. Тацуя відчув, що щось явно не так. Здавалося, що вона перекрутила його слова і направила їх у дивне русло.
“Ну, технічно це значить те ж саме, але є нюанс…”
Йому знадобилося б більше, ніж кілька хвилин, щоб придушити своє здивування, але він першим повернувся до реальності.
— …Йдемо?
— Так, Тацуя. Я хочу, щоб ти знав, що я відчуваю те ж саме.
— Що…?
— Ти для мене дорожчий за все на світі.
— …
На жаль, його сестра ще не повернулася до реальності разом з ним – принаймні, йому тоді хотілося так думати.
Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі. Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!
Також заходь у мій телеграм, там я публікую одразу готові томи у .pdf і .epub