У Сан і Сяо Шітоу взяли палички й захопили по одній фрикадельці «Львіна голова».
Після приготування на кілька м'яса фрикаделек придбало більш світлий коричневий колір, а в мисці де вони тушилися все ще залишався насичений соус. Взяти паличками м'ясну фрикадельку і полити її соусом було так смачно, що хотілося проковтнути все відразу.
- М'ясо таке ніжне і м"яке, як тофу, з легким відтінком спецій, а соус насичений та солоний. Чжи, твої кулінові здібності справді неймовірні! — Б'ютен, смакуючи м'ясну фікадельчку.
Сяо Шітоу був незадоволений словниковим запасом і не дуже любив говорити компліменти. Він просто їв фрикадельки « Пуголовка » кульки за кулькою, киваючи головою на знак згоди і бормоча:
— Смачно, смачно, просто чудово! Це найкращі фрикадельки, які я коли-небудь їв! Сестра просто вражаюча!
Шен Чжія не соромилася, коли побачила усі компліменти. Її срачка була надзвичайно гарна!
У старого і дитини був відмінний апетит, вони з'їли кілька страв, навіть змішували залишок бульйону з рисом.
Шан Чжия хотіла порадити їм не переїдати, сказавши, що це шкідливо для шлунків. Але коли вона побачила, як вони насолоджуються їжею, їхні обличчя сяють усміхами і не можуть стриматися.
Неважно. Це всього лише їжа, нічого особливого. У крайньому випадку, вона могла б вивести їх на прогулянку після обіду, щоб вони перетравили їжу. Їй все одно довелося б пізніше йти на вулицю Чжуцюе, щоб зайнятися магазином.
Після обіду старий та хлопчик зголосилися помити посуд і прибрати кухню. Шен Чжій, відчуваючи себе розслабленою, заварила чайник ароматного чаю, принесла тарілку з випічкою і приклонилася до пір'їнок розмовки, насолоджуючись тишиною та спокоєм дня.
Після обіду вони втрьох трохи відпочили. Через кілька годин вони замкнули ворота двору і пішли разом.
Сонце було в зеніті, і Шен Чжиї сподівалася найняти екіпаж, щоб дістатися до магазину, але поряд із переулком Гуйхуа екіпажів не було. Відчаївшись, вони пішли пішки втрьох з парасольками із промасленого паперу.
На щастя, Шеня Чжія помітила палючий сонячний сон перед відходом. Тому кожен з них взяв чайник чадного чаю. Якщо під час прогулянки вони відчували спрагу, то могли випити його, щоб пом’якшити горло. Адже чай був заварений з колоди, що зробило його відсвіжним і приємним.
Літня спека була палючою, вулиці були трохи людними і часто перехожі рідко зустрічались. Такі люди, як Шень Чжія та її група, неквапливо прогулювалися, виділяючись на фоні виснажливої жари, привертаючи увагу перехожих.
Всі, мабуть, подумали:
« Які дивні люди! Гуляють під парасолькою в таку спеку? "
Ну, вони йшли своїм шляхом. У Сяо Шитоу були невеликі кроки, і він не міг йти швидко, тому Шен Чжії та В Суну довелося під нього
Усі троє були настільки зайняті, що неквапно прогулювалися.
На щастя, подвір’я Шеня Чжії розташовувався біля вулиці Чжуцюе. Усі троє прибули до магазину перед тим, як принесли свій ароматний чай.
Працівник магазину за стійкою побачив Шень Чжиї і відразу підійшов.
- Пані Шень, будь ласка, зайдіть. Продавець спаковує речі на задньому дворі. Я схожу за ним, - Чоловік тепло сказав.
Шен Чжиї похитала головою і відмовилася:
- Не варто турбувати його. Нехай він спочатку збере свої речі. Ми просто чекаємо тут.
Співробітник повернувся на подвір'я і сказав:
— Добре, чай на столі. Пригощайтеся.
Шень Чжиї знайшла столик, де вона сиділа раніше зі старим чоловіком У Суном. Вона налила кожному по чашці чаю і тихенько почала чекати продавця.
— Сестра, який гарний магазин!
Сяо Шитоу озирнувся на бік, згораючи від цікавості.
Шан Чжиї усміхнулася:
- Тобі справді подобається?
Сяо Шитоу кивнув:
— Які гарні магазини, і ці квіти теж красиві. Вони так смачно пахнуть!
- Відтепер цей магазин буде домом Сіо Шитоу. Ти щасливий? — Шань Чжія ніжно запитала його, погладила йому голову.
Сяо Шитоу виглядав розгубленим, його рот був злегка відкритий, і він запитано сказав:
— А?
Як же такий гарний магазин міг стати його домом? Сестра купила його? Невже у сестри стільки грошей?
У Сяо Шитоу було стільки питань, але на мить він не знав, який поставити першим. Він неважливо подивився на Шень Чжиї.
— Сестра купила цей магазин. Тобі подобається? — Шень Чжиї легонька тхнула Сяо Шитоу в щоку, прояснюючи його думки.
Мені подобається!
Почувши, що сестра купила крамницю, хлопець встав і підбіг до квітів. Показавши на квіти, він запитав:
- Сестро, це теж наше?
Шень Чжиї похитала головою:
— Ні, сестра не купувала квітів.
Сяо Шитоу був трохи розчарований. Квіти були такими гарними; йому дуже хотілося їх доторкнутися...
— Вам подобаються ці квіти, молодий чоловік? Якщо так, я вам їх подарую.
За спиною пролунав знайомий голос, і Шен Чжия обернулася — це продавець.
- Пане, як ми можемо це прийняти...
Шен Чжия швидко відмовилася. Квіти виглядали дорогими, вони коштували всього. Вона не могла дозволити собі такий дорогий подарунок.
Продавець махнув рукою, вказав на Сіо Шітоу і сказав:
- Ці квіти не для вас, вони для нього. Немає сенсу відмовлятися.
Шен Чжі:
—...
Сяо Шитоу стояв, кілька збентежений. Він щиро любив ці квіти і був у захопленні, коли хтось запропонував їм їх. Але сестрі, схоже, не подобалося давати квіти. Чи варто відмовитися?
Хлопчик подивився на квіти, потім на продавця і, нарешті, на Шень Чжії, ніби запитуючи її думку.
Шан Чжиї бачила боротьбу в очах дитини. Він любив ці квіти, але якщо Шень Чжиї скаже йому відмовитися, він їх не прийме. Легка думка зворушила Шен Чжиї, і вона м'яко кивнула.
Неважно. Рідко у дитини є щось, крім їжі. У неї ще залишилися гроші, більш ніж достатньо на кілька горщиків з квітами.
Гроші можна заробити знову, якщо вони витрачені. Вона не хотіла, щоб Сяо Шітоу шкодував про ці горщики з квітами. Вона і сама раніше жаліла, і до цих пір відчувала легкий смуток через те, що думала про них. Не потрібно змушувати дитину проходити через це.
Отримавши схвалення Шань Чжиї, очі хлопчика відразу ж забилися і він ввічливо подякував їй:
- Дякую, сер. Квіти чудові. Я теж подарую їх вам, коли виросту і зароблю трохи грошей.
- Ха-ха, добре. Тоді я буду чекати, коли ти подаруєш мені квіти, — Він відповів продавець, його очі звузилися від задоволення і він посміхнувся.
Після того як квіти принесли, продавець сів поруч з Шенею Чжії.
— Пані Шень, я скликав речі. Ось ключі від лавки. Я віддаю їх вам зараз, але краще, якщо ви зміните замки для свого спокою.
Продавець витягнув зв'язок ключів і простягнув їх Шень Чжії.
Шен Чжиї взяла ключі:
- Дякую вам, сер. Ви вже йдете?
- Так, власник скоро пришле за нами карету. Що за магазин ви плануєте відкрити тут? — З цікавістю запитав продавець.
Це не було таємницею, тому Шень Чжиї з радістю відповіла:
— Я планую відкрити маленький ресторан.