У Сан відповів:
— Найжвавішим місцем, без сумніву, є вулиця вздовж Циньхуаї.
Шень Чжиї продовжувала запитувати:
— Чи є поблизу недорогі маленькі дворики?
У Сан:
— Так, є, але вночі там стає трохи шумно.
Почувши це, Шен Чжиї зрозуміла. Берег Циньхуай був місцем, куди сходилися багаті та впливові люди. Вночі тут завжди було оживлено, а вдень - безлюдно. Багато багатих людей повернулися туди-сюди, і, звичайно ж, торговці приходили сюди, щоб заробити, так що природно, тут було дуже оживлено.
— Нічого страшного, тільки б недорого. — Шен Чжиї вирішила зняти будинок неподалік. По-перше, дішево, а по-друге, поруч з живим районом, так що їй не доведеться далеко ходити.
У Сан спочатку хотів відмовити їй, радивши не підходити надто близько до таких місць, адже там було багато людей, які приходили і йшли, та й натовп був різношорстним, і вона могла потрапити в біду. Але, побачивши рішучу позицію Шена Чжія, він проковтнув пораду.
— Тоді підемо зі мною. Неподалеку сдається в оренду двір. Ціна невелика, всього сто монет на місяць. Я знайомий з власником двору, так що думаю, він зможе зробити тобі знижку, — У Сан розповів Шен Чжиї про загальне становище справ на дворі.
— Вибачте за занепокоєння, дядьку У, — Шень Чжиї пішла за У Суном і слухняно подякувала йому.
У Сан відвів Шен Чжиї оглянути невеликий дворик. Шен Чжиї дуже задоволена. Незважаючи на невеликі розміри, в ньому були всі необхідні зручності. Тому вона охоче підписала місячний контракт.
— Дядя У, величезне спасибі вам сьогодні. Це плата за вашу роботу, — Шен Чжиї вклала приготовлену агентську винагороду у руку У Суна.
Завдяки цьому власник двору знизив їй платні на п’ятнадцять монет. На знак вдячності Шені Чжиї дала старому зверху ще п'ять монет.
У Сан перерахував гроші і виявив, що п’ять монет зайві. Він відразу нахмурився і сказав:
ти дала мені забагато. Ми ж домовилися про п'ятнадцяти монет у нагороду.
Шень Чжії схопила У Суна за руку, коли він намагався взяти гроші і повернути їх їй, і з посмішкою сказала:
- Дядьку У, ты прав. Завдяки тобі я сьогодні змогла орендувати такий дешевий двір.
Шен Чжий більше не наполягав на цьому і вирішив краще доглядати маленьку дівчинку.
— Тоді тобі треба лягати спати раніше. Я піду. Якщо виникнуть якісь проблеми, можеш звернутися до мене, — У Сан і пішов.
Провівши У Суна, Шень Чжиї зачинила двері в двір і сказала Сяо Шитоу, який сидів на кісточках у дворі й вважав мурашок:
- Сяо Шитоу, хочеш залишитися зі мною? Працюй на мене, я збережу тебе їжею і житлом, а коли я почну заробляти, то щомісяця платитиму тобі зарплату. Як тобі таке?
Сяо Шитоу подумав:
« Хіба ж це не гарно? Ця дівчинка здається дуже щедрою, вона навряд чи стане мене обманювати. Якщо щось не вийде, я можу просто втекти. Все одно я нічого не втрачаю".
— Добре, але ти повинна переконатися, що я ситий після кожного прийому їжі, — Хлопчик відтрухнув брудні руки, встав, подивився на Шень Чжії і сказав.
— Гаразд, тоді вирішено. Давай поклянемося, — Шень Чжиї з’єднала мізинцю з мизином Сяо Шитоу і сказала: « Дай обіцянку і поклянися на сто років. Не змінюй рішення. Той, хто порушує обіцянку, буде цуценям..
Сяо Шитоу був незадоволений тим, що дивився на гарненьку дівчину перед собою. Її не змутили його брудні руки, і вона дала йому обіцянку на мізинчиках.
— Хлопче, про що ти мрієш? Іди вмийся, ти такий брудний, — Казала Шен Чжі з посмішкою, ткнувши вказівним пальцем у лоб Сяо Шитоу.
Ідеться взяти Сяо Шитоу до себе раптово. Вид дитини, який тільки що біжить до неї, зворушив серце Шен Чжії. Зрештою, вона не була настільки бідною, щоб мати грошей навіть на їжу. Якщо вона зустріла його, значить це доля. Можна ж забрати його і виростити.
До того ж вона не була знайома з містом Бяньцзін, але Сіо Шітоу був дуже добре обізнаний із містом, що вирішило деякі її проблеми.
Оскільки вона забрала з вулиці Сяо Шітоу по прихистку, то не купувала йому одягу. Після купання у дитини не було чистого одягу, щоб переодягнутися, і він в гніві постукав у двері ванної, аби висловити протест.
Шен Чжия подавала сміх, дістала з сумки неношене пальто і просунула його в щілину у дверях, яку відкрив дитина, кажучи:
— Спочатку одягни його, не застудись. Я йду в магазин і куплю тобі що-небудь з одягу.
На щастя, тепер майже на початку літа і погода порівняно тепла, інакше дитина напевно застудилася б.
— О, — Розповідав хтось із ванної відповіді, а потім хлопчик поспішно додав: — Поквапся, бо заблукаєш і втратиш дорогу додому.
— Знаю.— З усмішкою відповіла Шень Чжі, взяла срібло і вийшла зачинити браму перед тим як піти.
Шен Чжі запитала дорогу і, слухаючись вказівок ввічливих мешканців міста, успішно знайшла магазин одягу.
Згадавши розміри Сяо Шітоу, вона зайшла і запитала в дитячий одяг, чи не пішла прямо туди.
Вона взяла одяг, який упаковувала в магазині, і вийшла з магазину й пішла до свого двору.
— Эй!
Тільки вона встигла зробити два кроки від магазину, як її штовхнула в ліве плече жінка, яка йшла торопливо, злегка опустивши голову.
— Дівчинко, ти в порядку? — Жінка, яка зіткнулася з Шен Чжиї, обернулася і схопила її за руку.
Вона була найзвичайнішою жінкою, з тих, кого не помітите, опинившись у натовпі. Шен Чжиї нахмурилась, плече трохи боліло від удару, але не сильно. Вона похитала головою і сказала:
— Тётя, я в порядке.
— Ось і добре, ось і чудово. Вибач, дівчинка, у мене не дуже хороший зір. Якщо ти не проти, я піду першою. Вдома мене чекає онук, коли я повернуся і приготую їжу. — Дякує жінка.
— Ну, тітко, далі вам слід бути обережніше на прогулянках. Буде погано, якщо ви знову з кимось зіткнетеся, — сказала Шен Чжиї, потираючи плече.
Жінка кілька разів кивнула і сказала:
наступного разу я буду уважнішим.
Коли вона закінчувала говорити, то хотіла швидко піти, але її зупинив холодний голос.
— А ну, стояти!