Коли жінка почула цей голос, все її тіло почало тремтіти, наче сито, що просіває рис.
— Дякую. Дякую, пане, що покликали мене. Щось сталося? — Потрясним голосом жінка запитала, чи вона все ще має надію в серці.
— А ти сама не здогадуєшся? — Се Линь нетерпляче нахмурився.
— Я просто проходив повз і став свідком крадіжки. Чи після стількох років праці в храмі Деліли справи самі собою стали до мене ставитися?
Коли жінка побачила вираз обличчя Се Ліна, її ноги ослабли і вона впала на коліна.
— Витягуй, — Холодно сказал Се Линь.
Жінка з мертвона-бледною особою дістала з рукава гаманець. Шен Чжиї глянула на гаманець, який був точно таким же, як у неї, і з запізненням зрозуміла, що на нього напав кишеньковик.
Вона вихопила свій гаманець і розлютилася.
Жінка не тільки вдарила її, але й вкрала гроші, завдавши їй фізичної та фінансової шкоди. Вона не втрималася і сказала:
— Тітка, я бачу, що ви здорові, сильні фізично і морально. Вам так зручно красти чужі гаманці. Ви ж можете розбагатіти, просто знайшовши будь-яку роботу? Чому ви вирішили стати злодієм?
Жінка проігнорувала вирок Шень Чжії і просто продовжувала принижуватися перед Се Ліннем, благаючи за пощади:
- Дякую вам, пане, пробачте мені цього разу. Я теж була збита з пантелику дияволом на мить і ніколи більше не насмілюся вкрасти ...
Плач жінок і благання про милість змусили перехожих зупинитися й подивитися. Бачачи, що навколо збирається дедалі більше людей, обличчя Се Ліня стало ще холоднішим.
— Заткнись! Поговоримо про це, коли ти опинишся у в'язниці і підпишеш визнання, — Нетерпеливо сказав Се Лінь, махаючи рукою за спину.
— За крадіжку посадіть її у в'язницю.
— Так, сер.
Слуги виконали наказ, вийшли вперед, підняли жінку і забрали її.
Побачивши, що більше не дивитися на речі, натовп поступово розпорошився і вулиці повернулися в звичайний стан.
— Дякую, сер. — Шан Чжиї вклонилась Се Линю.
— У цьому немає необхідності. Будь обережним у майбутньому. Я більше не зможу тебе захиститиБез жіночих сліз і без чийогось спостереження хмурое обличчя Се Ліня розслабилося, а тон пом'якшився.
— Я запам'ятаю ваші вчення. Чи можу я дізнатися ваше ім'я? — запитала Шен Чжиї, відчуваючи вдячність до цього пана.
Чому дівчинка запитала його ім’я? Хоча він був збентежений, Се Лінь спокійно відповів:
— Се Линь.
Се Линь. Він гарний і має таке гарне ім'я. Шен Чжиї потурбувалася про себе.
— Дякую вам, сер. У мене є ще дещо, так що я піду. Якщо в майбутньому у мене буде можливість, я обов'язково віддам вам за вашу доброту сьогодні. — Шен Чжиї знову вклонилася Се Ліню і швидко пішла додому.
Сяо Шитоу все ще чекав у ванній одяг, яку Шень Чжії купила, так що часу на роздуми в неї не було.
Се Лин глянув слідом віддаляється Шень Чжиї, і раптово йому в голову прийшла думка:
« У цієї дівчинки дуже тонка талія, наче її можна втримати однією рукою».
Про що він думає?
Се Линь витягнув руку і потер брови. Мабуть, він занадто розгубився після цих справ. Йому треба було піти до ресторану Чження і поїсти смачно, щоб прочистити голову.
— Сяо Шітоу, Я повернулася. Ти в порядку? — запитала Шен Чжиї через двері.
— Дай мені одяг, швидше, я вже одубел від холоду — Він попросив хлопчика взяти свою маленьку ручку в щілину відчиненими дверима, щоб узяти одяг.
Шень Чжиї дістала з сумки комплект одягу, поклала його в руки і сказала:
— Сяо Шитоу, після того як одягнешся, покажи мені дорогу де-куда. Сьогодні ввечері ми будемо вечеряти не вдома.
— Ходімо кудись поїмо? У тебе ще є гроші? — Сяо Шитоу одягнувся і вийшов, нахмурившись та сльозячим у погляді.
Його відмитий хлопчик обнажив свій первісний вигляд. Дитина була худорлявою, без єдиної зайвій складки на обличчі, і навіть дитячий жирок був майже незамітний, тому його очі виглядали круглими та великими.
— Не хвилюйся, у нас ще вистачить грошей на їжу, підемо. — Шен Чжиї не втрималась і тхнула Сяо Шитоу в лоб. Раптом дитина виявилася такою милою.
Сяо Шитоу боявся, що Шень Чжиї вдає багатого, тому він планував відвести її у дуже дешеве місце, але почув, як Шан Чжій попросив його відвернути її поїсти до річки Цінхуай.
— Сяо Шитоу, давай сьогодні підемо на річку Ціньхуай, щоб смачно поїсти. Я чула, що там багато смачної їжі, — Шень Чжія планувала спробувати більше місцевої їжі, одночасно знайомлячись з навколишнім середовищем протягом наступних двох днів.
Знай свого ворога і знай себе: тоді в тисячі бітів не потерпиш поразки. Їй потрібно розуміти смаки місцевих жителів, щоб знати, яку їжу готувати.
*
Шен Чжі та Сяо Шітоу прибули до Циньхуай, а вже стемніло, і життя в місті тільки починала оживати. Торговці розставили свої чотки і почали пропонувати товари, а ліхтарі на човнах запалися й відбирали річкову гладу — мальовниче видовище.
Шен Чжій вперше на власні очі побачила нічне життя стародавніх людей, що було для неї зовсім новим. Вона відчувала, що життя тут було дуже оживлене і не менш заселеним, ніж сучасний нічний ринок.
— Сяо ШітоуЯкщо ти захочеш чогось поїсти, просто скажи про це своїй сестрі, і вона тобі це купить. — Заражена цією атмосферою, Шен Чжиї відчула себе незрозуміло добре.
Хлопчик також вперше став учасником бурхливого життя річки Ціньхуай. Раніше він просто спостерігав за тим, що відбувається з боку, як сторонній спостерігач, тому дитина була дуже схвильований, і все, про що він бачив, було для нього новим та незвичайним. Він взяв Шень Чжиї за руку і озирнувся.
— Хочеш засахарний боярщик? — запитала Шен Чжія, вказуючи на засмагані ягоди, які скидаються на паличку.
Хлопчик подивився в бік пальця Шень Чжиї і сковтнув слину. Йому захотілося їсти.
Яскраво-червони були покриті напівпрозорою цукровою глазурією, і Сяо Шитоу майже відчував їх кисло-солодкий смак у себе в роті. Він бачив, як інші їх їли і що їм це подобалося. Значить, вони мабуть дуже смачні...
Шан Чжиї не потребувала відповіді Сяо Шитоу, він могла сказати за виразом його обличчя, той був схожий на жадібного кота.
— Господарю, дай мені одну шпаку. — Я сказала Шен Чжія продавцю, який несе шашлички.
— Добре, дівчинко, візьми з тебе дві монети: Торговець спритно вийняв засахарний бойовик і, тепло посміхаючись, простягнув його Шень Чжії.
Шень Чжиї дістала дві мідні монети і поклала їх у руку продавця. Потім він вклав куплений нею засмаганий борців в руку Сяо Шитоу і сказав:
— Ешь скорше. Якщо глазур розтане, то смак вже не буде таким.
Сіо Шітоу міцно стиснув у руці засмаглені ягоди борошни і обережно відкупив. Це було так смачно!
Спостерігаючи, як діти навколо неї з задоволенням впирають засмаглені ягоди боярощіка, Шен Чжі теж була дуже рада. Вона тхнула Сяо Шитоу в щоки, які роздулися від їжі. Вони були м’якими і еластичними, як тісто.
Вона пішла далі разом з хлопчиком і з'їла ще багато чого: пудінг із тофу та кульки з клейкого рису, які були солено-солодоке, а також пельмені з тонкою шкіркою і великою кількістю бульйона, але також спробувала різної випічку...
Вони їли, проходячи через перевулку, намагаючись все, що Шень Чжії вважала смачним. Хоча вони з'їли небагато, але достатньо, щоб Шень Чжія і Сяо Шітоу були ситі.
- Ні, я більше не можу їсти. Я зараз лусну, — Запротестував хлопчик, потираючи живіт.
— Давай підемо відразу додому, щоб спокійно перетравити їжу. — Шен Чжиї потерла живіт, тримаючи Сяо Шитоу за руку, і вони повільно пішли додому.
У цей час року існує безліч видів їжі, і всі вони дуже смачні. Деякі страви можуть навіть здивувати Шен Чжиї.
Погуляючи сьогодні ввечері, Шен Чжия вже мала уявлення про те, яку їжу готують у своїй крамниці.
Вона відпочивала вночі і збиралася розпочати підготовку.
Повернувшись додому, Шен Чжия та хлопчик помилися і розійшлися по своїх кімнатах для відпочинку. Сьогодні вони багато гуляли і щільно поїли ввечері. Вони швидко заснули, коли почували себе ситими і задоволеними.
Наступного ранку Шен Чжиї прокинулася рано. Вона думала, що Сяо Шітоу ще спить, але відчинивши двері, побачила, як дитина вже прокинувся і сидить на подвір'ї в знешкодженні.
— Сяо Шітоу, Про що ти думаєш? — Шень Чжиї підійшла і похолола його.
— Я все думав, чи було те, що сталося минулої ночі реальністю. Я дійсно їв ці смачні страви? Мені не приснилося? — Малий хлопчик закрив обличчя руками і пробурмотів собі під ніс.
Шен Чжиї була водночас здивована і засмучена. Мабуть, дитина ніколи не їв досита, тому і виглядав таким. Вона заспокоїла його:
це правда. Не хвилюйся, коли я зароблю, ти зможеш їсти багато смачної їжі щодня.
— Правда? — Сяо Шитоу повернувся, щоб подивитися на Шень Чжії і запитав.
— Правда. Гаразд, не сиди там більше, йди швидко вмитися, а потім ми підемо снідати. Після сніданку відведи мене за продуктами, і я приготую тобі що-небудь смачніше, — Шень Чжія встала, відрихнула пил з попи і потягла Сао Шитоу мити себе.
Після сніданку Шен Чжиї запитала дитину:
- Ти знаєш м'ясника? Або де м'ясна гавка? Я хочу купити свинини.
— Звичайно, знаю, просто йди за мною. — З гордістю заявив Сяо Шитоу.
Він всезнайка в місті Бяньцзин, як він міг чогось не знати?
Жива карта дуже корисна, і ця жива картка - ще й дитина. Шен Чжий зітхнула про себе і ще раз похвалила своє рішення оселити Сяо Шитоу.
— Що ти збираєшся робити з м'ясом? - Не міг не запитати маленький хлопчик по дорозі в м'ячу крамницю.
— Це секрет. Ти дізнаєшся, коли буде готова страва. Воно гарантовано смачне, — Загадкова вимовила Шен Чжиї.
Сяо Шитоу фиркнув і скричав губи, кажучи:
- Забудь про це, якщо не хочеш мені розповідати. Я насправді не хочу знати.
У дитини був гордий вираз обличчя і він надув свої маленькі щічки, що було дуже мило.
Шен Чжиї не втрималася і простягнула руку, щоб ущипнути дитину за щоку. Від такого ніжного дотику їй захотілося міцно притиснути його до себе.
— Не смій щипати мене за обличчя, — Хлопчик шлепнув Шень Чжія по руці, яка щипала його, і сказав з обуренням.
Шань Чжі не спішила прибирати руку, бо попереду ще довга дорога і в майбутньому буде багато можливостей.
Сяо Шитоу зупинився перед магазином і сказав Шен Чжиї:
— Ладно, эт м'ясний ларек. Усе м'ясо у них сьогодні, тому воно свіже, але недороге.
Ще не ввійшовши в двері, дівчина відчула сильний запах сирого м’яса, змішаної з нюхом крові.
— Ходімо, Сяо Шитоу, купимо м'яса. — Шен Чжиї повела Сяо Шитоу в м'ясну лавку.