Шен Чжиї увійшла в Цяньцзіньтай, хтось підійшов привітати її.
— Дівчинка, це не місце для тебе, — без усякого вислову сказав їй міцний чоловік.
— Я тут, щоб погасити свій борг. Будь ласка, повідомте про цього власника, — сказала Шен Чжій з типовим виразом обличчя, пояснюючи мету свого візиту.
— Почекай там. Я покличу господаря, — Чоловік, міцний чоловік, вказав на місце в куті вестибюля і повернувся, щоб піднятися нагору.
ШеньЧжі кивнула, підійшла і села, очікуючи, коли підійде відповідальне обличчя.
Снаружі Цяньцзіньтай виглядав дорогим-багато, але всередині він був дуже елегантно оформлений. На стінах висіли каліграфічні написи і картини, а стола, стільці та стійкі також були зроблені з різьбленого дерева. Це місце зовсім не було схоже на ігорний будинок, який уявляла собі Шень Чжії.
— Пробач за довге очікування, малятко. — Голос з іншого боку сходів, в якому лунали нотки вибачення.
Шен Чжиї озирнулася і побачила молодого чоловіка в зеленій сорочці з теплим усміхом на обличчі, який дарував людям відчуття подібне до весняного вітерця.
Вона не сподівалась, що власник цього грального будинку виявиться таким молодим.
— Я вважаю, ви власник Цяньцзіньтай, вірно? — Встала і сказала Шень Чжиї.
Людина в зеленій кивнув і сказав:
Мене звати Ду Хуаксуань.
— Я тут, щоб виплатити кредитний борг Шен Байа з села Шаньцзя. Не могли б ви уточнити, скільки винен мій батько? — Шен Чжиї підтвердила особистість і перейшла відразу до справи.
— Дівчина, будь ласка, почекайте хвилинку, я подивлюся, — Сказавши це, Ду Хуайсюань почав прогортати буклет, який тримав у руках.
Випивши чашку чаю, Ду Хуайсюань закрив книгу і сказав Шен Чжії:
— Твій батько повинен у цілому 19 таеліїв і 500 монет. Ось довга розиска. Можеш перевірити її.
Шень Чжі взяла злегка пожовтілі папери, які передалась іншим боком. На них було чітко написано, скільки грошей Шень Бай зайняв, коли і в якому місяці та в якій вони були підписані й присутні відбитки пальців, так що підробка була неможлива.
Шен Чжиї відповіла:
- Будь ласка, сер.
Ду Хуайсюань швидко глянув і кивнув, кажучи:
— Сума вірна, — Потім він розгорнув буклет і закреслив рядки, в яких було вказано борг Шень Бая.
— До побачення. — Шен Чжиї встала і стиснула кулаки.
— Прощай, девочка, — Ду Хуайсюань теж встав і попрощався.
Дивлячись на Шень Чжі, що віддаляється, Ду Хуайсюань дводумно посміхнувся кутком губ і подумав:
« Ця дівчина може бути не дуже дорослою, але вона надзвичайно смілива".
Шен Чжія вийшла з воріт Ценьцзіньтая, Сяо Шитоу, який чекав зовні, підбіг до неї.
— Дівчинко, ти закінчила? Куди ти йдеш далі? — Поцікавився Сяо Шитоу.
— ТТи знаєш, де знаходиться брокерська контора? Я хочу зняти недорогий і віддалений маленький дворик, — Шен Чжиї розповіла хлопчику про свої плани.
— Я знаю, я знаю брокера, який на цьому спецслужбається. Ходімо зі мною, маленька.
Коли хлопчик отримав доручення, то з радістю усміхнувся. Здавалося, він міг би заробити сьогодні на цій маленькій дитині купу грошей і його ставлення до неї стало ще більш зворушливим.
Шен Чжиї нічого не відповіла. Їй було все одно, хто буде агентом, тільки б вона могла орендувати невеликий дворик, потрібний її потребою.
— Показуй дорогу.
— Гаразд, дівчинко, сюди.
Сяо Шитоу підстрибнув і вискочив вперед, показуючи дорогу, і його суворий вигляд був зовсім іншим, ніж раніше. Шен Чжиї зітхнула:
— Звичайно, гроші правлять миром.
*
Хлопчик згорнув у маленький перевулок, зупинився перед будинком біля входу в провулку і сказав:
- Ми на місці.
Тук, тук.
Сяо Шитоу підійшов і постукав у двері. Шен Чжиї використала нагоду оглянути провулок. Дорога була вимощена плитами з блакитного каменю, а земля була чистою і акуратною. Деякі мешканці навіть посадили квіти під мурами своїх будинків. Атмосфера була дуже сприятливою, і було видно, що ці люди серйозно ставляться до життя.
Скрип!
Двері відчинилися зсередини, і з неї висунувся худий старий з сивим волоссям.
— Сяо Шітоу? Що ти робиш в моєму будинку у такий час? Хочеш їсти і пити даром? У мене сьогодні немає для тебе місця, - Старик знехтував цими словами, але в його тоні лунали звуки радості.
— Старик У, я сьогодні тут, щоб доручити тобі справу, а не для того, аби є даром. — З гордістю відповів Сяо Шитоу.
— Чи можеш ти запропонувати мені якусь справу? - Тут старий помітив, що поруч з Сяо Шитоу хтось стоїть.
Це була маленька дівчинка, на вигляд не дуже доросла і навіть грубий лляний одяг не могла приховати її темпераменту. Брови і очі в неї ще не зовсім виросли, але вже можна було побачити ознаки майбутньої краси.
Поки у Сун дивився на Шень Чжиї, Шанай Чжій теж дивилася.
Відчинений двері старий був одягнений просто, виглядав енергійним, а в очах його була та ясность, яка властива тільки тому, хто вже пізнав цей світ.
— Звісно., — продовжував Сяо Шитоу: Ця молода пані хоче орендувати невеликий дворик у місті Бяньцзін. Я запропонував тебе на цю справу, тому що ти у свій час не дав мені померти з голоду.
— Входите, все обговоримо. — У Сан відчинив двері, відійшов і сказав.
Шен Чжиї пішла за Сяо Шитоу у двір. Як тільки вона увійшла, її вразило розмаїття квітів і рослин. Квіти та рослини були розміщені в шаховому порядку, що гармонійно доповнювало планування невеличкого дворика.
Цей старий непростий. Шен Чжий у своєму серці назвала його відлюдником.
— Сідайте, будь ласка. — У Сан сів за невеличкий кам’яний столик на подвір’ї і налив три чашки чаю. — Це ароматний чай, який я заварив сам. Спробуйте і оцініть його смак.
Шен Чжиї взяла чашку і відпивала. Чай був солодким, на відміну від гіркуватого смаку звичайного чаю і мав неповторний аромат квітів.
— Смачний смак, — Хвалила Шен Чжиї.
— Цікаво, який двір хоче орендувати ця маленька дівчинка? — запитав У Сан.
— Дядя У, я хочу знати де в Бьянцзін знаходиться найбільш жваве місце? — запитала Шен Чжиї замість відповіді.