Як тільки Шень Чжії підійшла до виїзду з села, вона почула знайомий насмішний голос. Коли вона обернулася, то побачила, що це Чен Тао, яка перешкодила їй вчора шлях.
Здається, деякі люди просто заслуговують того, щоб їх лаяли. Губи Шень Чжиї вигнулися в усмішку, і вона, наслідуючи тону Чен Тао, відповіла:
— Эй! Це ж тітка Чен? Пройшла лише одна ніч, чому в тебе з рота все сильніше смердить? Поквапся і знайди лікаря. Якщо довго зволікати, це може виявитися невиліковним.
Вчора Чен Тао була принижена Шень Чжиї, а коли вона повернулася додому, то злилася. Сьогодні, гуляючи, вона випадково зустріла Шень Чжиї і захотіла їй помститися. Несподівано Шен Чжі знову її унизила.
— Ты... Ти мала погань, ти всього лише сирота без батька і матері. Чому ти така зарозуміла? Я чекаю, коли ти поставиш себе дурною— Я сердито сказала Чен Тао.
Шен Чжиї усміхнулася і сказала:
— Тітка Чен, боюся, ви не зможете дочекатися цього при всьому своєму житті.
Чен Тао хотіла ще кілька разів вирубуватись, але її перервав візник.
— Чень Тао, ти доросла і знущаєшся над маленькою дівчинкою. Який сором! Повертайся додому! Тітка Гуйхуа застане тебе, коли ти будеш бродити по вулиці і відрубає.
Чень Тао плюнула на возницю і сказала:
- Тьху, це не твоя справа. Навіщо ти лізеш в чужі справи? Продовжуй котити свою візку. Не суй свій ніс в справи моєї матері.
Хоча Чен Тао говорила суворо, вона все ще трохи боялася свекрухи і сердито відвернулася.
— Гаразд, дівчинка з родини Шень Бая, поквапся і сідай в візку, час вирушати! — Добрый сказал візчик Шен Чжии.
— Дякую вам, сер. — Шан Чжиї ввічливо подякувала йому і сіли на запряжену вовами візку.
*
Село Шанцзя лежить неподалік міста Б’янзен, і дорога до міських воріт займає не більше години.
— Прощайте, господа. — Шен Чжиї плакала з воза, попрощалася із візників і увійшла в місто.
Вона не знала, як збирач боргів із грального дому говорив, що вони з Цяньцзіня. Вона ніколи не покидала села і не пригадувала Цяньцзінта. Однак ігорний будинок такого розміру повинен бути досить відомим. Вона могла б знайти когось, щоб розпитати і дізнатися.
— Малюк, ти знаєш де лежить Цяньцзіньтай? — Шень Чжія підійшла до жебрака на вулиці і запитала.
Не варто недооцінювати тих бідних. Вони бродять вулицями і переулками, випрошуючи їжу, і місто Бяцзин для них як рідний.
— Ти хочеш отримати інформацію або тобі показати дорогу? — Вбогий відкрив свої великі очі і запитав, як маленький дорослий.
Шен Чжиї підняла брову і відповіла:
— Покажи дорогу.
Вона тільки що прибула в місто Б'яньцзин і не знала цього місця, тому було б надійніше, якби хтось проводив її.
— П'ять мідних монет, — Вбогий мудро назвав ціну.
— Добре, я спершу заплачу тобі два мідяки, а потім віддам позосталі три медузи, коли ти приведеш мене до місця. Договорились? — Шен Чжиї торгувала с жебраком.
Вона не знала його. Якби вона спочатку дала йому п'ять медяків, що якщо жебрак навмисно вводить її в оману і запрошений вищу ціну? Це було рідкістю, і тоді їй немає куди скаржитися.
— Договорились, — Смішно сказав волоцюжка, простягаючи свою брудну маленьку руку і жестом показуючи Шен Чжія, щоб та спершу дала йому дві мідні монети.
Шень Чжиї дістала з мішечка в рукаві дві мідні монети і поклала їх у руку хлопчика, кажучи:
- Покажи дорогу, хлопче.
Вбогий узяв гроші, швидко встав і пішов вперед, вказуючи шлях.
Вбогий:
— Сюди, дивися в обидва.
Шен Чжій дивилася на маленького жебрака, зріст всього лише до поясу, який прикидався дорослим. У глибині душі вона відчула себе трохи дивно, але її ноги не відставали від хлопчика. Незважаючи на юний вік, Шен Чжій мусив йти великими кроками, щоб не відставати.
Пройшовши декілька вулиць, вони зрештою добралися до місця свого призначення.
— Це ЦяньцзіньтайВін вказав на ресторан спереду і сказав Шен Чжиї.
Шень Чжія подивилася в бік пальця жебрака і була майже осліплена золотими літерами від напису « Царствоцзіньтай».
— Ось три монети, що залишилися для тебе. — Шень Чжиї дістала три мідні монети, які вона давно заготовила і дала їм жебрака.
Хлопчик взяв мідні монети і відразу посміхнувся. Його колишнє холодне ставлення змінилося. Він поплескав себе по грудях і уважно сказав Шень Чжії:
- Дівчинко, якщо тобі потрібна порада або інформація, можеш звернутися до мене. Мене звати Сяо Шітоу, і я добре знаю місто Б'янзін.
Шен Чжиї була здивована цим і кивнула у відповідь:
- Добре, я повернуся до тебе, якщо ти мені потрібна в майбутньому.
— Гаразд, гаразд, маленька, коли прийде час, просто приходь до мене на річку Ціньхуай, - Маленький хлопчик кілька разів кивнув.
— Так вже вийшло, що мені потрібно, щоб ти проводив мене дещо пізніше. Почекай мене на вулиці небагато. Я дам тобі дві монети як компенсацію за втрачений заробіток, - Цей маленький бродяжка виявився дуже цікавим Шен Чжиї.
Вона збиралася розплатитися з картковими боргами і хотіла знайти брокера, щоб зняти будинок. Вона переживала, що не зможе знайти дорогу.
Сяо Шитоу вперше зустрів господиню, яка дала б йому мідну монету просто за те, що він трохи почекав. Він був такий щасливий, що його очі звузилися до щілок. Він все повторював:
— Да, да, так, иди, малятко. Я почекаю тебе тут.
Договорившись з Сяо Шитоу, Шень Чжиї розвернулась і увійшла в Цьцзіньтай.