***
Сонце поступово клонувалося на захід. Мешканці клана Лянь досита наїлися — такого бенкету вони не бачили за все своє життя, а після довгих днів голоду можливість поїсти від душі здавалася справжнім благословенням.
Люди відчували потребу випалити свої почуття, коли голод запанував над ними.
Найкращий спосіб відновити рівновагу — це те, що давно я чекала на свій годинник - створення старих рахунків.
Повернення І Юня відкрило людям очі: лінь Чен'юй весь цей час тримав їх за дурнів! Він пив їхню кров, поїдав їхнє тіло і дбав лише про своє майбутнє.
Вони голодували і помирали тільки через Лянь Чен'ю!
Як же немудро вони робили раніше, поклавши на нього всі надії і хвалячи його одами!.
Прості працівники ненавиділи нянь Чен'ю за те, що вона грабує і чинить насилля. Тепер же, коли завдяки І Юні в них з’явилася їжа, Лев Чен'ю став не лише ворогом цих людей, але й ворогом їхнього рятівника. Ні за себе, ні заради І Юна не могли простити колишнього господаря.
Навіть його жалюгідний стан не міг стримати вогонь праведного гніву. Хто б хотів, щоб кривдник не відповів так легко?
Навіть колишні прислужники Лянь Чен'юї зненавиділи його. Якби не він, хіба вражали б вони з І Юном? Хіба вони втратили б сьогодні зерна?
У Великого пустища було багато думок. Вони не відважилися танути образу на І Юня за те, що той їм не дав їжі. І Юнь був сильний, а в уяві жителів Пустоші мав повне право розпоряджатися справами слабих. Ненависть до нього була безглуздою і небезпечною.
Але вислизнути накопичену злобу на когось потрібно. І мішенню міг стати тільки той, хто сам став слабким. Тепер це був Лянь Чен'юй — колишній пан, який забрав їх провізію, щоб виміняти Астральну кістку, провалився по всіх статтях, нічого не виконав і обрив їх на нестерпний голод!
І прості жителі, і колишні прихвостні об'єдналися в одному пориві. Напрямки на нянь Чен’ю полум’я гніву вибухнули з надзвичайною силою!
Того ж вечора розлючений натовп вдерлася у реставрацію старійшини клана, щоб змусити Лев Чен відповісти за все. У селі, де лютували люди, було дуже легко і прямо. Вони почали закидати його будинок гноєм!
Вся громада сходилася в здогадці, що ліань Чен'юй приніс клону Лянь тільки нещастя і брудну. Якби не він, хіба загинуло б стільки людей? Очищення дому від цієї звички здавалося їм найправдішим засобом.
Проте в селі було небагато волів, які довго з’їли і гною. Але серед мешканців було багато цікавих речей: вони вирушили до стоянки Страж Цзіньлун і набрали відходів переробки однорогих гігантських носорогів.
Ці велетні могли довго жити без їжі, але за один раз з’їдали ціле дерево. Технології їхнього гною були справді вражаючі, і одна телеканалка не могла б бути достатньою!
Сім або вісім селян з ентузіазмом притягнули вантаж гігантського носорога. Вони вирішили, що відходи такого звіра ліпші від звичайного коров’ячого гною — адже гігантський носоріг був у 100 разів могутніший за будь - який бик!
Справжній дощ обрушився на резиденцію старійшини клана, змусив переляканих старійшин утікати в жах.
Колишній патріарх Клану Лянь помер від хвороби. Коли нянь Чен'юй перетворився на каліку і його надії впали, старий просто втратив волю до життя. Коли руйнується людське життя, то також втрачається і саме життя.
Ніщо не могло зупинити натовп. Невдовзі після цього, під купою гній поховали старшого клана.
Звичайно... Як така подія могла відбутися без участі Лю Те?
Мріяти стати вірним псом І Юню, Лю Те не впускав жодного шансу бути упевненим. По правді кажучи, він був одним з його зачарувальників, кричав голосніше від усіх і кидав гній із найвищою старанністю. Він, озброївшись лопатою, цілився великими шматками прямо в вікна.
Послід завалив кімнати зсередини, і безпорадний ліань Чен'ю мало не задихнувся в цій масі.
Лише тоді один з старійшин, який прийшов до Лянь Чен’ю родичем, набрався сміливості і під гноєм витягнув напівживого юнака.
Коли гної закінчились, Лю Те здалося, що цього мало. Він закричав у все горло:
— Земляки, держи его!
Затемнена лють легко піддалась заклику. Один за одним запалилися смолоскипи, які літали в обгорнуті стіни. Невдовзі будинок охопило полум’я.
Вогонь викликався до неба, і густі клуби диму піднялись на хмари - ця пожежа була в десять разів сильніше того, у якому колись згорів будинок І Юню.
І Юнь стояв на схилі гори і мовчки спостерігав за вогняним сполохом.
Через кілька місяців історія повторилася...
Тоді нянь Чен'юї дебіл, тепер її ділить і Юні.
Тодї злодії бенкетували, а добрі страждали; тепер добре ситі ж і злі голодують.
Тоді дім Цзян Сяжу знищили гною і вогнем, тепер навіз гігантського носороги й полум'я винищили резиденцію старійшини клана...
Все це здавалося проявом причинного зв'язку: що поїси, то й пожнеш.
І Юнь несподівано подумав, що добрі вчинки не завжди приносять нагороду, а за зло — ні. Якщо світ несправедливий, він зробить все можливе, щоб встановити справедливість хоча б навколо себе.
Він не був святим і не хотів брати на себе місію зробити світ ідеальним, це було б нав’язливою мрією. Але Юнь щиро сподівався, що на його майбутній землі не залишиться місця несправедливості.
Нехай добрі люди будуть щасливі, а злі понесуть заслужену кару. Це було найпростіше і найщиріше бажання в його серці.
***
Сонце повністю закрилося над горизонтом, і нічна темрява опустилася на землю. І Юнь прийшов до водоспаду на Східній річці.
Знаходиться з сотень саженів водоспад оглушливо шумив, трясучи скелі. Через півмісяця І Юнь повернувся в місце, з яким у нього було пов'язано багато спогадів. Тут він працював рух "Танець Дракона в Безбрежному океані" і тут же вперше зустрів Лінь Сінтун.
Затулити очі і заспокоїти розум, він почав здійснювати рухи за формою. Він вже змінив Одежу літаючої риби на прості сухі сорочки. Кожен його рух зачаровував гру, і водночас він черпав у собі руйнівну силу.
Після закінчення комплексу Юнь обернувся, ніби щось відчувши.
Під безкрайним зоряним небом, на старому камені вкритий ієнеєм, стояла Таїнічна дівчина у білому, подібне до небесної феї, що спустилася в цей світ...
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv