***
Цзян Сяожоу і Юнь довго стояли в обнімку і тільки через деякий час неохоче розомкнули обійми.
як усе пройшло на випробування Великого відбору?
Дівчина дуже переживала за свого брата. Чи він зазнав невдачі? Тоді ліань Чен'юй знову буде їх виводити. У її пам'яті І Юнь займався бойовими мистецтвами зовсім недовго, а пройти Великий відбір божественної імперії без багаторічних тренувань здавалося невиконним завданням.
Але ці слова ледве злетіли з її губ, Цзян Сяжу ніби щось зрозуміла. Поклавши долоню на плечі хлопця, вона обкинула пристебним поглядом його одяг...
— Одяг літаючої риби!
Цзян Сяожоу, як не дивно, впізнала цей одяг.
У Божому Царстві Таї до одягу аристократів ставилися з повагою. Наряди з вишитим орнаментом крилатих риб називали « одежиною літаючої риби». У місцевих переказах риба, що літала, вважалася ще не сформованою драконом - карпом, яка могла піднятися з вітром та хмарами і перетворитись на справжнього володаря неба.
Одяг із вишилкою Ценю називали « Одежа Цюня», з драконоподібним пітоном — "Ододягою Пітона" і білих журавлів - "Насада Первоя Журавля". Що ж до членів імператорської родини, то вони носили візерунки Ціліня, що ширяв Дракон або П’ятипалого Золотого дракона. Кожне вбрання суворо відповідало титулу та статусові власника.
— Юнь-ер... Такий одяг не можна носити просто так! Якщо хтось побачить тебе можуть послати на тридцять тисяч чи? Це вбрання знаті, негайно скинь його, — перелякано заговорила Цзян Сяжу і потяглася до нього.
Вона несвідомо вирішила, що брат десь добув чужі речі. У її уяві прірва між простолюдинами і аристократами була настільки великою, що вона здавалося немислимою. Щоб її брат став дворянином? Таке не вкладалося у неї в голові.
Але через секунду дівчина замерла. Її руки застигли в повітрі, а погляд, повний подив, знову пройшовся по І Юні з голови до ніг.
Цзян Саджоу помітила, що на ньому не тільки одягнені літаючих риби — вона висіла на поясі Сабіна « Крило гусись! » Крім того, він приїхав до неї верхи на однорогому гігантському носорігі!
Однорогий гігантський носоріг був їдовою твариною Стражі Цзіньлун. Такої звірини неможливо вкрасти: навіть якщо хтось намагається, він не зможе підкорити собі дике створіння. Всі ці речі не могли бути чужими.
І тоді в її голові спалахнула здогадка, у яку вона майже не сміла повірити.
- Юнь-ер, ты... Вам дали двоянський титул?
Цзян Сяжу втратила дар мови. Юнь-ер просто відправився на Великий відбір Божественної імперії і повернувся дворянином? Як це можливо? Чи його поступ був настільки вражаючий, що в 12 років він мав таку велику честь?
— Сестра Сяожоу, я пройшов Великий відбір і зайняв перше місце в Сфері Смертної Крові! Тепер я елітний воїн Стражі Цзіньлун. Тисячий Страж Цзіньлун подарував мені ім'я "Гозударний чоловік". У майбутньому у мене з'явиться власний феод в Середних Равенинах, і тоді я заберу тебе туди, щоб ми жили в достатку та части! — З радісною посмішкою виказав І Юнь.
Іноді щастя буває дуже простим: коли ви досягаєте того, що вам до вподоби і маєте близьких людей, з якими можете поділяти цю радість, то це й є справжнє щастя.
Для грандіозних цілей, які І Юнь поставив у майбутнє, титул «Годарний чоловік» міг бути лише першим кроком. Але зараз юнак від усього серця тішився цим знаком різниці, адже для Цзян Сяжу було дуже важливо.
Державний чоловік — це найвища честь для простолюдина!
Цзян Сяжучевно дивилася на нього, все ще не в силах повірити, що це відбувається наяву.
Перше місце в Сфері Смертної Крові... Еліта Стражі Цзіньлун... Державний чоловік...
Її брат не просто пройшов відбір, але і досягнув такого грандіозного успіху, ставши Державним чоловіком Божественного Царства Тайу?
Цзян Сяжоу знали, що І Юна має якийсь секрет і допомогу "Старика Суй" відіграла свою роль, так що його стрімкий ріст в силі її не дивувався. Але вона навіть не думала, що він стане палацом.
Дівчині потрібно було багато часу, щоб усвідомити цю подію.
— Сестра Сіоу, а ти виявляється навіть Одежу Літаючої риби знаєш... - І Юнь був по-справжньому вражений її знаннями. Він пам’ятав, що Цзян Саяжу покинула свою сім’ю зовсім маленькою, коли їй було лише 7 або 8.
Дитина такого раннього віку прочитала стільки книжок і мав такі знання? Звичайно, такі почуття не в стані зробити й дітям. І Юню стало неймовірно цікаво, з якого роду вона відбувалися насправді.
я хочу, щоб ти також почала займатися бойовими мистецтвами.
Ця думка вже давно з’явилася в його голові. Життя звичайних смертних занадто коротке, і Юнь не хотів дивитися, як в’яне її молодість. Єдиний спосіб продовжити життя — це культивація. Раніше, коли їм ледве вистачало їжі на один день, про тренування для неї не могло бути й мови. Але тепер, коли він став державним чоловіком і отримував все більше ресурсів, дати Цзян Сяжу можливість практикуватися стало цілком реально.
Хоча І Юня був Пурпурним кристалом Істока, який міг поглинути енергію, артефакт містився всередині його тіла і передати виліплену ним чисту енергії Цзян Сіожоу було б дуже важко. Тому для її навчання доведеться використовувати звичайні ресурси.
« Цікаво, який у неї талант до культивації?...» — подумав І Юнь.
Знаючи про її незвичайне походження, він вважав, що його успадковані здібності повинні бути куди вищими, ніж у нього самого. Якщо в майбутньому Цзян Сяжу зможе захистити себе сама, то він почуватиметься набагато спокійніше.
— Юнь-ер, я буду слухати тебе, - тихо відповіла дівчина і кивнула. Раніше вона приймала всі рішення, але тепер, коли Юнь виріс і став сильним, Цзян Сяжоу поступово звикла покладатися на свого брата.
— Не дозволь цьому перешкодити твоїм власним тренуванням, — додала вона з турботою. Цзян Сяжоу добре розуміла, що для культивації потрібно багато ресурсів, і її заняття обов'язково відійдуть частину того, чого призначено І Юню.
— Не турбуйся, всього вистачить, — посміхнувся юнак. — Ходімо, сестра Саяжу, я відвезу тебе назад в село!
***
З часу від’їзду І Юню пройшло не більше години. Усі члени клану Лень чекали на нього біля воріт села.
Коли Цзян Сяжухала в селі верхи на однорогому носорігі і побачила натовп з п’яти чи шести тисяч людей, вона швидко завмерла від здивування. Збір такого масштабу не завжди міг побачитися навіть під час спільних жертвоприношення.
Тепер усі мешканці Клани, у тому числі старійшини, які колись дивилися на всіх звисока, дивились на дівчину зі складними і змішаними почуттями.
Селевенські дівчата згоряли від заздрості, бо так повезли свого молодшого брата. Тепер Цзян Саяжу чекала на життя серед вищого суспільства, про яке вони не мріяли.
Що ж стосується неприродних чоловіків, які колись її ображали, то зараз вони тремтіли від жаху. Перед Цзян Сяжу вони виглядали як мізерні миші, що важили кішку. Хлопці, які кидали раніше бруд і гнив у її сторону, забилися глибше в натовп і не сміли навіть підняти очей. Їх заводила до сих пір плював кров'ю на землі, так що про який-небудь опір не міг бути і мови. Усі вони до смерті шкодували про те, що робили раніше.
— Ах, панночка вернулась! Ви, мабуть, дуже втомилися! - Першим підскочив Лю Те з вигодою ухмилкою. Називаючи її "панішою", він змусив Цзян Сяжу злякатися: вона ледь зрозуміла, що звертається саме до неї.
— Сестра Сяожоу! — Чжоу Сяоке підбігла до неї і кинулася в її обійми.
Цзян Сяожоу і Чжоув Сіоке завжди ладили. За ті кілька місяців, що вони не бачилися, їм довелося багато пережити. Коли будинок згорів і Цзян Сяожоу пішла, Чожу Сіоке щиро вірила, що та вже ніколи не повернеться. Для самотньої дівчини піти до Великої Пушті було таке саме, як самогубство.
Тепер Чжоу Сяоке не могла стримати сліз радості, коли побачила, що Цзян Саджоу стоїть перед нею живою і неушкодженою.
Всі повернулися. Брат і Юнь та сестра Сяжу живі й неушкоджені, а життя далі ставатиме тільки кращим.
У Цзян Сяжу теж почервоніли очі. Гладія маленької голівку Чжоу Сяоке, вона відчувала глибоку вдячність долі за те, що все дороге її серцю. Відчуття, що ти нічого не втратив, було прекрасним.
Дівчата довго обіймалися перед тим, як розтиснути руки. Цзян Сяжу озирнула натовп і тихо запитала брата:
— Юнь-ер... А що тут відбувається?
Роздача їжі! — Посміхнувся И Юнь.
Привезний Стражей Цзіньлун провіант треба було розподілити. Звичайно, вантажопідйомність гігантських носорогів мала свої межі, і хоча мішків здавалося багато, для кількох тисяч людей з тисячі родин клану Левь цього все одно не вистачило б надовго.
Отже, принцип І Юня був надзвичайно простий: ділитися їжею лише на власний розсуд. Хорошим людям — багато, а поганим — нічого!
У центрі міста Юнь спостерігає за тим, як старійшини постійно змагали клану Левь.
Доля зробила крутий поворот!
Раніше Юнь мало не загинув від рук солдатів підготованого табору через нещасний мішечок з отруями. Тоді вийшов Лев Чен'юй і отруїв юнака, якби не Пурпурний Крістал.
Але сьогодні...
Той, хто намагався позбавити його життя, перетворився на каліку, якій залишилося жити лічені дні, а влада над розподілом провізії повністю перейшла в руки І Юня. Як він вирішить — так і буде!
Старійшини відчували гіркоту в роті, бо добре розуміли, чим закінчиться ця роздача. Їм, які були правителями клану, нічого не дістанеться...
— Тётшка Ван, Дядька Чжоу, Сяоке! — І Юнь помахав їм рукою. — Це зерно для вас.
І Юнь відібрав п'ять важких мішків з зерном, три мішки зі свіжими овочами і туші кількох випотрошених та помих диких звірів, передавши все це сім"ї Тітки Ван.
Побачивши такий щедрий подарунок, інші мешканці забігли від заздрості й невдоволення. З таким запасом сім'я Тітоньки Ван більше не буде голодувати і варити рідкісну кашицю - тепер вони зможуть щодня їсти ароматний білий рис, тушковане м"ясо та смажену зелень. Це справжній рай на землі!
Тітонька Ван розлилася в щасливі усмішки, а маленька Чжоу Сяоке з зардячими щічками стиснула руку І Юня, не пам'ятаючи себе від радості.
— Дядюшка Сунь, це вам... — І Юнь пам’ятав про неї найдобріше і співчутливе подружжя. Люди щиро дякували йому за їжу.
Однак пам’ять про життя до 12 років у І Юня залишилася туманною, і більшість мешканців клану Левь він просто не знав. Щоб з’ясувати, хто з них заслуговує допомоги, він радить Чжоу Сяоке та Цзян Сіожо. Якщо вони казали, що людина добра — вона отримувала зерно, а за ним були погані вчинки, то її проганяли геть.
— А это каовой? — Він запитав Юнь, показуючи на цього чоловіка, який явно хвилювався.
— Брат і Юнь, він чесний чоловік, — відповіла Чжоу Сяоке.
— Зрозумів, — кивнув І Юнь. Навіть без його команди Лю Те відразу ж відміряв мішок зерна.
- А цей? — І Юнь звернув увагу на худорлявого чоловіка, який вишукавніше посміхався і з віляючим видом намагався догодити Чжоу Сяоке, наче покірний пес.
Але Чжоу Сяоке лише з огидою відвернулася:
- Брат І Юнь, його звуть Чжоу Чан, він дуже злий! Раніше він постійно ображався на інших і досадив сестрі Чжао!
Чжоу Сяоке відповіла без тіні жалю. Чжоу Чан швидко позеленів і лише відкривав рот, не сміяючись заперечити ні слова.
Колесо долі дійсно здійснило оберт. Чи міг він думати, що настане день, коли його доля буде розв’язана маленькою дівчинкою?
- Ти занадто довго тут стирчиш! Пішов геть, поки я тобі шию не згорнув! — Заричав Лю Те, засуваючи рукава.
— Пане І, невже... Невже мені нічого не дістанеться? — Чжоу Чан свербить найблагороднішу міну, якою міг бути.
— Мразь! Ти думаєш, ти гідний звертатися до Господа І? Забирайся звідси! Хорошим людям ледве вистачає їжі, з якою стати ділитися з такими покидьками, як ти? Мрій далі!
Лю Ті без вагання пнув Чжоу Чана під зад. При цьому він зовсім забув, що сам недавно був далеко не найщирішою людиною.
Чжоу Чан зганьбив повій, а Юні просто нехтував поглядом. Селяни і гнобителі зазвичай мали великі запаси зерна, награбованого від слабких.
Мешканці села вишикувалися в чергу, з тремтінням очікуючи своєї черги. Вони найбільше боялися, що колись випадково образили одну з цих двох дівчат.
Адже тепер від їхнього слова залежало доля кожної людини. Якщо дівчата кивнуть - чекає щастя. Якщо похитують головою - доведеться відбиратися геть, поки пес Лю Те не застосував силу.
Завдяки захисту І Юня дівчатка перетворилися на справжню принцес цього села, і всі ставилися до них з глибокою повагою. Місцеві хулігани та бійці з підготованого табору вели себе тихіше води, нижче трави. Перед обличчям І Юня навіть найсумливіші були змушені затаїтися. Однак вони не були драконами чи тиграми, як і звичайні мартишки.
Роздача зерна закінчилась: для одних це був день радості, а для інших — горя.
Під вечір над дахами будинків застроїлися тонкі струмені диму. Зайшло сонце, і небосводи в багріві тони зливаються димом від вогнища із вечірньої прохолоди.
Забутий аромат варевого рису і смаженого м’яса заповнив село. Сім’ї з хохотом і шумом саджалися за столами, святкуючи довгожданий бенкет.
Це була найпростіша, чиста радість — справжнє задоволення від життя.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv